Будні волонтерів-«евакуаторів»
Євген Каплін щотижня з командою вивозить мирних мешканців із зони бойових дій. Про труднощі й успіхи таких поїздок — в інтерв’ю «Дню»
За два останні місяці харківські активісти проекту «Гуманітарної місії допомоги мирному населенню зони військового конфлікту» вивезли з Луганщини майже 300 осіб. В основному це діти, жінки, літні люди, інваліди, мешканці спеціалізованих закладів, про яких мала б подбати держава. Натомість введений у січні пропускний режим блокує виїзд мирного населення, говорять волонтери. Остання поїздка активістам запам’яталась тим, що протягом семи годин автобус із 11 дітьми та їхніми матерями протримали на КПП «Краснянка». Один із батальйонів МВС чітко дотримувався наказу: о восьмій вечора перекривати дорогу. У ту ніч було мінус сім градусів морозу. А в автобусі — діти. Дозвіл на проїзд отримали аж о шостій ранку. Чому трапляються подібні інциденти, чому держава досі стоїть осторонь системного вивезення мирних мешканців окупованих територій — про це «День» розпитав координатора проекту «Гуманітарної місії допомоги мирному населенню зони військового конфлікту» Євгена КАПЛІНА.
«ЕВАКУАЦІЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗАВДЯКИ ДОБРІЙ ВОЛІ ВІЙСЬКОВИХ»
— У звіті про свою останню поїздку ви розповідали, що водій автобуса усю ніч не вимикав пічку, щоб дітлахи не змерзли. Як часто відбуваються такі «блокади»?
— Подібні випадки у нас не часто виникають, але це доволі розповсюджена проблема, особливо після введення пропускного режиму. Перестали працювати перевізники. Більшість волонтерських груп, котрі могли вивозити людей, наразі не можуть цього робити, бо не знаходять спільної мови зі сторонами конфлікту. Нам вдається переїхати на ту сторону, ведемо переговори за декілька днів до поїздки з українською стороною, передаємо в штаб АТО дані про людей, яких будемо вивозити. Військові нам забезпечують коридор, але це не політика держави. Це відбувається завдяки добрій волі військових із тих секторів, з якими співпрацюємо. Ми вивозимо людей через Станицю-Луганську, зараз це більш-менш тихе місце. А офіційно пропускний пункт там закритий, там стоять добровольчі батальйони, яким керівництво дало наказ нікого не пускати і не випускати, навіть при наявності пропусків. Через введення пропускного режиму у багатьох волонтерів виникли проблеми із доставкою гуманітарних вантажів. Наприклад, хтось приніс пачку підгузок чи банку тушонки, щоб везти ці речі, необхідні товарно-транспортні накладні, сертифікати якості на продукцію, чеки тощо. Бабуся, яка принесла кілограм гречки, не приносить же з собою чеки чи сертифікати. Бувають екстрені випадки, коли у людей немає можливості чекати два-три тижні на виготовлення пропусків. І як виїхати з території, що контролюється бойовиками, за тим пропуском, теж незрозуміло.
— Про ці проблеми волонтери та мирні мешканці говорили ще з самого початку роботи пропускного режиму. Ми писали у газеті історії людей, які не могли виїхати з Донецька у Дніпропетровськ, бо не знали, куди йти за пропуском, скаржились громадяни і на багатогодинні черги...
— Станиця-Луганська, Щастя — на наших очах люди намагалися тут віддати документи, а там стоять хлопці, які не знають, куди їх дівати і що з тими паперами робити.
ЕВАКУАЦІЯ: З ВОЛОНТЕРАМИ АБО — ЧЕРЕЗ ТЕРИТОРІЮ РОСІЇ
— Чому досі пропускна система не працює і чи безпечна вона для людей, адже доводиться по кілька разів їздити по місцях, де можуть іти бої?
— Вони небезпечні, бо це звичайні бетонні плити біля блокпостів, практично у відкритому полі, на прострілюваній території. Пропускний режим не виконує своїх функцій: не затримує ніяких терористів із того боку, для цього достатньо великої кількості блокпостів. Ми коли з Харкова до Луганська їдемо, оминаємо від 30 до 40 блокпостів. Вони там були і до введення пропускного режиму, і завжди виявляли певну кількість людей. На наш погляд, це певна блокада для мирного населення. Є кілька варіантів: виїжджати на Харківщину в об’їзд через Росію, через неконтрольовані ділянки кордону, або за допомогою волонтерів, які здатні вести переговорні процеси. Більше варіантів евакуації немає. Коли громадяни виїжджають через Росію, отримують ще й штрафи, що неофіційно перетнули кордон, від 1700 до 4000 гривень.
— Якщо пропускна система блокує виїзд мирних жителів, чи можна було б обійтись без неї, якщо своїх функцій вона все одно не виконує? Чи якось по-іншому організувати виїзд мирних людей?
— Іншого шляху, ніж відміна цього режиму, не бачу.
«ОСТАННЬОГО РАЗУ ВИВОЗИЛИ БАБУСЮ. ЇЙ 98 РОКІВ»
— Ви назвали категорії людей, яких вивозите: діти, жінки, люди похилого віку, тобто ті громадяни, яких мала б системно евакуювати держава. Чому досі цього не зроблено?
— На моїй практиці я знаю декілька випадків державної евакуації, коли місцеві органи влади виділили автобуси для виїзду з Дебальцевого, і показали це по телебаченню. Більше такого не бачив ні разу. Дитячі будинки сімейного типу держава зобов’язана утримувати, є заклади, що лишились на непідконтрольній території, люди не отримують соцвиплат, ми умовляємо їх виїхати. Ніхто з державних чиновників не поцікавився ними. Люди, може, і думають про виїзд, але їхати в невідомість — не хочуть.
— Більшість цих людей чекають свого часу «Ч»?
— Основна маса виїжджає, коли вже стріляють близько. Зараз ніби тихіше, але люди все одно просять вивозити їх, бо непридатні для життя умови. Є мами з дітьми, яким необхідна медична допомога, треба провести операцію. Є дитячі будинки сімейного типу, які не отримують державної підтримки.
— Як вони вас знаходять?
— Є волонтери, які в різних містах пропонують виїжджати, від Товариства Червоного Хреста просять допомогти у тяжких випадках, вивезти пенсіонерів. Останній раз вивозили бабусю, їй 98 років. Пишуть нам на сторінку в Інтернеті, за день по 100—200 повідомлень приходить. Так само дзвонять. Є організації, з якими співпрацюємо, вони приймають заявки на гарячу лінію і передають їх нам. Нас ніхто не забезпечує транспортом, ні літра бензину з літа не дала держава. Живемо за власні ресурси, на пожертвування приватних осіб, у волонтерів є особистий транспорт, ним і користуємось.
70 ЗАКЛАДІВ ЗАКРИТОГО ТИПУ ДОСІ НА ТЕРИТОРІЇ ЛУГАНЩИНИ
— А якщо йдеться про спеціалізовані будинки, коли переселити треба кілька десятків осіб, ще й з особливими потребами, як знаходите відповідні заклади?
— Таких громадян передавали в хоспіси або благодійним фондам, які влаштовували їх у аналогічні заклади на мирній території. Щодо дитячих будинків сімейного типу, не завжди «ЛНР» дає їх вивезти, вони вважають, що це їхні громадяни. Простіше їх відпускають на територію Росії, ніж в Україну. Якщо об’єктивно говорити, то набагато більше труднощів у нас з українською стороною, зокрема з добровольчими батальйонами, які не мають ніякої координації з військовими, та не зрозуміло, кому вони підпорядковуються.
— Яких би дій ви хотіли від держави?
— Ми вже робимо ту роботу, яку мала б виконувати держава. У першу чергу треба евакуювати спецзаклади. За нашими даними, на Луганщині знаходиться близько 70 закладів закритого типу, від дитбудинків до хоспісів та будинків для літніх людей. Жоден із них не вивезено. Деякі з них були близько до зони бойових дій. Є психоневрологічний інтернат у Слов’яносербську, на передовій майже, там понад 100 людей недієздатних, яких на своїх машинах ми не можемо вивезти. Для цього треба спецтехніка, реанімобілі, ті ресурси, які є в органів влади. Більше того, коли ми почали розмову з українською стороною, що цих людей треба вивозити, у Мінсоцполітики нам сказали, що нічого про ці заклади не знають. Зараз треба робити повноцінну евакуацію, режим надзвичайної ситуації це передбачає.
ГРОМАДЯНКА РОСІЇ — У РОЛІ ПЕРЕГОВОРНИКА
— Але разом з цим держава повинна продумати, куди цих людей поселити, чого теж досі не зроблено.
— Я був у Грузії у 2008 році, за два місяці після закінчення конфлікту влада збудувала мобільні містечка на 15 тисяч осіб. І безкоштовно надала їх людям. У нас країна економічно сильніша, більша за Грузію, і не зробила навіть однієї десятої від цього обсягу. Багато є приміщень, які пустують, їх можна перепрофілювати і використовувати.
— Ви часто у своїх постах згадуєте журналістку Вікторію Івлєву, вона громадянка Росії? Часто допомагає з евакуацією?
— Так, вона громадянка Росії, один з основних наших переговорників. Я, наприклад, не на всі території можу заїжджати, зокрема, у «ДНР». Вікторія користується своїм російським паспортом, вільно туди потрапляє. Ми працюємо разом і евакуюємо людей лише на територію України.
— Наостанок розкажіть, коли у вас наступна поїздка і куди саме?
— Скоро планується складна евакуації з Луганська, Первомайська, Алчевська, Стаханова. Ми не беремо всіх підряд, а лише складні випадки, формуємо 50—60 осіб, яким необхідно виїхати. У першу чергу це сім’ї, у яких по п’ять-шість дітей, котрі голодують, вивозимо тільки мам, без тат. Виїздимо десь раз у тиждень. Раніше були у Чорнухіному наші водії, які вивозили людей щоденно. Зараз гарячих точок з української сторони, де була б вкрай термінова наша допомога, немає, тому займаємось складними евакуаціями. Бо мало волонтерських груп, які проводять такі непрості переговори...
