Бути на вулиці – це вже насилля
Інститут соціології НАНУ дослідив, як виживають покинуті діти
Проблема дитячого насилля, порнографії та педофілії не нова для України. «Артеківський скандал» лише посилив увагу громадськості до цієї теми. В Україні було відкрито лише 35 кримінальних справ по обвинуваченню в сексуальному домаганні та злочинах, пов’язаних із ним. Згідно з результатами дослідження Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення Представництва дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), в Україні понад 10% опитаних дітей зізналися, що піддавалися домаганням сексуального характеру. 5% дітей підтвердили, що надають чи надавали раніше сексуальні послуги, аби заробити гроші на одяг та їжу. Всього було опитано 1 000 дітей — «дітей вулиці», що проживають на вулиці з батьками чи самостійно, працюють на вулиці, дітей з неблагополучних сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Крім того, експертні оцінки ситуацій дали 58 експертів, глибинні інтерв’ю проведено з батьками, чиї діти зазнали сексуальних домагань (40 батьків).
«Причинами замовчування домагань сексуального характеру стає низький рівень довіри дітей до свого оточення і органів влади, сором, нерозуміння факту здійсненого насилля, а також банальне небажання викривати батьків (якщо вони стають суб’єктами посягань) через любов до них і небажання дитини опинитися в дитячому будинку у випадку позбавлення батьків батьківських прав, — наголосила менеджер дослідження, кандидат соціологічних наук Лідія Амджадін. — Нині безпритульних дітей в Україні стало набагато менше, оскільки держава почала більше уваги приділяти цій проблемі. Для опитування безпритульних не так легко було відшукати. Переважно вони соромилися говорити з експертами на ці теми, причому чим старше діти (від 13 років), тим важче вони розкивалися перед дорослими. Така сама ситуація простежується і в сім’ях, оскільки діти молодшого віку більше схильні ділитися з батьками можливими випадками сексуального насилля чи домагання, а старші діти скоріше розкажуть про інцидент друзям чи однокласникам».
Ольга Швед, кандидат соціологічних наук, представник для країн СНД у Міжнародній організації ЕКПАТ (глобальна мережа організацій, що працюють з метою знищення дитячої проституції, порнографії, а також торгівлі дітьми для сексуальних цілей), повідомила про проведення аналогічних досліджень в Україні раніше (1997 рік). Вона розповіла про непересічну роль ЗМІ у справі висвітлення не лише фактів сексуального домагання щодо дітей, а й законодавчої оцінки та кримінальної відповідальності за педофілію та розбещення неповнолітніх. Статті 155, 156 Кримінального кодексу України крайньою мірою покарання визначають позбавлення волі терміном від п’яти до восьми років, а також позбавлення права займати певні посади строком до трьох років (пов’язані із роботою з дітьми). Крім того, законом передбачено відповідальність за торгівлю дітьми, експлуатацію дітей, а також використання дитини для заняття жебрацтвом (статті 149—150/1 Кримінального кодексу України). У випадку визнання винною за цими статтями особу буде позбавлено волі щонайменше на три роки, а у випадку доведення факту торгівлі малолітньою дитиною термін ув’язнення може сягнути п’ятнадцяти років позбавлення волі.
«В Україні, незважаючи на популярність спеціальності «психологія», не вистачає фахівців із реабілітації дітей, які зазнали сексуальних домагань. Крім того, не налагоджено систему оперативного реагування медичних закладів — поліклінік, лікарень — на сліди від побоїв, синці чи, можливо, жалоби дітей про здійснення насилля над ними», — наголосила Ольга Швед.
Натомість професор, доктор юридичних наук Василь Кислицький наголосив на ряді важливих моментів, які зачепило дослідження: «На думку соціологів, сексуальні домагання щодо дітей зміщуються у сім’ю. Суб’єктами домагань у такому випадку стають батьки, опікуни, родичі. Це надзвичайно небезпечна річ, але разом з тим і окреме явище, про причини якого необхідно говорити відвертіше. Очевидно, справа все-таки у специфіці інформаційного простору України, у нестачі потрібної та корисної інформації. В інших цивілізованих державах інформаційна політика є набагато жорсткішою. Це стосується і реклами секс-послуг, і демонстрації дитячого насильства, що так тисне на дитячу аудиторію. Американці кажуть, що мас-медіа несуть відповідальність за 8% скоєних злочинів у країні. За що несуть відповідальність медіа України?».
Абсолютно очевидно, що результати даного дослідження не можна розглядати лише у колі спеціалістів. Їх необхідно виносити на парламентські та комітетські слухання, а також організовувати суспільні обговорення.
