Черга на охорону
Президент підписав указ «Про створення літопису народної пам’яті»
Подібний Указ назрів давно, переконана вчений секретар Української спілки охорони пам’ятників історії та культури Олена ТIТОВА . Вона розповіла «Дню», що у даний момент на території країни нараховується близько 150 тис. історичних і культурних пам’ятників, 7 тис. з яких складають пам’ятники монументального мистецтва, 20 тис. — містобудування і понад 60 тис. — археології. Згідно із законом 2000 року «Про охорону культурної спадщини», частина пам’ятників, виключаючи археологічні і загальнонаціонального значення, може бути приватизована або здана в оренду. На жаль, незважаючи на те, що Законом передбачене обов’язкове узгодження орендарем або власником будь-яких перебудов у таких спорудах, часто ця норма не виконується. Існує і небезпека руйнування старих будівель, котрі поки що не мають статусу історично значущих, але потенційно «стоять у черзі» на його отримання, оскільки є типовими забудовами, які відтворюють містобудівну ситуацію певного історичного періоду. На думку О. Тітової, питання щодо новинок, які вносяться у такі архітектурні ансамблі, також повинні регулюватися законодавчо. Поки ж подібні речі носять тільки рекомендаційний характер, що призводить до ніким не контрольованого варварського втручання у структури, що історично склалися.
Піддаються грабіжницьким розкопкам і археологічні пам’ятники. Як розповіла О. Тітова, багато знахідок, наприклад, в Ольвії поки ще потенційні, тобто, поки не виявлені. Проте на них вже встановлено аукціонні ціни, і у місцях колишніх грецьких поселень щосили трудяться добре організовані нелегали, котрим співробітники ольвійського заповідника не можуть протистояти.
Багато здивувань викликає у фахівців досить однобока політика стосовно історичної спадщини. Замість того, щоб підтримувати аутентичні пам’ятники, що є в належному стані, у цей час переважно фінансується лише будівництво на історичних місцях нових споруд, нехай навіть і по «рідних» кресленнях. «Безумовно, всім зрозуміла різниця між «скромним» вкладенням грошей у реставрацію фрески ХII століття, що практично залишиться не поміченим громадськістю, і гучним відкриттям нової псевдоісторичної будівлі із залученням великої кількості ЗМІ. Однак руйнування, що вже iснує внаслідок незадовільної фінансової підтримки, у майбутньому призведе до того, що на місці дійсно цікавих пам’ятників і надалі доведеться будувати історичні муляжі», — повідомляє О. Тітова.