Час визнати Героя
Україна проходить важкий період становлення та розвитку державних інституцій, намагаючись зайняти гідне місце серед держав світу. Недавнє тоталітарне минуле кинуло тінь на усі сфери життєдіяльності нашого суспільства. Цілий світ із недовірою і прискіпливістю відстежує наші щирі бажання змін та перші несміливі кроки.
Не все вдається. Зрозуміло, що відносини держави й людей не можуть самі по собі цивілізуватися. Вирішальним у цьому є оцінка та осмислення жахливих тоталітарних методів спілкування державних структур із власним народом у суспільстві, котре ми сьогодні намагаємось реформувати, і місця в ньому співгромадян, що зазнали репресій і терору, особливо коли жертвою тоталітарної державної системи були малолітні діти, тільки за те, що вони мали батьків.
Усі ми розуміємо, що існування батька не може бути причиною початку 46 річного терору над11 річною дитиною. Коженіз нас, незалежно від політичних поглядів та ідеологічних переконань, є сином, батьком, дідусем, тому не важко для себе змоделювати долю Юрія Шухевича. Із 11 років і до 57-річного віку він безперестанку зазнавав фізичних і моральних катувань: 32 роки тюрми, 10 років заслання та каторги, 4 роки спеціалізованих закладів, 4 судові процеси — це помста Юрію Шухевичу за погляди і переконання його батька. У 1944 році він вимушено, під конвоєм, залишає Україну і в 1990 році повертається Героєм, скаліченим фізично, але не зломленим духовно. Доля Юрія Шухевича — це доля Героя України. 46 років психологічного та фізичного терору, повна втрата зору, інвалідність — це все відбувалося в СРСР тому, що він був сином свого батька. Страшна доля людини у страшній державі.
Наскільки ефективні намагання демократизації українського суспільства? Яка позиція офіційної влади України щодо цих подій? Які практичні кроки буде прийнято для подолання тоталітарного минулого? Офіційно визнати помилки, нагородити Юрія Шухевича і тим самим запевнити, що таке більше не повинно повторитись, чи, по можливості, змовчати, відвернути увагу, щоб приберегти людиноненависницькі технології на майбутнє?
У світовій практиці є прецеденти офіційного прощення, визнання допущених помилок, доказу доброчинних намірів керівництва держав заради християнських цінностей, тріумфу справедливості й гуманізму. Звичайно, втрачені роки Юрію Шухевичу не повернути, але відзначити його силу волі, віру, відданість Україні, своєму батькові ми зобов’язані, присвоївши йому звання Героя України. Тим самим наша держава дасть належну оцінку тоталітарному минулому.
Сьогодні Юрій Шухевич, виживши в комуністичних катівнях, як громадянин Україні проживає у Львові. Усі тортури з раннього дитинства і до старості Юрій Шухевич витримав героїчно, з високо піднятою головою, не втративши людської гідності, не зрадивши своїх переконань, залишившись вірним ідеї Незалежності Української Держави. Ризикуючи життям, неодноразово виступав в ув’язненні зі зверненнями і листами до світової громадськості, урядів, міжнародних організацій, співгромадян та керівництва СРСР з питань охорони конституційних прав і свобод людини. Юрій Шухевич є визначним державним і громадським діячем.
Виходячи із вищевикладеного та беручи до уваги біографію Юрія Шухевича, ми наполягаємо: згідно зі ст. 1 та ст. 6 Закону України «Про державні нагороди України» присвоїти звання Героя України Юрію Шухевичу, котрому 28 березня 2003 року виповниться 70 років.
