Данина історії чи повернення сталінізму?

У Криму почали підготовку до 60-річчя Кримської (Ялтинської) конференції 1945 року. Не є таємницею, що ця конференція викликає неоднозначну реакцію і протилежні оцінки в різних політичних колах. З одного боку її ухвали повністю схвалюються. Наприклад, російські історики вважають, що вона визначила весь порядок післявоєнного світового устрою. Інші вчені вважають, що 1945 року Рузвельт і Черчілль не піднялися до засудження сталінського тоталітаризму і брали участь у волюнтаристському переділі Європи і всього світу. Така теоретична суперечка триває вже багато років. Безсумнівно, зараз, коли наближається 60-та річниця конференції, відбудеться багато наукових і громадських дискусій, які в значній мірі уточнять історичне значення Ялтинської конференції 1945 року.

Старт новому раунду таких дискусій вже дав кримський уряд, який традиційно розробив план підготовки до чергового ювілею. Як повідомила прес-служба кримської Ради міністрів, однією із центральних подій майбутніх торжеств стане відкриття в Лівадії пам’ятника главам держав, що брали участь у Ялтинській конференції — Йосипу Сталіну, Вінстону Черчіллю та Франкліну Рузвельту роботи відомого скульптора Зураба Церетелі. На сьогодні з трьох проектів пам’ятника, представлених митцем, вибрано один, в основу якого лягла знаменита фотографія керівників СРСР, Великої Британії та США в Італійському дворику Лівадійського палацу. Передбачається, що пам’ятник буде встановлено в зеленій зоні на під’їзді до палацу, однак остаточне рішення про місце його розташування ще не прийняте. Як повідомив журналістів віце-прем’єр кримського уряду Володимир Казарін, цей пам’ятник стане першим пам’ятником Йосипу Сталіну з часів розвінчання культу особи на всьому пострадянському просторі.

У Криму відразу ж зав’язалася пожвавлена дискусія. Повідомлення про пам’ятник докотилося до Москви і отримало відгуки в російській пресі: особливо в Татарстані, а також у багатьох автономних республіках Росії, де живуть народи, що зазнали депортацій. Ініціатива кримської влади викликала відразу декілька заперечень. По-перше, багато які представники прогресивної інтелігенції, а також «покараних народів» проти того, щоб у Криму, який вважається місцем найбільш злісного сталінського злочину, було встановлено пам’ятник тиранові, хоча б навіть і разом із Рузвельтом і Черчіллем. По-друге, виникли заперечення проти того, щоб пам’ятник фінансувався з бюджету Криму, оскільки в ньому і так грошей недостатньо для відновлення справедливості після сталінських лиходійств. У зв’язку з цим прес- служба Ради міністрів Криму навіть розповсюдила спеціальний «бриф», у якому дала відповідь «неправдивій інформації, опублікованій у газетах «Полуостров Крым», «Наш Крым» про виділення бюджетних коштів нібито на будівництво пам’ятника Сталіну». «Рада міністрів Криму уповноважена заявити таке: бюджетних коштів України і АР Крим на ці цілі не передбачалося, — говорилося в ньому. — Ухвала про будівництво такого пам’ятника може бути прийнята на рівні міждержавних відносин України та Росії». Однак багато які читачі «брифу» зрозуміли слово «не передбачалися» як обман народу. Ніхто ж і не сумнівається в тому, що «не передбачалися», все питання полягає в тому, чи буде їх реально виділено, адже скільки було такого, що гроші не передбачалися, а виділялися.

Потім з’явилися нові подробиці. По-перше, повідомлялося, що «пам’ятник «великій трійці» — Сталіну, Черчіллю і Рузвельту буде побудовано в Лівадії на гроші російських інвесторів. Виділення бюджетних коштів України і Криму на ці цілі не планувалося». По-друге, з роз’яснення віце- прем’єра кримського уряду Володимира Казаріна стало відомо, що пам’ятник учасникам Ялтинської конференції 1945 року буде виготовлено з бронзи, а його висота складатиме близько 3 метрів. Казарін підтвердив інформацію, що з’явилася раніше, про те, що автором монумента стане російський скульптор Зураб Церетелі.

Ідея встановлення пам’ятника Сталіну відродила побоювання в тому, що він символізуватиме зовсім не історичну фігуру тирана, а означатиме повернення в наше життя сталінізму в новій його іпостасі. Так, Еміне Авамілєва, керівник Ліги кримськотатарських юристів «Ініциум» говорить: «ініціативу встановити пам’ятник Сталіну я б назвала цинічною, блюзнірською щодо людей, потерпілих від сталінізму, а в багатонаціональному Криму таких — більшість. Це справжнє знущання з тих, хто був депортований, репресований, хто пережив голод, жах перед системою, страх за свою родину, дітей і близьких. Я гадаю, що просто потрібно знайти інші форми увічнення цієї події, інші сюжети, іншу концепцію.…»

Юрій Полканов, голова наукової ради Асоціації кримських караїмів, говорить: «У мене подвійне ставлення до цього питання. З одного боку, нічого страшного в увічненні персонажів такої історичної події, як Ялтинська конференція, я не бачу. Ось тільки, на мій погляд, це ні в якому разі не можна робити за державний кошт. Не можна також допустити, щоб цей випадок став початком тиражування пам’ятників «батькові всіх народів». З іншого боку, я гадаю, у людей, що пережили жахи сталінізму, ця ініціатива уряду автономії викличе негативну реакцію. Тим більше в Криму, звідки сталінським режимом було депортовано сотні тисяч людей…»

«Безсумнівно Сталін значно вплинув на перебіг історії в ХХ сторіччі, — говорить Володимир Притула, працівник Кримського незалежного центру політичних дослідників і журналістів. — Однак це ще не є причиною для встановлення йому пам’ятника. Адже не менший вплив на історію минулого сторіччя справив і німецький єфрейтор Шикльгрубер, і можливо, дехто з німців міг би сказати, що саме німецький рейхсканцлер під час свого правління подолав інфляцію, безробіття, економічний спад, хоча й за рахунок військової промисловості. Тому цинічна людина могла б сказати, що Гітлер зробив багато корисного для німців, як і Сталін для СРСР. Але це не спростовує того головного історичного факту, що Сталін і Гітлер були найбільшими в історії ХХ сторіччя злочинцями, які знищили мільйони людей. Ось головне визначення їхнього історичного значення. І той факт, що за руку з ним віталися Черчілль і Рузвельт, дійсно історичні фігури минулого сторіччя, не означає, що наші народи можуть пробачити Сталіну його злодіяння. Я вважаю, в нашому суспільстві, в історичній науці дискусію про значення Ялтинської конференції 1945 року ще не закінчено. Сам історичний факт Ялтинської конференції заслуговує увічнення, але не шляхом встановлення пам’ятника Сталіну. Очевидно, є багато інших способів зробити це, які були б значно більш гуманними, більш толерантними щодо історичної пам’яті «покараних народів», і для того щоб знайти їх, потрібно оголосити конкурс, а не волюнтаристськи пропонувати явно неприйнятні варіанти. Бо вже в самому цьому факті криється частка сталінізму, неприйнятного для демократичного суспільства…»