Дівчата й флейта

— А флейту я все-таки купила, — повідомила мені Ольга відразу ж після традиційного «добридень». — Хочете послухати, як Катя на ній грає?

Господи, ну звичайно ж, хочу! І не лише послухати, а й поклонитися цій «чокнутій» Олі Соболевій, бо без таких людей, як вона, в наш і без того поганий час вижити було б ще важче. Історія цих двох дівчат — Олі Соболевої та Каті Рєзніченко, викладачки й учениці, — дуже зворушлива. Напевно, своєю нехитрою простотою й трагізмом, що став буденним у наші дні.

КАТЯ

Життя дівчинки склалося дуже важко. Коли вона була ще дитиною, на її очах загинули батько й старша сестра. Дитяча психіка відновлювалася довго. Катя стала дуже чутливою, загострено реагуючи на чужий біль і біду. Її тонка душа й музику сприймає особливо. Коли дівчинка грає, залишатися байдужим неможливо. І справа не в інструменті, хоча флейта, як і скрипка, може пом'якшити навіть найчерствіше серце. Справа в самій п'ятнадцятирічній Каті, в її умінні передати сутність музичного твору, всі відтінки почуттів композитора. Вона, що робить перші кроки у світі дорослих і прагне вийти на професійну сцену, безумовно, талановита і, як кожне пташеня, що прагне почати самостійний політ, потребує допомоги й підтримки.

Сім'я матеріальної підтримки Каті дати не могла. Після загибелі чоловіка й старшої дочки її мамі довелося самій виховувати ще двох дітей. Це за того, що на своїй фабриці «Труд» мама вже два роки не отримує зарплати. Живуть утрьох на 35 гривень пенсії загиблого батька та на те, що вдається підзаробити. Але як би важко не було, все ж мама знаходила 15 гривень, щоб заплатити за навчання Каті в музичній школі. «Ваша дочка повинна вчитися, — говорила мамі викладач Каті по класу флейти Ольга Соболева. — Вона дуже талановита». Сама Ольга за Катею душі не чула, всім серцем полюбила цю дитину, хоча самій у той час і 24 років не було. Допомагала всім, чим могла, оцінивши працьовитість і тонку душу своєї вихованки. Катюша на «відмінно» закінчила музичну школу, стала переможцем обласного конкурсу юних музикантів. Постало питання про продовження навчання в музичному училищі. І тут виникла проблема.

Якщо в музичній школі Катя користувалася флейтою свого викладача, то за умовами навчання в училищі вона повинна мати свій особистий інструмент. Флейта ж коштує дуже дорого, оскільки до складу матеріалу, з якого вона виготовлена, входить срібло. Найдешевша коштує приблизно 500 доларів. Про таку суму її мамі навіть страшно думати. В сім'ї немає грошей на харчування, а тут ще пригрозили, що за несплату їм відключать електроенергію... Добре знаючи матеріальний стан сім'ї, Оля ставить перед собою мету — заробити гроші і купити Катрусі флейту.

ОЛЯ

Викладач музичної школи заробляє мало. Якби Оля не жила з батьками, цих грошей на життя їй би не вистачало. Словом, флейту за них не купиш. Тому вона вирішила поїхати в свою відпустку за кордон і там попрацювати. Два роки тому так і зробила. Грала на вулицях, у переходах, не соромлячись приймати гроші. Не для себе — для Каті. Але привезла додому зовсім трошки. Проживання в чужій країні і проїзд «з'їли» основну частину заробітку. Наступного літа Оля знову зробила спробу зібрати грошей у такий спосіб. Сума була вже більшою, але для придбання інструмента її явно не вистачало. Звернення через газету по допомогу до заможних людей результату не дало. Виявилося, доля Каті нікого не зворушила. Дівчина зрозуміла, що сподіватися треба лише на себе. Одержима метою, вона почала вести аскетичний спосіб життя, відмовляючи собі в усіх задоволеннях. Протягом року Оля збирала гроші, купуючи по 10—20 доларів на місяць...

А тим часом Катя успішно навчалася в училищі. Їй навіть доводилося жити в Олиній сім'ї, щоб користуватися флейтою та піаніно. Уроки сольфеджіо передбачали постійні заняття на інструменті, якого в Каті, зрозуміло, не було. І тоді Оля умовила свою маму (а Алла Григорівна, слід зазначити, такої ж найдобрішої душі людина, як і її дочка) перевезти піаніно на квартиру до Каті.

Знайомі музиканти почали допомагати дівчині, щоб вона нарешті купила для Каті флейту. Олина історія дійшла до Донецька, і тамтешні колеги знайшли інструмент, який Оля змогла купити за ті гроші, що зібрала. Це було як нагорода Каті за те, що вона на «відмінно» закінчила перший курс училища.

Така ось живе в Луганську людина — світла, добра й чиста. Виходить, не все у цьому житті ми втратили.