Час віддавати!

Соціальні послуги в Україні отримують мільйони громадян: сім’ї, що опинилися у кризових ситуаціях, діти-сироти, люди з обмеженими фізичними можливостями, пенсіонери, безпритульні, тяжкохворі та інші категорії населення. Аби зробити допомогу таким людям доступнішою та ефективнішою, соціальні служби не повинні чекати, доки представники незахищених верств населення звернуться до них, а самі мають шукати їх та підтримувати. Саме це передбачає реформування на ринку соціальних послуг, над якою в Україні працюють уже не один рік. Як краще та ефективніше провести цю реформу — нещодавно обговорили учасники круглого столу «Майбутнє забезпечення соціальних послуг в Україні. Нові виклики та новітні практики», який організувало Міністерство праці та соціальної політики. У ньому взяли участь українські та міжнародні експерти, зокрема представник Ради Європи в Україні Карл Фрідріх Бопп та професор Кентського університету Браян Мандей, а також керівники громадських організацій, серед яких Марина Єрмілова, яка керує проектом «Громадська ініціатива — час милосердя», Алла Мукшименко, котра очолює центр правової допомоги «Громадський захисник» та інші.

Як зазначили учасники круглого столу, перші кроки на шляху реформування були зроблені у 2004 році, коли був ухвалений Закон України «Про соціальні послуги». Три роки тому була прийнята Концепція реформування системи соціальних послуг до 2012 року, в якій ішлося про те, щоб максимально наблизити такі послуги до громадян, надавати соціальну допомогу на принципах адресності та індивідуального підходу, а також передати повноваження соціальних служб органам місцевої влади та залучати до цього громадські організації. Проте з часу прийняття концепції жодних суттєвих змін не відбулося. Як переконані експерти Міністерства праці та соціальної політики, такі б реформи пішли на користь і самим громадянам, і державі.

— Очевидно, що держава одноосібно вже давно не справляється з покладеним на неї завданням забезпечувати соціальний захист, надавати якісні соціальні послуги всім тим, хто їх потребує. Необхідне запровадження нових підходів до організації системи. Передусім, обов’язковою умовою для формування ринку постачальників і пакету соціальних послуг, виходячи з потреб конкретної території, є надання автономності кожному рівню організації самоуправління. Часткова передача повноважень органам місцевої влади може покращити і якість надання послуг й розширити їх спектр, бо хто, як не місцева громада, знає краще свої потреби та потреби своїх соціальних груп. Останнім часом суттєво зросла роль неурядових громадських організацій. Саме вони надають зараз ті соціальні послуги, які державна система, в силу своєї консервативності та негнучкості, надавати не в змозі. І місцеві органи виконавчої влади могли б переадресувати їм частину повноважень у цій сфері. Але, на жаль, вони цього не можуть зробити, бо не відпрацьовані відповідні механізми для такої взаємодії, — розповіла експерт із питань соціальної політики Людмила Скоропада. — Частково все впирається і в фінансування, бо ні в державному, ні в місцевому бюджеті не вистачає коштів на соціальні послуги. До того ж держава фінансує тільки певні соціальні послуги, в основному інституційного типу — інтернати, територіальний центр тощо. Якщо почати реформи прямо зараз, позитивні зміни відчує на собі і кожен громадянин. По-перше, він матиме більший доступ до соціальних послуг і в нього буде можливість вибирати як послуги, так і постачальника. Що, в перспективі, дозволить підвищити і якість соціальних послуг. Бо коли немає конкуренції, немає вибору, — ви звертаєтесь або до державних інтернатних закладів, або чекаєте, щоб до вас прийшов працівник територіального центру, і про якість наданих ним послуг уже не йдеться, головне — щоб хоч якусь отримати.

Ще один надзвичайно необхідний крок щодо реформування системи соціальних послуг — створення єдиного органу, який плануватиме, координуватиме та контролюватиме роботу всіх соціальних служб. Річ у тім, що в Україні діє розгалужена система соціальних закладів: інтернати різного типу, заклади соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів, безпритульних, і відповідають за їхню роботу шість різних міністерств, кожен за свої установи. Така розпорошена система надання соціальних послуг, на думку українських та закордонних фахівців, давно застаріла і не відповідає вимогам часу.

— Одне із завдань співпраці Ради Європи з Україною — створення ринку соціальних послуг для населення в Україні, де б контролюючі функції виконувала одна установа, — зазначив представник Ради Європи в Україні Карл Фрідріх Бопп. — Поки що в Україні такого немає, тому головна ознака системи соціальних послуг — централізація на державному рівні та практичне недопущення недержавних організацій, зокрема соціального бізнесу, до роботи у соціальній сфері. Але держава не може сама впоратися з цією проблемою і забезпечити повноцінний та якісний соціальний захист населення. Тим більше, якщо вона при цьому ще й не хоче враховувати ролі недержавного сектору та прислухатися до голосу громадських організацій.

Поки що ж реформування ринку соціальних послуг просувається дуже повільно. Натомість деякі місцеві органи влади не чекають прийняття відповідних законів і розробляють свої соціальні програми. До того ж, досить успішні. Так, у Печерському районі столиці на базі районної державної адміністрації діє мультидисциплінарна бригада, яка надає паліативну допомогу тяжкохворим людям (більшості з них лишилося жити кілька місяців чи років). Традиційно такі послуги надаються у спеціальних закладах — хоспісах. Однак у даному випадку лікар, медсестра, психолог та соціальний працівник приходять кілька разів на тиждень до цих громадян додому. І такий альтернативний варіант послуг Інститут паліативної та хоспісної допомоги МОЗ України визнав набагато ефективнішим, ніж традиційний, до того ж ще й дешевшим у 8 — 10 разів. Яскравий приклад, як треба дбати про соціально незахищених громадян, подають і в Уманському управлінні праці та соціального захисту населення.

— У нас діє 12 програм для надання соціальних послуг, які починають працювати від самого народження дитини. Наші працівники ходять у дитячі поліклініки і переглядають списки новонароджених. Якщо хтось із батьків не встиг оформити документи на одноразову виплату при народженні дитини, тобто на одержання 12 тисяч 800 гривень, за них це зроблять працівники соціальної служби, — розповіла заступник міського голови Умані, начальник управління праці та соціального захисту населення Галина Кучер. — Переглядаючи дані про доходи громадян, ми визначаємо, хто з них має право на субсидію і самі збираємо за них документи. Шукати людей, яким потрібна соціальна підтримка, і допомагати їм, а не чекати, коли громадяни самі звернуться до соціальної служби, — ось принцип, за яким ми працюємо багато років. Будь-хто з наших мешканців може подзвонити до нашого управління і замовити медикаменти, оформити субсидію, попросити гаряче харчування. До речі, ми надаємо такі послуги і в разі виникнення надзвичайних ситуацій, наприклад, пожеж, коли люди опиняються на вулиці, не мають де жити і що їсти. У нашому місті ви не побачите на вулицях жебраків та безпритульних, усі вони живуть у спеціальних центрах тимчасового перебування. Якщо людині-інваліду треба доїхати чи то до лікарні, чи до іншої державної установи, ми забезпечуємо її спеціальним транспортом. Усього наше управління надає понад 70 видів соціальних послуг, нашу роботу можна було б розширювати, якби не деякі прогалини у законодавстві, що стосуються співпраці з громадськими організаціями, які так само, як і ми, надають соціальні послуги населенню.

Як свідчать місцеві органи влади, вони готові брати на себе відповідальність за соціальну допомогу населенню і добре з цим справляються, лишається тільки прийняти відповідні зміни до Закону про соціальні послуги. У Міністерстві праці та соціальної політики обіцяють, що найближчим часом це питання буде вирішено. За словами заступника міністра Ігоря Лушнікова, незабаром у Кабінеті Міністрів обговорять зміни до деяких законів соціальної сфери, серед яких є положення про те, щоб передати повноваження соціальних служб органам місцевого самоврядування, а також співпрацювати з недержавними організаціями. Проте таку обіцянку чиновники дають не вперше.