Бренд — Україна

Сто п’ятдесят студентів з України і п’ятнадцять стажистів з Канади, Сербії, Македонії, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів і Туреччини зібралися нещодавно у Києві на чотириденний національний семінар з розвитку лідерських якостей. Вони брали участь у тренінгах, ділових іграх, спілкувалися з представниками міжнародного та вітчизняного бізнесу, відомими людьми. У ході семінару студенти познайомилися з різними способами розвитку ділових якостей, спробували орієнтуватися у визначенні власних цілей у житті, виявити шляхи, які допоможуть привести їх до особистого успіху. Разом з тим у рамках проекту молодь знайомили з новими тенденціями розвитку у сфері реклами, PR-технологій, з поняттям «брендингу». В цілому ж роботу семінару було направлено на формування нового покоління лідерів, здатних вирішувати проблеми з урахуванням потреб ринку і спроможних застосовувати новітні досягнення у цій сфері.

Організатором акції виступила Міжнародна асоціація студентів AIESEC. Вона займається студентськими міжнародними програмами зі стажування і має представництва у 87 країнах і 15 містах України. Другий рік поспіль наша країна відзначається асоціацією, яка має найбільший прогрес у світі. До організації приймаються студенти, які прагнуть змінити життя на краще, а також вільно володіють іноземними мовами. «Ми організовуємо міжнародне стажування у трьох напрямах — економіці, у сфері інформаційних технологій та у соціальній сфері, — розповідає Ірина Захаренко, президент AIESEC в Україні. — Останнім часом збільшилося число студентів, які їдуть за кордон по знання, необхідні для змін у нашій країні в соціальній сфері (екології, соціології). Багато наших компаній беруть стажистів із західної Європи, оскільки вони можуть принести їм знання про європейський ринок, що допоможе успішніше у ньому брати участь. Студенти, які пройшли навчання в AIESEC, хочуть створити власний бізнес. Багато хто вже має свої приватні компанії, які успішно розвиваються. Дехто після стажування за кордоном приводить до України іноземні компанії і працює потім у їхніх представництвах у нашій країні».

Якою ж бачать Україну учасники семінару і як збираються позиціювати себе у ній? Про це говорили як українські, так й іноземні студенти. Пол Пітер (24 роки, Канада) проходить стажування в українській компанії «Навігатор-туризм», працює над проектом щодо залучення до Одеси туристів з Канади і Сполучених Штатів. Він говорить, що Україна — дивовижна країна, в якій є на що подивитися і чого повчитися. Пол також зазначає, що наша культура дуже відрізняється від культури, скажімо, Америки і саме це приваблює туристів. Пол в Україні вже три місяці і встиг помітити разючий контраст між рівнем життя у великих містах та на периферії, а також гостру необхідність поліпшувати у країні якість доріг. А ось стосовно архітектури великих міст гість зазначив, що вона у нас цікавіша, ніж у Канаді. Його вразило те, як оформлено фасади старих і нових будинків, як розплановано сучасні квартири.

Анжела Аслей (24 роки, Сполучені Штати) почула уперше про Україну у розважальній телепередачі у себе на батьківщині. Вона знає, що Україна була частиною колишнього Радянського Союзу, і їй захотілося побачити країну власними очима. Вона хотіла дізнатися про те, як робиться бізнес в Україні, як ідуть справи з розвитком лідерства, чим живе наша країна кожного дня. На думку Анжели, особливістю українського бізнесу є наступне: про товари говорять те, що бажає почути споживач. До того ж у людей старшого покоління вона відзначає присутність радянських стереотипів, коли для людини важливий сам факт наявності роботи, а не результат трудової діяльності. Однак, за її спостереженнями, молоде покоління українців всіляко прагне ці стереотипи зруйнувати.

Юміт Кізілкая (Туреччина) про Україну дізнався з Інтернету. Вона його зацікавила як держава-сусід, і він знайшов тут друзів за листуванням. Юміт розповідає, що у Туреччині про Україну знають як про нову країну, що розвивається, недавно здобула незалежність. Юміта цікавить, чим українці займаються, що їдять, у що одягаються. Він відзначив, що у Туреччині люди їдять набагато більше, ніж в Україні, так що, на його думку, привозити до нас продукти харчування було б невигідно.

Дімітар Проданов (Македонія) отримав технічну освіту, і до сфери економіки відношення не має. Він працює веб-дизайнером у невеликій компанії, яка знаходиться в Івано-Франківську, і перебування в Україні для нього дуже цікаве. Дімітар, пересічний македонець, знає тільки місцезнаходження нашої країни, і єдина з нею асоціація — це Чорнобиль. Мета приїзду Дімітара до України — отримання нового досвіду у сфері спілкування. Він хоче просто розважитися і дізнатися більше про нашу країну. Набутий досвід не збирається використовувати у своїй майбутній роботі. Він вважає, що нові знайомства допоможуть йому краще розвинутися як особистості.

Цікаво, що акцент на саморозвитку як одній із головних життєвих цінностей робили учасники семінару. Ліза Кукунаєва (19 років, студентка економічного факультету Таврійського національного університету імені Вернадського) не прагне до лідерства, не планує бути керівником компанії. Для неї головне — не лідерство, а стабільність. «Однак я шукаю спілкування з новими людьми, намагаюся отримувати інформацію про інші країни, — говорить Ліза. — Це багато що дає мені для духовного розвитку, я прагну стати гармонійно розвиненою особистістю. А працювати планую у майбутньому у певній бізнесовій структурі і поступово підійматися там службовими сходами».

Женя Кожухова (студентка Донецького університету економіки і торгівлі) хоче стати топ- менеджером у великій компанії. Дівчина вважає, що для ефективного розвитку економіки нашої держави дуже необхідна єдність Східної і Західної України, і особливо сьогодні, у передвиборний період. А ось Світлана Сахарова (23 роки, Маріуполь, Фахівець з управління персоналом у відділі корпоративної роботи металургійного комбінату ВАТ імені Ілліча) приїхала на семінар за встановленням контактів з тренінговими компаніями з навчання персоналу. Вона вважає, для того, щоб жити і конкурувати на сьогоднішньому ринку, необхідно постійно розвивати фахівців, які мають бути більш відкритими для змін і до постійного навчання.

До речі, Ярина Ключковська , менеджер відділу зі зв’язків з громадськістю об’єднання «METRO» (Кеш енд Кері Україна) сказала «Дню», що репутацією України на міжнародному рівні сьогодні спеціально ніхто не займається, як це, наприклад, робиться у країнах, що активно займаються туристичним бізнесом (Туреччина, Греція, латиноамериканські держави) «Образливо, що іноземці часто асоціюють нашу країну з Чорнобилем, корупцією і проблемами зі свободою слова, — говорить Ярина Ключковська. — В основі будь- якого бренда мають лежати унікальні характеристики. Я вважаю унікальним для України людський потенціал і на цьому нам потрібно акцентувати увагу. Тому потрібно опиратися на людський фактор і привабливість країни для туристів. Ми маємо демонструвати свою оригінальну історію, досягнення якої мають значення і сьогодні».

Як запевняють фахівці, поняття бренду складається з трьох компонентів. Перший — це його функціональні характеристики. Другий — імідж. Третій, і найважливіший, — це ті суспільні цінності, які він несе. «Про успіх бренду, — говорить Ярина Ключковська, — можна говорити тоді, коли він перетворюється в частинку нашого життя. Наприклад, коли ми йдемо купувати не просто пиво, а певне пиво».

Оксана Завойко (президент маркетингу Львівського представництва AIESEC, студентка третього курсу економічного факультету Львівського університету ім. І. Франка) бачить головну проблему, яка існує у темі українського бренду у тому, що у цій сфері відсутня спеціальна освіта. А це така ж наука, як фізика чи економіка, яка має свої інструменти і методи», — вважає Оксана. На її думку, в Україні відсутні люди, які б добре на цьому розумілися, тому ми маємо у країні «брендову» проблему, і вона заважає зробити брендом Україну. «Однак цим треба не тільки уміти займатися професіонально, але ще і дуже любити свою країну, — говорить Оксана. — Бренд країни формує кожен громадянин держави, і він має розуміти це, адже на основі поведінки окремих людей створюються стереотипи сприйняття тієї чи іншої країни. У Італії, наприклад, знають Україну як країну гарних домогосподарок. Але цього замало. В Україні дуже великий науковий потенціал, чудова музика, однак нас сприймають лише як дешеву робочу силу. Сьогодні усі українські студенти активні, їм тільки потрібно показати, куди направити свою енергію. А якщо вказати шлях, то шансів, що саме його й оберуть, стає більше».