Чи заспіває Європа під «дикі танці»
«КОЛИ В ЛОНДОНІ Я ВИКОНАЛА КОЛОМИЙКУ, ТО ЗБІГЛАСЯ БЕЗЛІЧ НАРОДУ»
— Мрія виступити на «Євробаченні» в мене з’явилася після перемоги у Вітебську на «Слов’янському базарі-96», — говорить Руслана. — Тоді в Білорусі я завоювала Гран-прі, і «Студія 1+1» запропонувала співробітництво. Я була окрилена успіхом і хотілося досягти ще більшого. «СБ» — міжнародний конкурс, але там беруть участь переважно співаки з колишнього СРСР, а також Польщі, Болгарії, Югославії, тобто наші найближчі сусіди, а на «Євробаченні» географія конкурсантів ширша. Олександр Роднянський, керівник «плюсів», почав дізнаватися, як можна поїхати на «Євробачення». Але на той час Україна не входила до Європейського мовного союзу (EBU) і це виявилося неможливим. Тому мої мрії залишилися мріями... І раптом минулого року я дізнаюся, що Олександр Пономарьов вперше поїде на «Євробачення», а Національна телекомпанія України стала членом EBU. Я зраділа за Сашу. 24 травня в Сашка був конкурс, а в мене день народження. Він мені зателефонував, привітав, а я сказала: «Хвилююся за тебе, кулаки тримаю, давай там — покажи клас»! Я працювала в студії, готувала матеріали для промоушн-кампанії альбому «Дикі танці». Цейтнот! Подивитися весь конкурс часу не мала, але на виступ Сашка мене покликали і я це побачила. Він чудово співав. Дуже шкода, що Пономарьов зайняв лише 14 місце. Я попросила, щоб мені скинули всі архіви переможців «Євробачення» різних років. Тепер, оскільки сама маю намір виступати на цьому конкурсі, доведеться все уважно продивитися, проаналізувати. Але не думаю, що побачене вельми вплине на моє рішення і на те, що маю намір зробити. Нова пісня — це покращений варіант «Диких танців» із рок-мотивами в сучасних ритмах і галицьким колоритом. Остаточну версію запишемо в Україні, але обов’язково проконсультуємося з аранжувальниками та саунд-продюсерами Лондона та Праги, щоб зробити конкурсну пісню на високому рівні. До речі, наші зарубіжні партнери, які допомагали мені під час запису альбому, вважають, що драйв- етно-денс має сподобатися європейській публіці. Але потрібно ставити комбінований текст — співати українською, щоб показати наш колорит, а приспів зробити запальним, яскравим і перекласти його англійською, щоб слухачі розуміли, про що пісня. Музику напишу сама, а текст — Саша (Олександр Ксенофонтов — продюсер, аранжувальник і чоловік Руслани. — Т. П. ). Пісню, можливо, назву «Дикі танці». Це мій стиль, який ми вигадали і розробили, ніхто з українських виконавців у ньому не працює. Усе слід встигнути зробити протягом лютого і надати аудіо- та відеозаписи в оргкомітет «Євробачення».
Цього року конкурс відбудеться в Стамбулі. Змагатимуться представники 36 країн. Мені доведеться пройти відбірковий тур, об’їздити з концертами різні країни з пром-туром. Чим більше глядачів мене знатимуть до «Євробачення» — тим краще. Адже за умовами конкурсу, за свого учасника голосувати не можна. Співак отримує бали, якщо сподобається публіці в інших країнах. Відбірний тур пройде 12 травня, а конкурс — 15. Виступати доведеться на тому самому майданчику, отже в мене буде маленька, але дуже відповідальна репетиція перед фінальним концертом. За умовами конкурсу, пісня повинна звучати три хвилини, а на сцені не має бути більше шести осіб. Співак сам вирішує, хто йому потрібен: бек- вокалісти чи підтанцівка. Мені допоможе балет. Танцюристи підспівуватимуть. Можу похвалитися, що мій балет «Життя» (хореограф Ірина Мазур) співає. Нещодавно я повернулася з великого концертного туру і танцюристи блискуче впоралися з поставленим завданням. Вони мають маленькі мікрофони, які не заважають рухатися та співати. У нас вийшов хороший тандем: я навчилася танцювати, а балет заспівав.
Стиль «дикі танці» стосується не тільки музики, текстів, танців, а й костюмів. Він зовсім незнаний у Європі. Коли в Лондоні, на прослуховуванні, я заспівала «Коломийку», то збіглася безліч народу. Після виступу до мене підходили, розпитували: «Що це за запальні ритми?» Хвалили, говорили, що це таке оригінальне, цікаве, не схоже ні на Балкани, ні на Туреччину, ні на Індію, перелічуючи відомі їм етнічні мелодії. Особливе захоплення слухачів викликало звучання наших трембіт. Музиканти дивувалися: звідки такі звуки? Для конкурсу моя команда готується ретельно. Вигадаємо й оригінальні сценічні костюми. Цим займається Роксолана Богуцька. Замовимо спеціальні деталі для одягу в галицьких майстрів народного промислу. Вони роблять такі незвичайні ювелірні прикраси: пряжки, персні, головні убори. Такого ніде не зустрінеш — тільки у нас у Карпатах.
«ЧЕРЕЗ КОНКУРС МИ З ЧОЛОВІКОМ ВИРІШИЛИ ВІДКЛАСТИ КУПІВЛЮ КВАРТИРИ»
— Конкурсна пісня має відрізнятися від виконуваної в концертній програмі, — продовжує Руслана. — Часу на «розігрівання» публіки немає. Треба здивувати та приголомшити за три хвилини. Тут, як виступ на Олімпійських іграх, — підсумок того, що ти можеш зробити: ефектно, темпераментно. Думаю, що «Дикі танці» зможуть завоювати публіку запальною енергетикою карпатських ритмів. Одна справа, коли мою нову програму добре приймають в Україні. Тут мене знають, альбом «Дикі танці» розійшовся найбільшим тиражем і за це отримав високу нагороду — «платиновий альбом». Інша справа, коли приїжджаю до Росії або Великої Британії, Німеччини. Для них я — загадка. Але як чудово приймали програму, як глядачі починали танцювати під мої пісні — це багато чого варте.
Я розумію, що участь у «Євробаченні» зажадає солідних грошових вкладень. Ми із Сашею вирішили відкласти купівлю квартири. Але однаково цих коштів не вистачить, щоб взяти участь у конкурсі. Без допомоги спонсорів обійтися не зможемо. І основні кошти підуть не на створення пісні та її запис, а на «розкручування» композиції в інших країнах (участь у музичних програмах на радіо та ТБ, концертах). Ми з Сашею самі протягом тривалого часу займалися рекламою, маємо своє агентство «Люксен», і ніхто не зможе сказати, що, наприклад, альбом «Дикі танці» погано «розкручувався». Не думаю, що промоушн-схема в Європі вельми відрізняється від України. Суджу за зборами в турі, за концертами та розкупленими альбомами. Вони свідчать, що ми подаємо свій музичний продукт правильно. Практично в усіх містах були аншлаги. Дивно, але кращі концерти пройшли не в Західній Україні, звідки я родом, а на Правобережжі. В Івано-Франківську, Львові до мене ставляться, як до своєї. І було б дивно, якби там погано прийняли. А мені запам’яталися концерти в Дніпропетровську, Кривому Розі, Харкові, Донецьку, Луганську й Одесі — це було супер! Я закохалася в ці міста. Яка класна публіка! У Луганську навіть існує фанклуб «Диких танців». Я пообіцяла їм, що приїжджатиму з виступами туди щорічно. Очевидно, є в «...танцях», попри галицький колорит, щось інтернаціональне, що зворушує слухачів. У мене є записи, як ми виступаємо з балетом на сцені, і як публіка реагує на побачене та почуте. Коли підспівують і починають танцювати підлітки, то це не дивно, але нам вдалося розворушити навіть тих, кому за 40.
«ДЛЯ МЕНЕ БОРИС ГРИГОРОВИЧ ВОЗНИЦЬКИЙ ЯК УЛЮБЛЕНИЙ ДІДУСЬ»
— Я щаслива, що проект відродження старовинних замків «Золота підкова» живе. Ним займається справжній подвижник, вчений, історик, колекціонер, директор Львівської галереї мистецтв Борис Григорович Возницький. Чим можу, тим допомагаю. До фонду відродження замків перераховую гроші, провела концертний тур. Якщо потрібно, то на перший його поклик полечу на допомогу. Важливо залучити до проекту відродження Олеського, Підгорецького і Золочівського замків спонсорів і людей, які люблять історію, хочуть зберегти традиції. Переїхавши до Києва, я дуже сумую за Львовом, за друзями. Для мене Б. Г. Возницький як улюблений дідусь. Він ніяк не може закінчити реставрацію Золочівського замку — єдиної споруди оборонної архітектури, що збереглася в Європі в первозданному вигляді. Здавалося, все вже зроблено. Готувалися до відкриття. Я мала намір виступити в замку з концертом, але там реставратори ніяк не можуть закінчити інтер’єр кімнат. Є проблеми з оформленням документів, фінансові перешкоди, щоб замок нормально функціонував як музей, щоб регулярно проводити рицарські турніри. Там уже побували гості з Польщі, команда українських каскадерів, провівши показові бої, захоплюючі змагання. У Підгорецького замку, який старший за знаменитий Версаль на 10 років, куди любили приїжджати на бали всі європейські монархи, непроста доля. Палац і садибу неодноразово грабували, вона горіла. За радянських часів тут був туберкульозний диспансер і тільки сім років тому замок передали під музей. Уже готовий фасад, перекрили дах — вийшло дуже гарно. Проект як був на ентузіазмі Возницького, так і тримається. От якби побільше нам таких небайдужих, неспокійних і таких енергійних людей!
До речі, коли разом із «Студією «1+1» ми вигадали «Різдвяний проект», то деякі «друзі» пророкували, що це примха і незабаром вона мине. А я впевнена, що молодь повинна знати традиції. Записала телефільми, в яких звучали різдвяні колядки та пісні, навіяні цим прекрасним святом. Цього року транслювали старі записи, але це не означає, що «Різдвяний проект» забутий. У мене не вистачало часу зробити новий запис. Але ми вирішили традицію не порушувати і зробили великий Різдвяний концерт у Львові. Цього разу ми провели конкурс вертепів. Ідея належить режисеру та керівнику мого балету «Життя» Ірині Мазур. Було цікаво. У конкурсі брало участь багато колективів. Виступали на площі перед Львівським оперним театром ім. С. Крушельницької. Незважаючи на десятиградусний мороз, глядачів прийшло чимало. Задоволення отримали і ті, хто виступав, і публіка.
«ЄВРОБАЧЕННЯ» — ЦЕ ТІЛЬКИ ЕТАП...»
— Якщо кажуть, що мета виправдовує засоби, то це не про мене, — наголошує Руслана. — Моя нинішня мета не «Євробачення», а Європа. Якщо поставлю за мету перемогти на конкурсі, а далі жодної перспективи не буде, то навіщо мені така перемога? Я хочу після «Євробачення» отримати можливість працювати в країнах Європи. Конкурс — тільки крок до цієї мети. Хто переможе? Яка пісня сподобається слухачам, журі? Формулу успіху вирахувати неможливо. Коли я їхала на «Слов’янський базар», також не знала, що потраплю «в десятку» (за блискуче виконання пісень «Тиха ніч» та «Дикі гуси» всі члени журі міжнародного конкурсу поставили Руслані вищий бал. — Т. П. ). Важливо мобілізувати себе, голос, добре виступити. У Вітебську мені не пророкували перемогу, але, вийшовши на сцену, я зрозуміла — ось він мій шанс і заспівала... А може, зірки так у той момент вдало для мене розташувалися? Я просто жила музикою і піснею та почувалася в хорошій вокальній формі. Що буде в Стамбулі? Не знаю. Конкурс — лотерея, а життя артиста триває і після конкурсу. Я боротимуся. А програш може додати мені професійної злості, примусить довести, що я чогось варта. Не приховую, що моя мета — потрапити до європейських хіт-парадів. Але мрії можуть залишитися мріями, якщо не працювати. Мені допомагає долати труднощі любов і віра близьких, і моя любов до них. У мене є команда однодумців. Я щаслива, що вона виросла. Сьогодні це 30 чоловік і всі вони мої вірні друзі. Разом нам легше підкорювати вершини під назвою «Шоу-бізнес».
