Час розставляти камені

Японські сади — справді простір для стихій і уяви, своєрідні вікна в іншу реальність. Японське садове мистецтво — унікальне явище, хоч і зазнало впливу китайської культури. В китайців у ставленні до природи більше переважав погляд філософського розуму, а у японців на перше місце вийшло емоційно-естетичне переживання. У той же час це — сади, в яких людина може милуватися нескінченною красою Природи. Навіть зовсім маленькі пейзажні композиції пов’язані з серйозними роздумами над світом природи. Основні ознаки такого саду — обов’язкова присутність каменів і гальки, мохів і невисоких рослин з урахуванням періоду їхнього росту і цвітіння, асиметрія композиції. Для імітації природних об’єктів використовують різні матеріали: наприклад, великий камінь зображує гору, маленькі — водоспад, гравій чи галька — море.… При створенні японських садів практично не використовуються суворі лінії, а пануючими кольорами є зелений, сірий і коричневий. Відкриті простори — невід’ємна риса японського саду.

Суте-ісі — мистецтво розставляння каменів — вважалося головним у роботі дизайнера японського саду. «Сядемо в тиші і зануримося в споглядання саду каменів. Зосередившись на нерухомому, відчуваєш рух вищих ритмів…» Камені втілюють світлу, позитивну чоловічу силу ян. Кожен камінь підбирається за формою, фактурою, кольором, при цьому дуже важливо, щоб вони не лежали окремо, а органічно вписувалися в ландшафт, тим самим створюючи ілюзію, що поверхня, на якій лежать камені — це лише частинка того, що сховано всередині. За своєю природою камені найчастіше мають вулканічне походження (оскільки Японія — ланцюг вулканогенних островів) — андезит, граніт, хлорит і базальт, використовується також туф. Композиція складається найчастіше із непарного числа каменів: сім, п’ять, три. Вони встановлюються на поверхні або частково зариті в землю, іноді похило, під кутом до поверхні землі. Кам’яні стежинки — невід’ємний елемент японського саду, при цьому камені вкладають так, щоб довга вісь каменя була направлена перпендикулярно до стежини, а нерівний бік каменя заривають у землю.

Мабуть, найвідоміший сад каменів розташований у кіотському храмі Реандзі. Його було створено між XIV та XVI століттями невідомим майстром. Аналізу його планування ніхто ніколи не пропонував. Замість цього в різний час у каменях бачили то алегорію тигриці, що перепливає з дитинчатами море, то китайський ієрогліф «серце». Не так давно дослідники з Кіотського університету спробували з’ясувати, чому цей сад так заспокійливо діє на сотні тисяч відвідувачів, і прорахували принцип створення довершеного дзенівського саду каменів. У результаті з’ясувалося, що якщо з’єднати середини відрізків, що з’єднують камені, то з’являться контури гілок. Дослідники експериментували з довільними комп’ютерними моделями саду каменів, щоб зрозуміти, чи справляють вони потрібний ефект, однак з’ясувалося, що вони лише порушують структуру дерева. «Нам здається, що підсвідоме сприйняття цього малюнка додає саду загадкової привабливості», — стверджують експериментатори.

Якщо камені в японському саду символізують гірські землі Японії і чоловічу силу ян, то вода втілює її швидкі ріки та тихі озера і є символом негативної, темної, м’якої, жіночої сили інь. Їх вічне протистояння і нерозривна єдність, згідно з давнім космогонічним дуалізмом, є основою існування світу. В японському саду вода може бути представлена у вигляді гірського озера, оточеного високими скелями та вічнозеленими чагарниками, або озером, оточеним трав’яною рослинністю в сільській місцевості. А може, це буде дзюркотливий струмок, звивистий лінивий потік або оточене каменями водоймище, що живиться джерелом. А водоспад був завжди однією з найулюбленіших деталей саду, місце для нього вибиралося зазвичай вдалині від будинку, але так, щоб було чути шум води, а в місячну ніч було видно її відблиски.

У японських садах порівняно мало квітів, переважають вічнозелені дерева та чагарники. При цьому дуже важливо враховувати забарвлення листя, форму крони, декоративність кори. Найулюбленіша рослина — сосна, яка символізує довголіття, з квітучих дерев перевага віддається сливі, а з чагарників — рододендрону. В композиції більш темні рослини поміщують на задньому плані, а світлі — на передньому, це створює відчуття глибини простору саду. Ландшафтний архітектор розташовує рослини так, щоб вони утворювали групу, і в той же час кожна розглядалася з усіх боків самостійно.

Чимале значення приділяється декоративним елементам саду: кам’яним ліхтарям, місткам, огорожам із бамбука. Традиційний елемент японського саду — тсукубаї, який є кам’яною чашею з водою у вигляді бочки (заввишки 20—30 см), у якій традиційно мили руки при чайній церемонії. Зазвичай тсукубаї розташовують на низькому невеликому рівному майданчику перед кам’яною стіною, живоплотом або в центрі саду, біля нього встановлюють кам’яний ліхтар.

Японський сад — це мікрокосмос, що відображає макрокосмос — всесвіт, він повинен допомогти відвідувачу відчути закони світової гармонії. І в цьому справжній японський сад як витвір істинного мистецтва.