«Добірне» сміття

Схоже, Київ у найближчому майбутньому має всі шанси поповнити список екологічно свідомих міст. Не секрет, що неєвропейські дрібниці, якими є «оточення» столиці несанкціонованими сміттєзвалищами й сморід від контейнерів, оцінювалися зарубіжними екологами, м’яко кажучи, як недолік природоохоронної політики. Першою ластівкою в коригуванні став профінансований датчанами експеримент щодо сортування сміття, в якому взяли участь 3,5 тис. киян. Незважаючи на те, що до його закінчення ще 3 місяці, куратори проекту висновки для себе вже зробили. Виявилося, що всупереч популярним пророцтвам про непристосованість українців розкладати відходи по фракціях, робили вони це — і продовжують робити — навіть із задоволенням: всього 18% зробили висновок, що додаткові фізичні вправи їм ні до чого. Важко сказати, чи репрезентативною є ця вибірка, але, наприклад, у Франції на зорі сміттєсортувальної ери така ж кількість жителів у соцопитуваннях висловлювалися негативно щодо розділення відходів. Проте сьогодні Франція посідає друге в Європі місце (після Німеччини) щодо прилученості населення до сортування й 70% усіх відходів перетворює на вторсировину.

Як розвиватиметься ситуація в Україні, коли закінчиться датський проект — поки невідомо. Зате вже вирішено будувати своїми силами три сміттєпереробні станції, пристосовувати до екологічних стандартів полігон №5 і «методом батога» привчати до чистоти самих городян. Московські кардинальні заходи, де за викинутий з вікна будинку недопалок або сміття стягується штраф, поки не вітаються. Але питання про створення кінної міліції, яка здійснюватиме рейди по найпопулярніших пікнікових точках скупчення киян, уже вирішене. Обдумує столичний голова плюси й мінуси патрулювання працівниками ДАІ несанкціонованих звалищ, де приватні сміттєперевiзники часом складують свій вантаж, не доїжджаючи до полігону й сміттєспалювального заводу «Енергія».

З ним, до речі, за словами начальника головного управління палива, енергетики та енергозбереження КМДА Михайла Березовика, останнім часом виникають чималі труднощі. Фактичні викиди речовин, які забруднюють атмосферу, завод «Енергія» збільшив цього року на 5,8%, а минулого його сумарний «внесок» у атмосферу становив 4432,8 тонни токсичних елементів. Притому, що житлові будинки наблизилися до заводу вже на 700 метрів, тоді як 1987-го ця відстань становила півтора кілометра. Збільшилися викиди «Енергії» щонайменше з двох причин: по-перше, ніякої критики не витримують наявні там фільтри, а по-друге — цьому сприяє «невідбірне» сміття, що потрапляє сюди. У результаті минулого року завод постачив киянам діоксиду азоту в 4 рази більше за норму, а в першому півріччі поточного — вже в 6 разів. У принципі, експерти не виключають, що в найближчому майбутньому «генератор токсинів» варто якщо не закрити, то хоча б перепрофілювати. Це стане ще одним європейським рішенням, оскільки переробка, а не спалення відходів і є визнаний Заходом метод поведінки з побутовим сміттям.

Як відомо, між сортуванням відходів і кількістю вторсировини існує пряма залежність. У рамках експерименту киян, що взяли в ньому участь, із цими тонкощами ознайомлювали. Тоді двірники, які розносили набори для сортування — кульки й відра — розповідали про сміттєву науку Німеччини. Тільки уявіть — річний обіг від переробки сміття там становить близько 70 млрд. євро, цим займаються 240 тисяч людей, і за можливість вести «сміттєві» справи між підприємствами виникає жорстка конкуренція. Нехай німцям і довелося освоювати нюанси буквально по пунктах і щорічно ознайомлюватися майже з соціалістичними «Сміттєвими планами», що доставляються в кожну сім’ю. Проте зараз у колись «стічній канаві Європи» — Рейні — вже купаються; незважаючи на насиченість підприємствами, середній показник проб повітря в країні з роками поліпшується; а в останній щорічній доповіді ООН щодо рівня людського розвитку Німеччина була відзначена як країна з високим рівнем екологічної свідомості.

Щоправда, складається враження, що київські чиновники перетворювати експеримент на норму не збираються. Навпаки, будівництво трьох сміттєпереробних станцій аргументують насамперед тим, що ті й сортуватимуть сміття. Заступник начальника управління житлово-комунального господарства Олександр Карюк стверджує, що одне іншого не виключає. Нехай будівництво потребує чималих капіталовкладень, але станції, на його думку, допоможуть збільшити кількість переробленого на вторинну сировину сміття, зменшити викиди в атмосферу від автомобілів, які вивозять сміття на полігон, а також розвантажити останній. Нині ж, за словами О. Карюка, на зразково-показовому полігоні №5 виникла парадоксальна ситуація. З одного боку, в Києві міститься єдиний в Україні полігон, де шар плівки не пропускає фільтрат (концентрацію токсинів) у грунтові води, а з другого — цю концентрацію нікуди дівати. До цього часу нас забезпечували обладнанням німці, й на закупівлю виділялися чималі гроші зі столичного бюджету. Тепер же, напевно, ми обзаведемося відповідним устаткуванням вітчизняного виробництва. У міськадміністрації говорять, що вона здатна затьмарити західний аналог, та й обійдеться, звичайно ж, десь удвічі дешевше.

ДО РЕЧI

У Краматорську Донецької області збудують сміттєпереробний завод, а у Слов’янську реалізовуватиметься проект по лінії «TASIS». Суть проекту вартістю 300 тисяч євро полягає ось у чому. У компактному мікрорайоні чисельністю 30 тисяч жителів з високим рівнем достатку буде встановлено 100 контейнерів і придбано сміттєприбиральну машину. Побутові відходи «людей з достатком» розглядаються як потенційно корисні і передбачається, що самі мешканці їх сортуватимуть по пакетах. Однак із світової практики відомо, що у середньому з сміття відбирається тільки 10 відсотків, для решти — 90 відсотків — потрібне звалище, і питання, виходячи за рамки проекту, знову повертається до непростої теми будівництва сміттєпереробного заводу у Краматорську. Цей аргумент — наявність у місті заводу — використовує краматорське керівництво у бажанні освоїти проект у себе. Але голова Слов’янська Анатолій Левіт не збирається розлучатися з французькими ідеями, а «Тасіс» не може розділити проект між містами — він має реалізовуватися тільки в одному місті. За словами А. Левіта, щодо будівництва заводу виникає дуже багато питань. Це і розмір пайової участі, яка має бути пропорційна кількості жителів міст, і пошук коштів, незважаючи на те, що програма будівництва фінансується з державного Екологічного фонду. Але найголовніше — визначення статусу, форми власності і статуту. Разом із тим у Слов’янську готується паралельна програма з сортування сміття. Наприклад, подрібнення пластикових пляшок і відправка їх на переробку зарубіжним фірмам. «Цю ідею я висловив рік тому, — сказав Анатолій Левіт, — і незалежно від фонду «Тасіс» ми продовжимо цим займатися», повідомляє Сергій КУЗІН , Донецьк.