Брахмани та парії

Закінчилась основна сесія зовнішнього незалежного оцінювання знань для тих, хто збирається нинішнього року вступати до вишів. Тепер постає питання, чи залишаться сертифікати про його результати головним документом у змаганні за право вчитися в тому чи іншому закладі, що дає вищу освіту. Бо під час перших випробувань було більш ніж достатньо заяв, насамперед політиків, у яких ідея впровадити ці тести як основний критерій в змаганні абітурієнтів піддавалася потужній обструкції.

Головних аргументів, якими обґрунтовувалась критика, і найчастіше вони звучали з вуст колишнього віце-прем’єра з гуманітарних питань (в уряді Віктора Януковича) Дмитра Табачника, було два: необхідність забезпечення рівних прав вступників, у зв’язку з чим дати можливість тим, хто бажає, здавати іспити, і потреба внесення змін у законодавство, в першу чергу до Закону «Про вищу освіту». «Захисники» прав абітурієнтів не наводили якихось серйозних доказів на користь своїх тверджень. Бо, дійсно, важко говорити про порушення чиїхось прав, коли кожному надавалась можливість в стандартизованій формі й за однакових умов продемонструвати свої знання (або їхню відсутність). На певному етапі до критичних випадів проти незалежного оцінювання долучилася і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, але, якщо згадати її аргументацію, було видно, що вона не володіє цією темою. Більше того, виникали підозри, що таким чином вона хоче підвищити популярність своєї політичної сили перед позачерговими виборами у Києві. З тієї причини, що незалежне тестування вочевидь зменшувало можливості урядових і місцевих чиновників середньої (в деяких випадках і вищої) ланки «пристроювати» своїх чад за хабарі у престижні київські виші. А цих чиновників разом з дітьми тисячі й тисячі, і то все так потрібні голоси на виборах. (Олігархи і керівники вищих владних ланок здебільшого навчають своїх нащадків за кордоном). Але прем’єр (до її честі) не стала роздмухувати конфлікт, і, можливо, їй просто стало не до того.

Не витримують серйозної критики і посилання на законодавство. Автор спеціально занурився в чинні нормативні акти і проекти змін до них, а також спробував на веб-порталі Верховної Ради прослідкувати ситуацію з їхнім розглядом у парламенті. У чинному Законі «Про вищу освіту» немає жодного протиставлення іспитів та незалежного оцінювання, ці форми взагалі не згадуються. У статті 44 даного акта говориться тільки про конкурсну основу при прийомі на навчання до вищих навчальних закладів. Тобто не проглядається правових аргументів, щоб обійти відомий юридичний принцип: що не заборонено законом, то дозволено. У проекті змін до названого закону, розміщеному на веб-сайті Міністерства освіти і науки, поняття і застосування незалежного зовнішнього оцінювання вводиться у кілька статей, але це справа парламентаріїв. Тим більше, що у минулому році сертифікати цього виду тестування приймалися і зараховувалися вишами без будь-яких обмежень і умов, у тому числі законодавчого плану.

У політичному аспекті найбільше противників цієї форми добору до вищих навчальних закладів у Партії регіонів, яка нібито в опозиції. Але і парламентарі від урядового БЮТу не виказали їй активної підтримки. Серед народних депутатів, які захищали незалежне оцінювання, активними публічними виступами виділялась нині єцистка (до того член НСНУ) Леся Оробець. Проте, вбачається, в цій проблемі є аспект, про який зазвичай не прийнято говорити. (Власне, важко було б сподіватися, що урядовці, парламентарії, чиновники, політики озвучать його). Чому? Вибори періоду 2006—2008 років значно підсилили тенденцію, яка в принципі проявилася раніше — прихід у владу груп за принципом: син, батько, кум, сват, брат, родич, друг, і цей перелік можна поповнювати. Такий принцип набув великого розповсюдження при формуванні партійних списків майже всіх партій і блоків, на останніх виборах у Києві теж. Тобто в Україні створюється кастова система. До найвищої касти входять представники великого і середнього бізнесу, в тому числі із сфери шоу-бізнесу, мас-медіа, модельної сфери, модних салонів, професійні політики, чиновники вищих ланок, люди з деяких інших прошарків, які часто пов’язані між собою родинними зв’язками. Депутати різних рівнів, урядовці, керівники місцевих органів влади все більше займаються обслуговуванням власних інтересів та інтересів своєї касти. Менша частина представників вищої касти відправляє своїх дітей вчитися за кордон. Більша — на престижні факультети престижних вишів. Справедлива конкуренція при вступі до них з боку значно менш заможних і провінціалів, які мають інтелект, але не мають великих грошей, їм, природно, ні до чого. Отже, поступово коло може замкнутися — вища каста буде поповнюватися лише вихідцями з неї самої, які отримали освіту в престижних вишах, а доступ до високих рівнів влади, бізнесу, інших сфер молодим людям походженням з нижчих прошарків буде закритий.

Отже, в термінах, що мають велику історію в Індії, наше суспільство може перетворитися на конгломерат з каст, з яких вища буде являти собою щось на зразок «брахманів», а найнижча — «паріїв». Попередня історія людства, та й нинішня суспільна світова практика наочно демонструють, що така система внаслідок відсутності циркуляції між різними прошарками найменше схильна до розвитку і прогресу. Є й інший бік цієї проблеми — багато говориться про необхідність виділення в Україні аристократії як чільної частини національної еліти. Як на автора, такий процес має відбуватися. Питання в іншому: аристократія, як і еліта в цілому, повинна головним чином формуватися на принципах відкритої суспільної конкуренції і менше — спадкових. У країнах Європейського співтовариства небагато прикладів родинних походів у владу. В Сполучених Штатах Америки приклади сімейних кланів у владі були і є — родини Кеннеді, Бушів, наприклад, а зараз подружжя Клінтонів. Однак це швидче виключення, ніж правило. Справедлива суспільна конкуренція може реалізуватися лише через рівні шанси на отримання якісної освіти. На даному етапі шлях до їхнього забезпечення лежить через максимальне впровадження незалежного зовнішнього оцінювання. За прикладом розвинених країн. Той, хто намагається «поховати» його, насправді обстоює не права більшості молодих людей, а своєї касти. Автор, сам двічі випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, змушений визнати (при всій критичності ставлення до радянських часів), що тоді формування студентського корпусу відбувалося на значно справедливіших засадах. Принцип «трьох Кембріджів», принаймні при формуванні управлінської еліти, має бути головним. Але у вищих інтересах країни зробити доступ до цих «Кембріджів» максимально прозорим і по-справжньому конкурентним.

P.S. Немає сумніву, що великі гроші (в руках бізнесменів чи чиновників) шукають зараз «ключі» до зовнішнього тестування через посадовців або освітян, які мають займатися цим напрямом.