Благодійники, управлінці та борці за віру

Згідно з Всеукраїнським переписом населення 2001 року, в Україні нараховується 91,5 тисячі представників грецької національної меншини. Водночас самі грецькі об’єднання, за даними дослідження Національного інституту стратегічних досліджень, зазначають, що насправді їхня кількість більша: від 150 тисяч до майже 200 тисяч осіб. У звіті також ідеться, що Україна посідає восьме місце в світі за кількістю етнічних греків, які постійно проживають на її території та є її громадянами.

А що українці знають про цю національну меншину? Зокрема, чому будинок-садиба Іпсіланті в Києві та його пам’ятник у Києво-Печерській лаврі, монастир святої Катерини є важливими об’єктами матеріальної культурної спадщини грецької національної спільноти в Україні? Як греки підтримували українців? І скількома пам’ятками ми завдячуємо їхньому меценатству? Відповіді на ці питання може дати наша спільна історія. Нещодавно на сторінці в Фейсбук «Публічні бібліотеки Солом’янки» кандидатка історичних наук Олеся ЖДАНОВИЧ провела лекцію «Звідки греки в Україні?».

ЕЛЛІНСЬКА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

У VII ст. до н.е. в Греції відбувся демографічний вибух, і населення невеликими групами починає виїжджати за межі своїх полісів у пошуку кращої долі. «647 р. до н.е. греки з міста-поліса Мілет перепливають Чорне море і приїздять на територію сучасної України. На  острові Березань (Миколаївська область) вони засновують першу давньогрецьку колонію, яку назвали Борисфеніда. І після цього греки все більше заселяють територію Криму: виникають такі відомі міста-держави, як Феодосія, Фанагорія, Херсонес. На території міста Білгород-Дністровський (Одеська область), там, де фортеця Аккерман, поряд є місце, де проводять розкопки міста Тіра, це теж давньогрецька колонія. На Керченському півострові виникає Пантікапей, — розповідає Олеся Жданович. — Ще один великий поліс був на території нинішньої Миколаївської області — Ольвія. Там нині розташований Національний історико-археологічний заповідник, і досі проводяться розкопки. До Ольвії приїздить багато людей із усього світу — і археологів, і волонтерів, там знаходять усе нові й нові артефакти. Поїхавши туди, можна подивитися, як жили греки, якою була структура полісів (верхня частина міста, нижня частина міста — де жили ремісники, торгівці)».

Основною взаємодією з місцевим населенням була торгівля. Місцеві продавали деревину, хутро, ремісничі вироби. Натомість купували оливкову олію, оливки, прикраси, які виготовляли на території Греції, вино, спеції, різні ремісничі вироби як і з цих полісів, так і з території Греції. Щодо вина Олеся Жданович навела цікаву деталь: виявляється, самі греки завжди пили розбавлене водою вино. Натомість пиття нерозбавленого вина вважалося показником варварства (нагадаємо, що варварами спершу називали тих, хто не говорив грецькою). Підтвердженням цієї торгівлі є, наприклад, знахідка неподалік села Піщане (Черкаська область), у заплаві р.Супою (лівої притоки Дніпра), 1960—1961 рр. Тоді було віднайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. А датується цей унікальний комплекс кін. VI — поч. V ст. до н.е. (ця історія закарбована і в поезії — наприклад, поемі-баладі «Скіфська Одіссея» легендарної Ліни Костенко).

Крім еллінської культури, яка прибула на наші землі разом із греками, на прикладі грецьких полісів можна було спостерігати й за різними типами політичної системи. Наприклад, Ольвія була демократичною, Тіра — аристократичною республікою; а в 480 р. до н.е. на Керченському й Таманському півостровах під впливом монархічних традицій із Персії формується монархічна держава — Боспорське царство, центром якої став Пантікапей (сучасна Керч).

Розташування на перетині торгових шляхів було значною перевагою і сприяло розквіту грецьких полісів, утім, у історії настав час, коли це розташування стало передумовою для занепаду — почалося Велике переселення народів, і після навали гунів давньогрецькі колонії занепали (крім Херсонеса й Боспорського царства). Утім, не слід забувати, що ця взаємодія продовжилася в нас у іншому вимірі: грецька мова та культура століттями посідали вагоме місце в нашій освіті так само, як і запозичені з Античності сім вільних мистецтв.

МЕЦЕНАТИ Й КОЗАЦЬКІ СТАРШИНИ

У наступній частині своєї лекції Олеся Жданович розповіла про греків у Львові. Вигідне розташування Галицько-Волинського князівства здавна притягувало до себе. Сюди активно переселяються купці, зокрема й греки з острова Крит, Хіос та Родос. За словами Олесі Жданович, греки добре уживаються з місцевою громадою, напевно, цьому сприяло й те, що вони теж були православні християни: «Тоді, коли українські землі входять до Речі Посполитої і там хочуть насадити католицизм, то саме греки допомагають українцям виборювати свою віру. В першій половині XVI ст. вони допомагають створити на території міста Львівське братство (Свято-Успенське ставропігійське братство) при храмі Успіння Пресвятої Богородиці. При братстві будують школу, і саме греки за походженням, наприклад, Костянтин Корнякт, стають меценатами, вкладають кошти в розбудову шкіл, щоб якомога більше дітей із простих сімей було охоплено наукою, освітою. Також наприкінці XVI ст. відкривають друкарню, видають книжки, зокрема підручники». Активним учасником Львівського братства був і Христофор Мазаракі.

Цими іменами список відомих греків-меценатів не обмежується. Особливо він поповнився тоді, коли Богдан Хмельницький та його наступники надавали привілеї грекам — позбавляли від мита, допомагали з житлом. А ті віддячували меценатством. До того ж, як зауважує Олеся Жданович: «У війську Хмельницького багато греків ставали козацькими старшинами. Капністи, Тернавіоти, Левицькі, Томари, Мануйловичі та інші — це грецькі прізвища».

ДРУГ ОЛЕКСАНДРА ДЮМА Й УЧАСНИК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ

У Києві ж греки зосереджувалися здебільшого на Подолі, саме там багато з них мали свої торговельні двори, і там розташовувався головний ринок. «Греки Києва також займалися різними промислами, ремеслами — кушнірським, швейним, виготовляли мило. До речі, 1700 року в Києві за наказом Петра І посадили шовковичні сади, щоб розводити шовкопряда для виготовлення шовку. І цим займаються саме греки. 1724 року двоє греків-братів відкривають у Києві два заводи з виробництва шовку. А 1725 року був створений казенний шовковий завод, який 1787-го передають ще одному видатному греку — Василю Капністу», — поділилася Олеся Жданович. У 1738 році на Подолі грецька громада будує церкву святої Катерини (Грецький монастир), підпорядковану Синайській єпархії (нині, на жаль, вцілілі будівлі колишнього Грецького монастиря передано управлінню Нацбанку в Києві та Київській області). Греків запрошують викладати в навчальних закладах, як-от Києво-Могилянській академії. 

Як зазначає дослідниця, з Києвом пов’язано також кілька знаних грецьких родин, зокрема, Костянтина Іпсіланті. 1807 року він прибув до Києва, втікаючи від переслідувань турків (був одним із активних учасників національно-визвольної боротьби грецького народу проти османського поневолення). Олеся Жданович розповіла, що сім’я Іпсіланті  користувалася величезним авторитетом у Києві, він вклав багато своїх коштів у місто. В Києві зберігся будинок, де він жив — вулиця Івана Мазепи, 6-а (неподалік від станції метро «Арсенальна»). Тут він приймав знаних гостей — наприклад, декабристів і... Олександра Дюма. За словами історикині, окремі епізоди з життя Костянтина Іпсіланті письменник використав у романі «Граф Монте-Крісто». Греками були й два відомі київські губернатори — Іван Фундуклей і Михайло Катаказі.

Звичайно, греки пов’язані з багатьма іншими українськими містами — Ніжином, Одесою, Миколаєвом, Харковом тощо. І зазвичай, як пояснює Олеся Жданович, усюди їхня діяльність пов’язана переважно з торгівлею.

Нині греки теж мешкають у багатьох містах, а значна їхня частина, за словами Посла Греції в Україні Георгіоса Пукаміссаса, проживає в районі Маріуполя (майже 100 тисяч греків). Частина з сіл перебуває на окупованій території, частина опинилася в «сірій зоні» (мало відомо й про долю греків у окупованому Криму). І це не єдині виклики, які постають перед грецькою громадою. Лишається лише сподіватися, що завдяки таким лекціям та іншим заходам, греки України стануть більш «видимими» в українському суспільному та інформаційному просторі.