Чи буде на Волині музей Андроника Лазарчука?

Маленька батьківська хата в Уховецьку, портрети дочок, сцени з життя селян та мешканців тогочасного Ковеля, автопортрети, один з яких, де художник усміхнений, організатори виставки до 150-річчя з дня народження Андроника Лазарчука відібрали на афішу... Наче прості і не яскраві речі зображав на своїх картинах Андроник Лазарчук, та чому післясмак виставки, яку щойно відкрили в Художньому музеї Луцька, ще довго тебе не залишає?.. Напевне, рівень таланту художника з волинського села оцінюєш саме тоді, коли його робіт — не кілька, як нині в експозиції музею, а понад сто, як на цій виставці.

Бо можуть же бути в митця кілька найкращих робіт, а всі решта — так, прохідні?.. В експозиції художнього музею представлено, зокрема, картину «Молодичка», яку сам Андроник Лазарчук вважав вершиною своєї творчості і заповідав ні в якому разі її не продавати. Та лише портретів дочки Лазарчука — Олени — Тамара Левицька, науковий співпрацівник Художнього музею, яка досліджує його творчість понад 30 років, знає 14! І коли бачиш їх кілька, кожен відрізняється від іншого, розумієш, що творчість цього митця значно глибша, ніж можна судити з кількох музейних картин. Так сталося, що сам Лазарчук багато в своєму житті переїжджав, розмальовуючи храми (зокрема і в Почаївській лаврі), навчаючи дітей малюванню. Останні 19 років він прожив у містечку Борзна на Чернігівщині, де заснував краєзнавчий музей, а помер він 1934 року. Малював багато, сотні картин, малюнків... Малював часом і на звороті вже написаних картин, один із таких малюнків є на звороті картини, де зображена дочка Олена в українському одязі. Його роботи є в музеях та приватних колекціях у Кременці, Борзні, Ковелі, Луцьку, Краснодарі, Конотопі... Та навіть у Луцьку вони не зібрані в одне місце: щось у музеї Лесі Українки в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (Лазарчук спілкувався з Косачами, які проживали недалеко від його Уховецька, відомий лист Олени Пчілки, яка просила намалювати портрет дочки Ізидори, і вірогідно, він його й намалював, та хтозна, де він?..). Щось є в Художньому музеї, щось у фондах Волинського краєзнавчого музею. Є в Національному художньому музеї України, в музеї видатних діячів української культури в Києві, Чернігівському та Хмельницькому художніх музеях, у Національному художньому музеї Білорусі...

ПРАВНУЧКА АНДРОНИКА ЛАЗАРЧУКА МАРГАРИТА ЛАЗАРЧУК

Тому так багатолюдно було на меморіально-художній виставці «Андроник Лазарчук: родом — з Волині, серцем — з Україною» в Художньому музеї, бо навіть музейні працівники, краєзнавці, реставратори, мистецтвознавці хотіли побачити зібрані в одне місце майже сто робіт митця. У межах ювілейної експозиції представлено живопис, графіку, архівні і фотодокументи, меморіальні речі — все, що сприяє відтворенню творчої атмосфери і життєвого середовища автора. Хронологічні межі виставки охоплюють період від 1892 року, часу навчання в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв, — до 1934 року, року смерті художника. Це живописні полотна, акварелі, рисунки, альбоми ескізів, незавершені картини, багато з яких експонуються вперше.

Як каже колишній директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, реставрація картин Лазарчука тривала добрих десять років. У нових дібраних рамах вони «заграли». Анатолій Михайлович — земляк Лазарчука. Також родом з Уховецька. Розказує, що свого часу в селі діяв хороший музей села на громадських засадах, куди родина Андроника Лазарчука передала і деякі роботи свого предка. Мова про окремий музей Андроника Лазарчука, як пригадує Анатолій Михайлович, ведеться на Волині років та років... 1995-го, коли в Ковель приїжджали родичі художника, було вшанування його з нагоди 125-річчя з дня народження, міська рада навіть погодила створення художнього музею з меморіальною кімнатою Лазарчука та великою експозицією його картин. Було видано навіть свідоцтво про реєстрацію музею, але на той час не знайшлося приміщення, а нині це все відійшло, на жаль, у забуття.

***

2020 рік на Волині оголошено роком Андроника Лазарчука з нагоди 150-річчя з дня його народження. Питання створення окремого музею, який має всі шанси бути не просто відвідуваним, а популярним, порушувалося і на відкритті виставки. Але представники влади мало що могли сказати щодо цього. Перший заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук, щоправда, запевнив, що він із тих чиновників, які не вважають, що музеї мають найперше заробляти. «Вони повинні зберігати найперше нашу історію і такі твори мистецтв, які представлені на цій виставці», — зазначив він.

«Андроник Лазарчук закінчив Санкт-Петербурзьку академію мистецтв і здобув найвищу професійну кваліфікацію. Мені хотілося б на цьому наголосити, щоби ні в кого вже не виникало бажання назвати його «сільським художником», — каже Тамара Левицька. Коли вона понад 30 років тому розпочинала свої дослідження творчості Лазарчука, в словнику було про нього лише кілька рядків. Починалося ж повернення художника додому, на Волинь, на початку 60-х років минулого століття, коли його дочка Олена почала звертатися у Волинський краєзнавчий музей з питанням, чи приймуть на зберігання роботи батька. Тоді з нею спілкувався працівник музею Олекса Ошуркевич. Завдяки цій співпраці Художній музей у Луцьку має прекрасні роботи майстра, яким може гордитися вся Україна. «Але роботи Лазарчука ще можуть бути де завгодно», — роздумує Тамара Левицька і розказує, як директор музею народного художника України Олександра Саєнка (одного з учнів Лазарчука) в Борзні розшукала жіночку Тоню Кривошей, яку ще дівчинкою, 1925 року, намалював Андроник Григорович. Та відшукала цей портрет у себе... на шафі, і тепер він на реставрації. Про державний музей на Волині мріють і родичі митця. Багато його рідних, по лінії брата Степана, є в Уховецьку, Ковелі. «А одна з його спадкоємців мешкає в Павлограді, і написала родовід Лазарчуків, у ньому вже 600 людей!», — каже Тамара Левицька. Його син Іполит Лазарчук був не лише художником, а й родоначальником української анімації. Цікаво, що внучки Іполита правнучки Андроника викладають те ж креслення у вишах, яке викладав і їхній предок. Одна із правнучок, Маргарита Лазарчук, присутня на відкритті виставки, розповіла, що до цього вибору їх підштовхнуло не бажання, а обставини, але є все не випадково в житті... «Коли почала викладати, то розгорнула конспекти прадіда, й зі здивуванням побачила ті самі задачі, які я тепер даю своїм студентам у Київському політехнічному інституті», — каже вона.

«Світ шанує і своє маленьке, а ми не можемо належно пошанувати своє велике!», — каже Галина Голубович, голова правління благодійного фонду Івана Омелянюка з Ковеля. Цей фонд посприяв, щоби в Уховецьку встановили меморіальну дошку знаменитому земляку. Можна було б музей Лазарчука зробити в його рідному селі, куди, як відомо зі спогадів родичів, він часто приїжджав, а повертався звідти окрилений, з великим натхненням до роботи. Та не буде там належної охорони для робіт такого рівня... Тому ідея створити все ж такий музей у Ковелі залишається в силі.