Чи зможе пошта суперничати з інтернетом?

Листи, написані від руки, сьогодні виглядають як поздоровлення з минулого століття. Цей афоризм вже давно став актуальним для більшості українців, які все рідше пишуть «паперові» листи, перейшовши виключно на електронні засоби спілкування одне з одним та сприймаючи традиційну пошту як своєрідний пережиток часу.

Проте таке ж ставлення до сучасної української пошти склалося в усій державі загалом, яка рік у рік приділяє цій сфері все мізернішу увагу. Це тільки керівництво більшості європейських країн робить усе можливе, щоб підтримувати державну пошту в нормальному стані, а ось українська пошта такої підтримки від держави, на жаль, не має. І якщо навіть українці висловлюють гостре бажання отримувати ту чи іншу поштову послугу, сама пошта часто тільки розводить руками: для того, щоб «балувати» своїх клієнтів, у неї просто немає коштів.

ЦІНА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

«Поштові» проблеми, як правило, починаються одночасно зі стартом передплатної кампанії на періодичні видання. Раніше вона в Україні починалася з 1 вересня, однак останніми роками в нашій країні сформувалася тенденція все більше запізнюватися зі стартом передплати. В результаті минулого року передплата почалася приблизно в другій половині вересня, а в поточному і взагалі — на початку жовтня. Причина — згадана вище неувага влади до пошти: незважаючи на те, що технічно «Укрпошта» до передплатної кампанії була готова вчасно, вона не могла оголосити про її початок, тому що узгодження тарифів на неї до останнього моменту затримувало Міністерство юстиції. Безумовно, зі слів фахівців, навіть така затримка не буде великим ударом для низки видань, однак певний збиток тиражу вона все ж завдасть.

І це при тому, що нові тарифи, хоч як це дивно, ніякого полегшення пошті не принесуть. Зі слів голови Донецької дирекції «Укрпошти» Миколи Дрьомова, вся справа в тому, що нові ціни на поштові послуги визначаються не згідно з поточними потребами пошти, а згідно з показниками за «звітний період» — тобто звичайно за підсумками минулого року. В результаті до тарифної сітки потрапляють явно занижені цифри, куди, на довершення всього, не закладається рівень щорічної інфляції, яка «з’їдає» навіть найвищі тарифи. Наприклад, сьогодні доставка одного примірника газети закладається на рівні 5—7 копійок, однак ця ціна не покриває й половини витрат поштовиків. Аналогічно справа виглядає і з доставкою поштової кореспонденції: сьогодні відправити листа у межах України, незалежно від відстані, коштує 1 грн. Природно, ця цифра ніяк не враховує той факт, що листи, наприклад, із села Донецької області в селище на Закарпатті, перш ніж будуть доставлені за адресою, пройдуть десяток пересортувань та перевантажень, що на ділі вимагає чималих витрат.

І це все при тому, що українська пошта, так само, як і пошта всього колишнього СРСР, і навіть пошта царської Росії, завжди мала досить високу вартість своїх послуг. У Донбасі, наприклад, нещодавно святкували ювілей так званих земських марок, що являють собою земську пошту, яка була набагато дешевшою за державну. Але навіть ці «дешеві» марки були номіналом в одну та три копійки — при тому, що на 1 крб. на ті часи можна було солідно пообідати в ресторані середнього класу. Зрозуміло, в порівнянні з цими цінами сьогоднішні поштові тарифи куди більш демократичні, а якщо ще враховувати, що на рік кожний громадянин України в середньому пише лише чотири листи, то для нього ці послуги за цінами взагалі непомітні.

ВЧАСНО ПРИХОДЯТЬ ТІЛЬКИ НЕПРИЄМНІ ЛИСТИ

Ще одна колосальна проблема української пошти — величезний дефіцит робочих рук. За даними М. Дрьомова, тільки в першому півріччі поточного року з поштових відділень Донецької області звільнилося 1,7 тис. листонош. Однак на вакансії, що відкрилися, прийшло лише 700 нових листонош, і сьогодні на поштамтах області залишаються відкритими понад 600 вакансій. При цьому більше за все листонош не вистачає в Донецьку (вільними залишаються 200 робочих місць) та в Маріуполі (100 вакансій). Фахівці це пояснюють тим, що в цих містах дуже висока середня заробітна плата, і є безліч можливостей влаштуватися на промислові підприємства, тому люди просто не хочуть іти на пошту, розглядаючи цю роботу лише як крайній варіант. Підтвердженням цієї тези може бути просте порівняння: сьогодні середня заробітна плата за перше півріччя по Донецькій обласній дирекції «Укрпошти» становить 1230 грн., а середня зарплата по області — 2,5 тис. Аналогічно в Маріуполі: середній прибуток на пошті — 1100 грн., а по місту — 2300 грн. Але можливості підвищувати зарплату своїм працівникам «Укрпошта» не має.

Насправді проблем з листоношами в Донбасі не було, мабуть, лише в 90-і роки, коли по всій країні була криза — роботи було мало, підприємства приходили в занепад, а ті, які ще працювали, сильно затримували заробітну плату. Ось тоді робота на пошті була справжньою панацеєю для донеччан. Іноді бажаючих працювати на пошті було більше, ніж вільних місць, а листоношами охоче ставали вчителі, інженери, конструктори, які не могли знайти роботу за спеціальністю. Однак потім промисловість запрацювала, в регіоні почав потихеньку ставати на ноги бізнес, який пропонував більш високий прибуток, і люди з пошти стали йти.

Проте низька зарплата — це не єдина проблема, через яку донеччани не хочуть працювати на пошті. Справа ще й в умовах роботи, які у листонош, на жаль, важкі: за день треба обійти безліч під’їздів, мешканці яких, за новою модою, обзавелися кодовими замками. В результаті нещасним листоношам доводиться носити з собою «кілограми» ключів від кожного під’їзду або, що ще гірше, годинами стояти під дверима, чекаючи, поки хтось відкриє їм заповітне парадне.

Ще одна проблема — абонентські скриньки, встановлені в під’їздах. Власниками цих скриньок є власники кожного будинку, і саме вони повинні стежити за їхнім збереженням та наявністю. Раніше ж за скриньками стежили управління житлово-комунального господарства міст та районів. Поточного року з цією метою були виділені кошти лише в Макіївці та Маріуполі, а за інші абонентські скриньки донеччани мають відповідати самі. Однак, зрозуміло, за це береться мало хто, і зрештою, листоноша часто стикається з нерозв’язною загадкою: як передати пошту до тієї чи іншої квартири, якщо замість поштової скриньки в стіні зяє справжня «чорна діра»? Ось і виходить, що частенько донеччани не отримують своєї кореспонденції вчасно, однак провини листонош у цьому немає.

«УСУШКА» Й «УТРУСКА»

Існують у Донбасі проблеми і з кількістю поштових відділень, однак тут ситуація прямо протилежна «кадровій» проблемі: якщо листонош у регіоні не вистачає, то відділень зв’язку — в надлишку. За даними М. Дрьомова, ця проблема характерна для всієї країни загалом: сьогодні на кожне поштове відділення в Україні припадає всього лише три тисячі осіб, що просто неможливо в жодній іншій країні. Скажімо, в країнах, які вищі за рівнем розвитку, ніж Україна, на одне відділення зв’язку доводиться 12,1 тис. осіб. У країнах же, де показник ВВП нижчий, ніж в Україні, кожне відділення обслуговує 27,4 тис. осіб.

У результаті абсолютно очевидно, що мережа поштових відділень у країні невблаганно скорочуватиметься: за підсумками року, донецька «Укрпошта» буде вимушена закрити близько 60 відділень зв’язку. «Ця мережа була сформована ще в часи СРСР, коли був божевільний обмін кореспонденції — в кожний поштовий ящик доставлялося по шість-сім видань. Але зараз це вже не так», — зазначає заступник директора Донецької дирекції «Укрпошти» з питань маркетингу Людмила Сердечна. За її даними, близько 80% сільських відділень зв’язку в регіоні є збитковими: у багатьох із них за рік не було відправлено жодного листа, жодної посилки й жодного поштового переказу — через них лише доставляються пенсія й щотижневі періодичні видання, які мають програму телепередач.

Проте, як обіцяють поштовики, від закриття відділень ніхто не постраждає: листоноші у всіх районах залишаться й виконуватимуть усі свої функції.

Закривати відділення доцільно ще і з погляду того, що за рахунок виручених від цього коштів згодом можна буде поліпшити і максимально автоматизувати працю листонош у поштових пунктах, що залишилися. Сьогодні поштовики досі вимушені вести журнали вхідної та вихідної кореспонденції вручну і зважувати посилки на механічних терезах. Але в майбутньому їм обіцяють дещо полегшити працю — розроблена цього року Програма розвитку поштового зв’язку України передбачає створення чотирьох зональних сортувальних центрів на всю країну. У цих центрах уже буде повністю механізований процес за найновішими розробками, що існують у світі. Однак вартість засобів механізації дуже висока, і тому ставити її в кожному обласному центрі буде просто невигідно: пошта такі витрати навіть з урахуванням кредитів просто «не потягне».

Проте в регіонах є свої способи допомоги поштовим працівникам. У Донецьку, наприклад, уже давно існує авіаційне сполучення з Києвом, завдяки якому пріоритетна кореспонденція рухається швидше, ніж інші «поштові» потоки, причому здійснюється це за тарифами наземного транспорту. Крім того, існує тенденція до поліпшення технічного стану відділень зв’язку: на донецькому Головпоштамті робочі місця операторів уже повністю автоматизовані, й зараз поступово впроваджується уніфікована тара для посилочної та письмової кореспонденції. На сьогодні з 880 відділень зв’язку в Донбасі близько 500 обладнані автоматизованими робочими місцями (АРМ), і до кінця року планується впровадити ще близько 60 АРМ. Хоч утримувати такі місця дуже складно — програмне забезпечення вимагає постійного оновлення.

ПИШІТЬ ЛИСТИ

Проте, незважаючи на всі труднощі, пошта в Україні не збирається здаватися. І доказом тому є регулярні новинки, які вона намагається впроваджувати у своїй роботі. У Донбасі, наприклад, пошта вирішила творчо підійти до майбутніх чемпіонатів із футболу Євро-2009/2012, спеціально для яких розробила особливий блок марок і художніх конвертів. На них будуть представлені міста-учасники чемпіонату і новий стадіон «Донбас Арена».

Крім того, гостям планують запропонувати унікальний сервіс — виготовлення персоніфікованих марок. За словами Людмили Сердечної, на донецькому Головпоштамті планується установка спеціального обладнання видавничого центру, яке зможе друкувати унікальне зображення за бажанням клієнта: вставити його портрет, друкувати індивідуальний текст, розмістити логотип фірми... Сьогодні така новинка вже впроваджена в Києві, й у жителів інших міст є можливість робити замовлення, однак це не дуже зручно, адже отримувати такі марки потрібно лише особисто. Вартість одного листка особистих марок, на якому їх може бути 18 або 22 — близько 100 грн.

Крім цього донецька пошта готує до Євро-2012 ще й своїх співробітників: у регіоні розроблена ціла програма, згідно з якою поштовики повинні за роки, що залишилися до чемпіонатів, вивчити англійську мову, щоб зустрічати іноземних гостей і дати їм можливість скористатися послугами пошти. Планується установка додаткових відділень зв’язку на новому стадіоні в Донецьку, а також в основних готелях, що прийматимуть Євро-2012.

Хоч там як, загалом працівники пошти сьогодні впевнені, що їхня праця буде в Україні затребувана ще дуже довго — темпи передплати на періодичні видання не скорочуються, а перекази й посилки донеччани завжди посилали в достатніх кількостях. Та й загалом Донбас поки що без пошти обійтися не може. Шахтарський регіон здавна вважався одним із тих, де люди найбільше читають, на території усього колишнього СРСР. У ті часи разовий тираж періодичних видань у Донеччині становив 11 млн., внаслідок чого Донбас перебував на другому місці після Москви за цим показником, а місто Донецьк завдяки високому показнику уваги читачів до преси було навіть занесене в Книгу рекордів Гіннесса. Сьогодні разовий тираж усіх періодичних видань шахтарського краю становить всього 1 млн. 855 примірників. Однак це не так уже й мало: в перерахунку на душу населення це означає, що в кожний донецький будинок сьогодні надходить, мінімум, одна газета. При цьому, як демонструє статистика, Донбас є, мабуть, однієї з небагатьох областей країни, в якій тиражі обласних, міських і районних видань складають понад 60% в загальному об’ємі передплати.

Єдина проблема, що дуже засмучує поштовиків, — це те, що українці потроху припиняють писати листи. Ні, загалом в Україні сьогодні спостерігається зростання кількості письмової кореспонденції (в одному лише Донбасі в рік відправляється близько 25 млн. листів), однак це зростання здійснюється виключно за рахунок ділового листування. І якщо згодом буде ухвалений закон про електронний друк, який не повинен буде підтверджуватися «мокрим», то ці об’єми пересилки впадуть. Але, на думку поштовиків, таке скорочення викликає сум передусім навіть не з економічного погляду, а з морально-романтичного. Хоч там як, а отримувати «паперові» листи й листівки, написані від руки, набагато приємніше, ніж сухі електронні повідомлення. У зв’язку з цим працівники пошти навіть радять усім українцям час від часу згадувати це заняття й відправляти своїм друзям та знайомим саме таку кореспонденцію: «Спробуйте хоч раз відіслати листівку з днем народження навіть тій людині, яка проживає з вами в одній квартирі. Ви побачите, яка буде чудова реакція», — рекомендує Микола Дрьомов. У цих словах є велика частка істини, адже в рядки, написані власною рукою, можна вкласти так багато любові, щирості й тепла, що цей лист буде для багатьох подарунком, який найбільше запам’ятається.