Чи варто зробити зброю доступною для всіх?

Олександр ГУБЕНКО, головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота»:

— Питання дозволити чи не дозволити нашим людям вільно мати й носити зброю непросте і потребує перш за все соціокультурного аналізу. У Швейцарії, наприклад, ця проблема взагалі не постає. Там, скажімо, військовослужбовець запасу може абсолютно спокійно тримати зброю та уніформу вдома, і це не викликає ніяких побоювань. В Україні ж про це навіть думати зарано. Причина тому — соціально-економічна нестабільність та неготовність частини наших громадян виконувати елементарні соціальні норми й поважати закон. Зброя може бути предметом вільного користування лише за умови, коли суспільство має багатовікову традицію законослухняності. В Україні такої традиції немає, скоріше навпаки: у нас звикли не довіряти владі, не поважати закони. Крім того, треба зазначити, що в українців недостатній рівень самоконтролю. А такі фактори як невротизація та психопатизація в суспільному та особистому житті, змушують ще з більшою обережністю ставитись до подібних ліберальних рішень. Якщо ж говорити про рівень агресивності українців, то він залишається достатньо високим. Це зумовлено, передусім, негативними традиціями, такими як, скажімо, протистояння людини та держави. На жаль, між цими сторонами часто можна спостерігати взаємну настороженість та неповагу. Одним iз витоків соціальної агресивності є аномія — такий стан суспільної свідомості, який пов’язаний із розчаруванням в ідеалах і недовірою до усіх та усього. При цьому людям властивий негативізм, підозрілість та ворожнечість у стосунках. Зараз владі потрібно якомога скоріше вжити заходів з підвищення довіри до політиків, їхніх слів, вчинків. Таким чином, зокрема, можна було б знизити рівень соціальної напруги та агресії. До того ж на сьогоднішньому етапі я б виділив ще один фактор, який грає неабияку роль в тому, що частина людей підтримує право на придбання та носіння зброї. Це фактор «зачарування зброєю». Коли людина переважно з низькою самооцінкою та невпевнена у собі бере в руки зброю, — вона розцінюється нею як засіб підвищення самооцінки, як фактор компенсації, символ мужності та сили володаря залізної «цяцьки».

З іншого боку, закладені у ментальності українців зваженість та поміркованість у перспективі зможуть посприяти тому, аби нам можна було б довірити зброю без побоювань.

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАНУ:

— Дозволити носити зарядженою зброю взагалі неприпустимо. Придбання зброї передусім передбачає умови її зберігання, спеціальні сейфи тощо. А враховуючи статки наших громадян, не думаю, що вони будуть дотримуватися цих правил. Тому повальне придбання і зберігання зброї призведе, на мою думку, до того, що оселі громадян ще в більшій мірі стануть ласим шматком для грабіжників. Тільки тепер вони будуть орієнтуватися не на заволодіння майном наших громадян, а на своє озброєння за їхній рахунок. До того ж, я припускаю, що більшість законослухняних громадян не тільки не вміє користуватись зброєю, а й навряд чи наважилося б її застосувати. Я переконаний, що для самооборони достатньо балончика зі сльозоточивим газом. Дешево, і не так небезпечно.

Олександр КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор, завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. Корецького НАН України:

— Це дуже суперечливе питання. На перший погляд, вільний доступ громадян до зброї можна було б пов’язати зі зростанням злочинів з її застосуванням. Проте, варто відмітити, що в кримінології немає жодних даних щодо цієї залежності. У питанні вільного обігу зброї існують корпоративні інтереси. Не зацікавлені у новаціях, передусім, правоохоронні органи, оскільки це їм додасть клопоту. З іншого боку багато громадян хочуть мати зброю, аби захищати себе і свою власність. Сьогодні це робити доцільно. Але у законодавстві необхідно звести до мінімуму такий момент, як зловживання громадян правом на придбання і носіння зброї. Тобто варто обмежити доступ до зброї тим особам, які роблять це зі злочинних мотивів, наприклад, колишнім засудженим. До речі, я не думаю, що легалізація в Україні права на вільне носіння зброї, спровокує масове її придбання — не всі зможуть собі це дозволити. У той же час вільний обіг зброї зможе стримати зростання злочинності, оскільки злочинець буде усвідомлювати можливість самозахисту потенційної жертви. Хочеться наголосити і на тому, що в більшості розвинених країн проблема самозахисту все ж існує, навіть незважаючи на більш досконалу, в порівнянні з вітчизняною, систему правоохоронних органів. Однак характерною рисою для західного досвіду в цьому плані, є передусім висока культура ставлення до зброї. Вона передбачає, в першу чергу, виховання громадян таким чином, аби вони не тільки вміли користуватися зброєю, а й хотіли і були готові застосовувати її для захисту не лише своєї власності, свого життя, життя своїх близьких, а й сусідів і незнайомих людей. Цього, на жаль, в українському суспільстві ще немає.