Блаженний АВГУСТИН: «У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов»

Православ'я переживає сьогодні досить складні часи. Розкол — це та виразка, що кровоточить, яка не дає живому організмові жити повнокровним життям. Розкол розкладає пастирів Церкви, бо провинившись, вони анітрохи не сумніваючись «переходять» в іншу юрисдикцію. Схизма знищує духовність і діє проти найголовнішої християнської заповіді — загальної любові і всепрощення. Схизма, крім того, сприяє політизації церкви — розкол на повну силу використовує можновладців. Хоча власті мали б усвідомлювати, що неможливо створювати Церкву «під себе», що церква не може бути кишеньковою. Якщо вже вона вміщується в чиюсь кишеню, то це не Церква, а група підтримки, одягнута для пристойності в священицький одяг і котра володіє собором у центрі Києва. Владу, однак, мало цікавить канонічне право й перекази батьків Церкви, адже вона у своїй масі складається з атеїстів (ох, пробачте, нині це слово не вживають — треба говорити «віротерпимі»).

Православна тема в найближчі півроку, очевидно, буде розкручуватися з наростаючою швидкістю. Чимало політиків обіцяють ієрархам Церкви манну небесну в разі приходу до влади. Котрий рік спекулюють «передачею» Києво-Печерської лаври, причому обіцяють повернути все, як Українській православній Церкві, так і її непримиренному антагоністові. Передають за принципом: «Щороку по одному корпусу», — можливо, на років отак п'ятдесят корпусів і приміщень вистачить, добре, що споруд предки залишили багато. Нікого не хвилює, що фактично вся Верхня лавра гине від обвалів, корпуси руйнуються, дахи протікають, у підвалах сила-силенна пацюків і мотлоху, штукатурка падає не тільки з фасадів, а й у музейних приміщеннях. Президента, який приїхав до Лаври, ведуть від блискучого лімузина прямо до капсули Успенського собору, що недавно заклали, не показуючи й частини з тієї мерзенності запустіння, яка панує в більшості церков, пристосованих під музеї. А за відновлення Успенського собору з Української православної церкви вже вимагають гроші. Та це нічого, нехай УПЦ дає, а то, не приведи Господи, візьмуть і передадуть Собор після відновлення в інші руки. От тоді церковники пострибають, точно вже будуть голосувати, за кого скажуть. Одним словом, перспектива розвитку православ'я в Україні вимальовується безрадісна й складна. Чи безнадійна вона? На це запитання дасть відповідь час.