Діагностика і право вибору жiнки: народжувати чи ні дитину-інваліда

Виявляється, у більшості був. Принаймні міг бути...

Сьогодні, розказує завідувач медико-генетичного відділення української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит», кандидат медичних наук, Віра Галаган, в Україні є сім центрів медико-генетичного консультування. До київського відділення, як до центрального, їдуть з усієї України. Тут вагітній жінці після обстеження можуть сказати, чи здорову дитину вона народить. Бо ж існує біля п'яти тисяч природжених і спадкових синдромів. І сучасна наука може діагностувати більшість із них на стадії перших місяців вагітності. Діагностувати і поставити жінку перед свідомим вибором: народжувати інваліда, любити його і піклуватися про нього все своє життя чи перервати вагітність.

Торiк в «Охматдиті» 46 жінок почули діагноз: «численні вади розвитку плоду». Після переривання вагітності у кожному з випадків було проведено аналіз. Усі діагнози підтвердилися...

За рубежем подібні обстеження проходять усі вагітні жінки. В Україні ж говорити про загальну діагностику не доводиться. Ні, висококласних фахівців ми маємо, маємо й серйозну наукову базу. Нема реактивів. Це означає, що фахівці не можуть обстежити навіть жінок із «групи ризику»: тих, що народжують у солідному віці, мають генетичні патології серед родичів, уже народжували хворих дітей...

До кабінету завідувача відділення заглянула вже немолода вагітна жінка.

— Це одна з наших пацієнток, — розказала Віра Олексіївна. — Їй 41 рік, її чоловікові — 46. Вона виношує другу дитину. На цей раз імовірність того, що у плоду будуть відхилення в розвитку, дуже велика. Без аналізів не обійтися. Їй пощастило, сьогодні ми ще зможемо їх провести. Проте реактивів, за моїми підрахунками, лишилося десь днів на два. Що ми робитимемо потім — не уявляю. Дитинку ж не попросиш почекати до кращих часів!

Силами та коштами співробітників було створено унікальний альбом зі знімками дітей, що мають природжені вади. Біля кожного такого знімка написано діагноз. Я переглянула знімки... Жахливо: діти з розсіченим піднебінням — заячою губою, з викривленими, мовби скрученими чиєюсь страшною фантазією у химерний вузол, кістками ніг, із синіми, величиною з власну голову, пухлинами на обличчі, із жалібними, не розуміючими поглядами. Ось із цим альбомом, та ще з книжкою під пахвою, а не з портативним комп'ютером, виїжджає фахівець до пологового будинку, з якого повідомили про народження дитини з патологіями. «Комп'ютери у наших фахівців у голові», — сумно жартує Віра Олексіївна...

Замислімось, чому такому важливому для кожної держави питанню, як народження здорового, повноцінного потомства — майбутнього нації, у нас приділяється так мало уваги? Бо наша держава бідна? Але ж тратяться величезні гроші на всілякі шоу, проведення спортивних змагань і на салюти, і на численні пам'ятники. Щоб пам'ятали? А кому потрібна ця пам'ять про минуле, якщо про майбутнє ми потурбуватися не в змозі? Та й хто, власне, буде це пам'ятати?

Торiк у Києві народилося біля 17 тисяч дітей. Щоб обстежити кожну (а не тільки з «груп ризику») вагітну жінку, знадобилося б 500 тис. грн. (у середньому 25 гривень на реактиви для одного аналізу) — не так багато для масштабів столиці України. Однак цього не було зроблено. Як наслідок, у 1998-му у місті з'явилося на світ 14 дітей із хворобою Дауна. Причому як у молодих матерів, так і у жінок старшого віку. Ще 14 з кожної тисячі новонароджених померли на першому році від вад розвитку, несумісних з життям. Деяким дітям, що мали фізичні відхилення, зробили хірургічну корекцію, і вони будуть повноцінними членами суспільства. Інші, з вадами розумового розвитку, як би їх не любили батьки, стають моральним і матеріальним тягарем для родини. Держава ж, у свою чергу, зобов'язана витрачати солідні (особливо порівняно з ціною реактивів для аналізів) кошти на лікування та соціальний захист інваліда.