Чому суди захищають інтереси комунальників?

З 15 жовтня в Україні почався черговий опалювальний сезон. ЗМІ переповнено переможними реляціями комунальників і електроенергетиків про... ні, не про розжарені радіатори в наших помешканнях, не про потужні струмені кип’ятку з кранів гарячої води, а про масове відключення жител наших громадян від тепла, води і електроенергії «за борги». І в усьому винне населення. Ох, як процвiтала б Україна, якби в ній не жило таке населення!

Віддамо належне: рівень «європеїзації» претензій комунальників до населення зріс — все більше претензій оформлюються ухвалою суду. Але в залі суду «європеїзація» часто кудись зникає. Зрозуміло, якщо суд з’ясує, що родина живе в достатку й не платить — немає питань. Але в переважній більшості випадків запитання є.

1. Зі звіту «Нафтогазу України» випливає, що за 8 місяців цього року 48,4 млн. громадян України спожили майже 10 млрд. кубометрів газу. Значить, до кінця року це становитиме 13—14 млрд. кубометрів. Стільки ж — 13 млрд. кубометрів за рік споживає вся Польща, тобто її 38 млн. громадян плюс вся її промисловість і все її сільське господарство (причому ВВП Польщі вп’ятеро більший за український). При цьому в Україні лише близько половини комунальних котельних працює на газі, друга половина — на вугіллі. Я стверджую, що всі газові котли Укркомунгоспу (працюючи 6 місяців на рік), усі газові плити й колонки державного та приватного житлового фонду (працюючи декілька годин на добу) технічно не можуть спалити за рік 13 млрд. куб. м газу! Проте цей газ куплено за наші гроші, тобто юридично — цей газ є нашою власністю. І оскільки нам не надають звітності за справді величезну кількість його витрат, ми маємо право підозрювати, що його просто в нас крадуть. Чому суди ніколи не намагаються з’ясувати, яку кількість газу списано «потерпілою» міськтепломережею на звинуваченого власника-боржника і на підставі яких документів?

2. Суди як об’єктивні документи, що підтверджують отримання власником помешкання, котрий є боржником, неоплачених матеріальних цінностей (тепла, води, газу), замість прийнятих у судовій практиці «ордерних» документів приймають довільно «намальовані» комунальником (тобто однією зі сторін судового процесу) норми витрати води, газу, тепла, чим фактично з самого початку приймають сторону комунальників. (Наприклад, норма споживання питної води на одну людину становить 250-300 літрів за добу; в той же час у помешканнях із водяними лічильниками витрата вдвічі менша, тобто 130-150 літрів за добу). Звідси друге запитання: чому суди як фінансові документи, що визначають поняття боргу, приймають деякі неочевидні цифри, розраховані однією зі сторін процесу? Чи не повинні в кожному випадкові достовірність цих цифр підтверджувати судові незалежні експерти?

3. Якщо боржник працює на якомусь підприємстві, має начебто якусь там платню, але підприємство її не виплачує, то хіба суд не має права і не повинен обернути позов комунгоспу до власника житла проти цього підприємства на суму його боргу із зарплатні? Звідси третє запитання: чому суд не досліджує причини, з яких у родині боржника немає коштів на оплату комунальних послуг (з метою виявити «третю» винну сторону)?

4. Якщо суд не досить всебічно досліджував причини неплатежів конкретного власника-боржника, після чого за ухвалою суду від його помешкання відімкнули тепло, воду, електроенергію, то чи може власник-боржник кваліфікувати це як порушення Конституції України? По-перше, ст. 28 говорить: «Ніхто не може бути підданий... жорстокому..., що принижує його гідність, поводженню або покаранню»? (Хіба не принижує нашу людську гідність необхідність спати в ліжку в пальті обійнявшись з пляшками кип’ятку? Хіба не принижує гідність жінки, позбавлення в «критичні дні» і гарячої, і, навіть, холодної води?). По- друге, у разі наявності в неопалюваному й «зневодненому» помешканні маленьких дітей, які через це вимкнення захворіють, чи не порушується ст. 52, яка говорить: «Яке б то не було насильство над дитиною... переслідується згідно із законом»?