До армії — за покликанням
Один із героїв чудового кінофільму «Офіцери» висловив думку: «Є така професія — захищати Вітчизну». Є й інший вислів: «Хто не хоче годувати свою армію, годує чужу!»
Аналізуючи нинішній стан Збройних сил України, прийшов до висновку, що ми маємо чудово підготовлених захисників Вітчизни, але безквартирних, напівголодних... Всі їхні думки сьогодні: як і чим нагодувати сім’ю, за що одягнути дітей, де прихилити голову після служби. Коли ж тут думати про захист Вітчизни? Чи не тому такий великий відтік молодих офіцерів iз лав армії? Чи є вихід iз цієї складної ситуації? Так!
Прихід на пост міністра оборони Євгена Марчука вселяє надію на зміни на краще. В тому, що нам потрібна професійна армія, ні в кого не викликає заперечень. Розмови про це точаться давно, а віз, як кажуть... Міністри приходять і йдуть, але окрім нової форми для себе та збільшення кількості генералів нічого не зробили. У нас генералів більше, ніж у всіх арміях Європи разом узятих. Скоро генерали ротами командуватимуть. І заява міністра про скорочення їх кількості дуже вчасна.
Невже за дванадцять років не було кому запропонувати шляхи реформування Збройних сил? А таки не було! Бо скорочення кількості військовиків — не реформування. Вже й Президент визнав, що стан нашого війська становить небезпеку для громадян України, і не тільки. Нападати ми не збираємось, то навіщо ж нам така велика армія, стільки техніки? До речі, застарілої. Потрібно брати не числом, а умінням.
Що можна вимагати від людини, яку «призвали» на дійсну військову службу? Нічого. Його туди взяли силою. А потрібно, щоб туди йшли за покликанням. Iз прийняттям Закону України «Про професійну армію» ми запізнилися щонайменше на п’ять років. Тоді б не було ні попадання ракети в житловий будинок у Броварах, ні влучення в російській літак, ні крадіжок військової техніки, ні Скнилівської трагедії, ні...
На мою думку, Закон України «Про професійну армію» повинен передбачати не тільки чисто військові питання: про роди військ в Збройних силах, їх структуру, чисельність, керівництво, строки служби, вимоги до військовиків, визначені звання тощо, в ньому треба чітко виписати положення про забезпечення житлом, заробітною платою командного і рядового складу. Як на мене, то до цього закону слід включити наступні норми:
1. У військових містечках не повинні проживати військові пенсіонери і цивільні особи.
2. Квартири у військових містечках повинні бути відомчими, щоб військовики проживали в них безкоштовно, окрім плати за телефон, радіо, кабельне телебачення.
3. Військовик залежно від посади і складу сім’ї має отримувати одно-, дво- або трикімнатну квартиру в день прибуття на службу. Квартира має бути умебльованою і придатною для життя.
4. При зміні місця служби квартира здається, а на новому місці виділяється нова.
5. Починаючи з другого року служби всі військовики на своєму рахунку накопичують так звані житлові в розмірі 15% посадового окладу і за п’ять років до завершення контракту подають заявку, в якому місці вони хочуть проживати. Разом iз наказом про завершення служби вони отримують ключі від власної квартири.
Чи можливо вирішити ці питання найближчим часом? Так, можливо. Відбулося скорочення військ. Багато військових містечок залишились без охорони, їх розтягують. Необхідно створити структуру, яка займалася б переоблаштуванням цих військових містечок, тобто перетворювала ці містечка на житлові районі. Таким чином будуть забезпечені житлом сім’ї військовослужбовців, звільнених в запас чи відставку, і створений резерв для військовиків дійсної служби. Мені закинуть: потрібні кошти, де їх взяти? Передати все структурі, про яку я говорив вище. Кажуть, що вона є — НКЦ. Як розшифрувати — не знаю. Але вважаю, що вся техніка, зокрема військова, обладнання, все, що залишається після розформування військових частин, повинно перейти до них. Техніка продається — з’являються кошти.
У Законі також необхідно чітко виписати, що військовики мають отримувати заробітну плату в розмірі посадового окладу, який не може бути менше встановленого прожиткового мінімуму, плюс доплата за звання, яка може бути наступною: для солдат і сержантів — 1/3, для молодших офіцерів — 1/2 , для старших офіцерів — 2/3, а також доплата на дружину в розмірі 1/4, на дітей до 8-річного віку — 1/6, дітей, старших за 8 років — 1/4 прожиткового мінімуму.
Чинне положення про присвоєння військових звань давно застаріло. Звання потрібно присвоювати за строк служби, а не за посади. Звання відіграє роль лише для отримання заробітної плати. Повинно бути чітко визначено, що для рядового та сержантського складу (сюди входять і прапорщики), встановлено вiсiм розрядів: солдат, старший солдат, молодший сержант, сержант, старший сержант, старшина, прапорщик, старший прапорщик. Так само і для офіцерського складу.
В законі слід обумовити, що всі військовики мають право після завершення чи під час служби отримати цивільну спеціальність або освіту за рахунок держави.
Питання фінансового забезпечення професійного війська можна вирішити наступним чином: по-перше, фінансування з державного бюджету, по-друге, ввести військовий податок з осіб (18 — 45 років), окрім військовиків, у розмірі 2% від заробітної плати працюючих.
Підготовка військовиків повинна проводитись за наступною схемою. Контракт може бути підписаний iз особою, яка пройшла відповідну підготовку в учбовому закладі на кшталт професійно- технічного училища. Для рядового складу навчання однорічне, для сержантського — дворічне. Це будуть професійно підготовлені для несення військової служби люди. Я не кажу вже про такі нинішні проблеми, як здоров’я, фізична, ідеологічна підготовка. Це відпаде. Прийом до військових училищ вищого рівня потрібно проводити шляхом відбору серед військовиків, які вже відслужили два — три роки в армії і визначились, що це їх покликання. Ми сьогодні випускаємо тисячі лейтенантів, а за рік — два їх в армії залишається служити щонайбільше 50%. Для тих, хто залишив армію, була просто нагода «на халяву» отримати освіту.
Я розумію, що мої пропозиції не безспірні, але обговорити їх потрібно — у дискусії народиться істина.
