Насправді все почалося в квітні 1993-го, коли київський завод «Вулкан» змінив свій статус і з державного перетворився на колективне підприємство. Тоді ж завод приватизував у Фонду державного майна України частину свого майна, в тому числі і відомчий житловий будинок на бульварі Верховної Ради. До речі, цей будинок має номер 13, що, на думку багатьох його мешканців, зіграло роль у його подальшій нещасливій долі.

Мешканці будинку — а у своїй більшості це нинішні або колишні працівники заводу «Вулкан» — про цю операцію не підозрювали. Сорокасемиквартирний будинок із 1949 року був на балансі підприємства, і люди жили, не вникаючи в подробиці, — заводський, то й заводський. Аж поки два з половиною роки тому не пройшов поголос, що завод має намір вигідно продати будинок, і що навіть знайшовся покупець.

Мешканці захвилювалися і почали готувати документи на приватизацію квартир. Та де там. Будинок — власність заводу, і ні про яку приватизацію не могло йти мови.

Це, власне, передісторія. Скандал почав розгорятися навесні 1996 року, коли двоє мешканців, Валерій Рогоза і Володимир Тимофєєв, звернулися до Дарницького районного суду з позовом на «Вулкан» зобов’язати його провести приватизацію цих двох квартир. За прикладом Рогози й Тимофєєва з позовами почали звертатися й інші мешканці, але їх умовили почекати. Мовляв, нехай пройдуть спочатку ці дві справи, а вже потім адміністрація заводу сама вирішить питання про приватизацію. Мешканці будинку стали чекати.

У Законі України «Про приватизацію майна державних підприємств», зокрема в статті 3, мовиться, що дія його не поширюється на об’єкти житлового фонду і соціально-культурного значення. Отже, 1993 року будинок № 13 на бульварі Верховної Ради було помилково включено в список об’єктів, які приватизуються, і його мешканці мають повне право на приватизацію квартир, де вони нині проживають. Дарницький суд зобов’язав КП «Київський завод «Вулкан» не перешкоджати приватизації, а передати квартири у власність позивачам. Завод подав касаційну скаргу в Київський міський суд, але той лише підтвердив уже прийняте рішення. Справедливість було відновлено...

Проте рішення суду не виконувалося протягом двох років. Забігаючи наперед, лише скажу, що не виконане воно і сьогодні. Спочатку мешканці терпляче чекали, коли ж завод нарешті наважиться «відірвати» від себе ці квартири. Два роки керівництво «Вулкану» не робило й натяку на якусь діяльність на користь своїх підопічних. А підопічні зрозуміли, що якщо вони самі не продовжать почату справу, то чекати милості доведеться до другого пришестя.

Улітку нинішнього року Дарницький районний суд знову почав розглядати «справу будинку № 13».

Цього разу вже питання стояло про невиконання заводом рішення суду, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу п’ятирічної давності. В успіху останнього сумнівалися: навряд чи така організація, як Фонд держмайна, визнає свою помилку, хоч і явну. Тим більше, що міська прокуратура встановила, «що будинок було включено до цілісного комплексу майна підприємства згідно з чинним на той час законодавством» (із відповіді прокуратури на звертання мешканців будинку).

Однак два тижні тому все вирішилося. Суд знову визнав операцію недійсною, Фонд визнав свою помилку. І... все. Будинок знову «повис» у повітрі.

Рішення суду просунуло долю мешканців будинку не вперед, а... назад. Будинок знову повернувся до Фонду держмайна, і тепер про приватизацію квартир знову-таки не може бути й мови, доки не знайдеться наступний господар. Куди простіше було б зобов’язати завод передати будинок Дніпровській райадміністрації (він міститься на території Дніпровського району столиці). Але суд у своїй постанові цього... не врахував. Іще простіше було б звернутися до Арбітражного суду — справа вирішилася б за три дні. Але будинок не юридична організація...

А мешканці тим часом стомилися «бомбити» листами всілякі організації та інстанції. Їм треба «всього лише» реалізувати свої цивільні права. На приватизацію житла. Тим більше, що вони їх мають.

№209 31.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»