Доля, що вмістила «всі болі XX століття»

У дніпропетровському видавництві «Ліра» вийшла автобіографічна повість невтомного борця за незалежність України, священика УПЦ Київського патріархату Миколи Сарми-Соколовського. Він помер у Новомосковську десятиліття тому, але зусиллями онуки, Мирослави Сидори, і родини Соколовських твір, свого часу опублікований у дніпропетровському літературно-мистецькому часопису «Січеслав», тепер видано окремою книжкою. Повість присвячено молодим рокам майбутнього священика, який ще студентом «за український націоналізм та антирадянську агітацію» став в’язнем Управління Соловецьких лагерів особливого призначення — звідси й назва повісті: «УСЛОНці». Написав спогади священик-дисидент, за власним висловом, «на краєчку життя», тож книжка залишилася на спомин про нього — як духовний заповіт українцям.

Людина-легенда Микола Олександрович Сарма-Соколовський народився 19 травня 1910 року в селі Хорошому ( нині Петропавлівський район Дніпропетровської області). Його прадід, дід, дядько й батько були священиками. Батько Миколи Сарми-Соколовського — Олександр Соколовський, кубанський козак, передав синові хист до малярства, музики і прищепив любов до України. Він учив: «Мало бути козаком, треба ще стати українцем». Під час навчання в Миргородській художньо-керамічній школі наставниками Миколи стали відомий український художник Фотій Красицький, троюрідний небіж Тараса Шевченка, і миргородські бандуристи Іван Скляр та Іван Ярош. Натоді Миргород, згадує священик, «був містом бандуристів, кобзарів — узагалі пісні, як в Італії місто Мілан». Наприкінці 1920-х, коли Микола Соколовський навчався на художньо-професійних курсах у Дніпропетровську, він вступив до підпільної організації Спілка української молоді (СУМ). Організацію було викрито ОГПУ під час слідства у справі Спілки визволення України (СВУ). За це студента заарештували й засудили на п’ять років ув’язнення в таборах УСЛОН на Білому морі. Звідти він спробував тікати, але був спійманий у Карелії, і лише дивом його не стратили. 1941-го М. Соколовський, закінчивши Київський художній інститут, працює в Полтаві і навчається на духовних курсах Української автокефальної церкви, здобуває сан священика, стає членом ОУН. 1944 року М. Соколовського заарештовує НВКС, однак після втечі він мешкає в Західній Україні, має парафію на Буковині й виголошує проповіді українською мовою. 1948-го, після відправи перед Різдвом Христовим, отця Миколу знов заарештовують енкаведисти і засуджують до смертної кари. Проте незабаром вирок замінюють на 25 років таборів особливого режиму. Згодом забирають його братів і дружину, Варвару Соколовську, яким теж дають тривалі терміни ув’язнення. Після звільнення отець Микола мешкає в Луганську, але влада не дає йому спокою, і священик переїжджає до міста Новомосковська, що на рідній Дніпропетровщині. На початку 1990-х М. Сарма-Соколовський бере активну участь у заснуванні «Просвіти», Народного Руху України, Української республіканської партії, у розбудові козацтва і видає книжки. Він — автор поетичних і прозових книг: «Дорогою жнив», «Коріння пам’яті», «Анафема», «На осонку літа», «Документальні новели», «Моя причетність до ОУН». Останню прижиттєву поетичну збірку, «Срібне перо соколиного лету», написано, коли письменника хвороба прикувала до ліжка. Роки тяжкої недуги спонукали митця до написання філософських поезій, у яких переплітаються роздуми про життя і смерть, минуле і майбутнє. 9 серпня 2001 року М.Сарми-Соколовського — члена Національної спілки письменників України, лауреата Міжнародної премії Фонду Тараса Шевченка, лауреата літературних премій імені Богдана Лепкого та імені Яра Славутича — не стало. Сім років по тому на знак визнання заслуг поета, кобзаря і патріота на будинку, у якому він мешкав у центрі Новомосковська, установлено пам’ятну дошку, а в місті Коломия Львівської області одну з вулиць рішенням міської ради перейменовано на вулицю Миколи Сарми-Соколовського.

Як уважає голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ Леся Степовичка, документальна повість «УСЛОНці» поповнює скарбницю літератури українського Розстріляного Відродження і посідає місце поряд із творами Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Бориса Антоненка-Давидовича. «Повість, — сказала пані Леся під час презентації, — приваблює пізнавальним історизмом і дає багату поживу для краєзнавців і студентів, усіх, хто цікавиться періодом 1920—1930-х років в історії України, бо колоритно відтворює призабуті картини і воскрешає знакові постаті української Дніпропетровщини». Перед читачем постають товариші та співкамерники М.Сарми-Соколовського — письменник і редактор журналу «Зоря» Василь Чапленко, який перебував під слідством у справі СВУ, отаман із Чорного лісу та Холодного Яру — Гнат Коляда, махновці, православні священики, інші «вороги радянської влади» з-поміж українців, росіян, поляків та євреїв. Ще колоритнішими є спогади М.Сарми-Соколовського про радянські концтабори, їхній жорстокий побут і товаришів, з якими в’язень познайомився під час будівництва Біломорсько-Балтійського каналу. У таборах, із яких Миколі Соколовському вдалося вибратись живим, за кілька років по тому — на 20-річчя «Жовтневої революції» — було розстріляно сотні українських патріотів, зокрема ровесників і земляків автора спогадів — письменників Валеріана Підмогильного і Григорія Епіка. За влучним висловом відомого краєзнавця і письменника Миколи Чабана, доля М.Сарми-Соколовського «вмістила всі болі XX століття». Роками він залишався незаперечним авторитетом для української інтелігенції Дніпропетровщини. Письменник Анатолій Шкляр пригадав, як за радянської влади місцеві газети роздратовано писали, що молоді художники й поети прагнуть до старого священика і бандуриста в Новомосковськ «як бджоли на нектар». Будинок М. Сарми-Соколовського часто відвідували дисиденти й ветерани національно-визвольного руху. На Великдень священик завжди робив відправу біля хреста, поставленого на честь 500-річчя запорізького козацтва. Знайома М.Сарми-Соколовського, журналістка Наталя Старюк, яка записувала на диктофон спогади священика, каже, що його українська мова була надзвичайно вишуканою й образною, а сам він, почавши розповідати, «ставав молодим». З волі родини М.Сарми-Соколовського частину тиражу його спогадів буде спрямовано в дитячі та юнацькі бібліотеки Дніпропетровскої області. Люди, які пам’ятають отця Миколу, сподіваються, що колись буде видано повне зібрання його творів.