Біг як спосіб змінити суспільство

«Про Харків більше знають у зв’язку з футболом. Але тут же є біг! Треба розповідати про це», — впевнений 62-річний Володимир Боровський, активіст і організатор масового бігового руху в місті. Він — голова громадської організації «Шостий квартал», яка ось уже 13 років поспіль восени проводить «Крос проти тоталітаризму». Цього року інше його «дітище» — клуб любителів бігу «Джерело» — відзначило своє 30-річчя. Відсвяткували, як водиться, естафетою, в якій брало участь 29 команд. За час існування клуб провів 23 марафони, регулярно організовує складні забіги по 100 км, календар змагань — практично цілорічний, забіги тривають із лютого по жовтень. Ми розмовляємо в лісопарку за дитячою залізницею, поруч готуються до чергового забігу, розминаються і спілкуються близько двох сотень учасників різного віку.

Ось найменший бігун Альоша Шип, йому лише шість, налаштований по-бойовому — якщо не на перемогу, то точно на боротьбу. Збирається стартувати велика група ветеранів — їм за 70, але вік можна вгадати тільки за обличчями, зі спини не повіриш: підтягнуті, сильні тіла. Хоча більшість учасників усе-таки — це представники молодіжного Харкова, старші школярі і студенти, молоді фахівці. Серйозні, красиві. Біжать сім’ями, з друзями і просто знайомими, пов’язаними багаторічними тренуваннями і такими ось забігами. Намічені змагання на дистанціях від 1 до 15 км на пересіченій місцевості — так бігуни відзначають День прикордонника. На вогнищі варять кашу, кип’ятять воду для чаю. Це схоже одночасно на пікнік за настроєм і на професійний чемпіонат — за рівнем підготовки та проведення події. І на незвичайне об’єднання людей, близьких за сприйняттям світу.

КРОС — ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ТІЛА Й ДУХУ

Для організаторів і активістів цього руху біг — більше, ніж просто спорт і здоровий спосіб життя. Це інше мислення, говорять вони. Це засіб вплинути на свідомість. Регулярні тренування і змагання з бігу привели в Харкові до створення особливого громадського руху. Нинішнього року у вересні активісти проведуть уже 14-й крос пам’яті жертв тоталітаризму в одному з найстрашніших місць Харкова  — шостому кварталі Лісопарку, де в 1939—1940 роках органи НКВС за домовленістю з нацистською Німеччиною розстріляли 4 тисячі польських офіцерів і 9 тисяч своїх співгромадян. «Ми хочемо, щоб якомога більше людей дізналися про ці чорні сторінки нашої історії, щоб шанували жертв тоталітарного комуністичного режиму і не повторювали помилок», — пояснює Володимир БОРОВСЬКИЙ. Громадська організація «Шостий квартал» спеціально створена для проведення цього унікального спортивно-ідеологічного марафону. «Коли люди говорять, що в Радянському Союзі було добре, я згадую атмосферу загального обману. Я говорю своїй мамі: за тебе чверть населення сиділа в таборах! Добре жили ті, хто не висовувався. То хіба це життя?» — вважає Володимир. Так пристрасть до бігу у харків’ян поєдналась із прагненням свободи й справедливості. Матеріальну підтримку кросу надають польські організації. Вони виділяють близько 10 тисяч гривень на нагородний фонд, футболки, видання буклетів. Щороку в кросі бере участь близько 200 осіб, які пробігають 12 км за будь-якої погоди. А 2011 року дистанцію осилив і польський консул Ян Гранат.

ЯКА ЛЮДИНА — ТАКЕ Й СУСПІЛЬСТВО

«Це біг для життя і пам’яті — разом. Духовне і фізичне здоров’я суспільства пов’язані», — вважає Володимир Боровський. «Як залучати інших до активного спорту? Своїм прикладом! — вважає Володимир Михайлович, який пробіг уже 61 марафон. — Активні люди заражають своїм ентузіазмом, захоплюють своїми діями. А далі, щоб щось відбувалося, треба «смикати» інших». Другий активіст харківського руху бігунів Микола Якович Зудін, засновник Марафон-клубу «Харків», спосіб популяризації активного способу життя бачить у поширенні інформації. «Щоб залучати людей до спорту, необхідно на одному з телеканалів, нехай місцевому, у будь-який час ввести програму заочних тренувань, відповідати на запитання, давати поради, консультації, розповідати про підготовку і навіть про вибір спортивного одягу. Я міг би сам вести цю програму! Треба постійно розповідати про події, щоб приходили нові учасники. У нас єдине місто в Україні, де щотижня йдуть змагання для людей різного віку!». Організатори згодні в одному — поки що все тримається на ентузіазмі без допомоги державних структур. Крім того, життя в Україні стає дедалі складнішим. «Ми останнім часом почали програвати з бігу навіть Білорусі, де нормований робочий день і обов’язково є вихідні, — засмучується Микола Якович. — А у нас кого не запитай — усі працюють по 12—14 годин без передиху. Як можна після такого тренуватися?»

Активісти руху впевнені: влада і життя в країні — це відображення нас самих, для змін на краще треба змінювати себе. «Треба біля себе створювати коло однодумців, з якими тобі буде цікаво і легко. І коли нас буде дуже багато, тоді, можливо, і наше життя зміниться! — впевнений Микола Зудін. — Треба скрізь бути активними, на виборах теж. От якби хоч невелику підтримку отримати від влади... Як кажуть — дайте мені точку опори, і я переверну земну кулю? Я б із фінансовою підтримкою створив клуби бігу в кожному районному центрі!»

А ще любителі бігу нарікають — місць для тренувань і змагань стає дедалі менше з кожним роком. Раніше бігали у лісопарку біля бази «Темп». Тепер же в цих місцях губернатор Михайло Добкін побудував особистий особняк, усі бігові доріжки перекрили парканами.