Домівка, робота, адаптація

Силами громадськості, науковців та представників влади в Україні розроблено Державну комплексну програму підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб. Наступний крок — розробити Дорожню карту отримання доступного житла ВПО та військових АТО. За оцінками експертів, 50% переселенців уже не повернуться додому. При цьому фахівці вважають, офіційна цифра 1,3 мільйона ВПО — сильно занижена. Неофіційна — 2,5 мільйони. Отже, питання забезпечення житлом — номер один. Йдеться насамперед про державне будівництво (частка держави в будівництві, яке проводиться в Україні, — 0,3 — 0,4%) та будівництво в партнерстві з інвесторами: соціальне житло, житло для молоді, комерційне житло, кредитування на будівництво тощо.

Завідувачка відділу моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки та прогнозування НАН України Ірина Балакірєва вважає, що переселенців треба сприймати не як тимчасове явище чи проблему, а як потенціал. І зусилля спрямувати на інтеграцію цих людей.

— Ми запропонували три варіанти програми. Один із них, на нашу думку, найоптимальніший, передбачає створення спеціального виконавчого органу влади. Його функції — вирішити всі питання життєдіяльності переселенців та можливість координувати роботу інших державних органів влади з питань ВПО, — розповідає Ірина Балакірєва. — Заходи, виписані в програмі, включають в себе надання житла, створення робочих місць, окремий розділ стосується соціальної адаптації та соціального захисту, культурної інтеграції. Також передбачено програму для тих, хто хоче повернутися.

Експерти вважають, що питання забезпечення житлом треба вирішувати паралельно з працевлаштуванням.

— Чітко діючого реального правового механізму реалізації прав на житло ВПО нині в Україні немає. У рамках існуючих сьогодні юридичних, законодавчих та фінансових реалій, питання житла для переселенців вирішити неможливо. Математика — проста: для створення, облаштування одного житла на одну родину з мінімальними речами потрібно мінімум 50 тисяч доларів. Загалом це десятки мільярдів доларів, — говорить координатор економічних програм ГО «Конгрес Сходу» Віктор Івкін. — Великим резервом для розміщення переселенців є сільська місцевість. Але, на жаль, більшість переселенців — з урбанізованих регіонів, тому треба створювати стимули: відкривати виробництва, давати «зелене» світло підприємництву. Загалом питання забезпечення житлом переселенців у світовій практиці завжди вирішувалися за одним напрямом — гуманітарним: допомагали міжнародні організації, всі інші питання — в компетенції держави. Без політичної волі нічого не можна вирішити.

Як показує практика, рішення житлової проблеми, з відривом від питання зайнятості, на жаль, створює ще більші проблеми: зростання злочинності, маргіналізацію, соціальну ізоляцію. За словами керівника консульської служби Посольства Грузії Іраклія Адбадзе, у Грузії питання переселенців частково вирішили за рахунок будівництва житла (інвестори), частково — дозволяли приватизовувати тимчасове житло, вкладати свої кошти у будівництво. Він наголосив, що «план із соціального забезпечення переселенців у Грузії не спрацював»: не створивши робочих місць, а тільки надавши соціальні виплати і житло, країна отримала зростання злочинності. Тому пан Адбадзе застерігає Україну: не ставити переселенців в умови безправності та безсилля, а навпаки, стимулювати у них активну позицію.

Значно ускладнює ситуацію, на думку демографів, мала мобільність українців: люди приросли до свого місця проживання, і через це дуже важко адаптуються до нових умов.

— Специфіка України — низька мобільність населення, а війна цю проблему загострила: з’явилася категорія людей, які не знають, як поводитися на новому місці. Причина в тому, що в Україні створена структура, яка не дозволяє людям швидко змінювати місце роботи та проживання, навіть коли є перспектива росту в іншому місті, — вважає провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Ірина Новак. — Натомість у Європі та США дуже поширена практика, коли люди легко мігрують з одного місця в інше, коли для цього є можливості, ресурси та перспектива.

Повертаються на окуповану територію або у прифронтову зону громадяни, які не змогли адаптуватися. Залишаються більш молоді та освічені. Згідно з дослідженнями, найпершими із зони проведення АТО виїхали приватні підприємці. Рано чи пізно ці й інші ВПО захочуть мати власне житло й будуть шукати можливості.

— Зараз ми намагаємося відродити державну програму будівництва доступного житла та адаптувати її до нинішніх умов, — говорить президент Будівельної палати України Петро Шилюк. — Об’єднання зусиль держави, інвесторів та приватного капіталу дозволяє забезпечити населення житлом за значно меншою ціною. Нині Будівельна палата вже почала роботу із громадськими територіальними об’єднаннями. Всі розуміють, що безплатного житла не буде. І тому має бути чітко виписано: що таке соціальне житло, що таке — комерційне, молодіжне, і хто за яку ціну, що може купити. Ми пропонуємо таку схему: переселенці об’єднуються в громадські об’єднання, приходять до забудовника і говорять: що, в якому районі, якої площі хочуть купити (у будівництво чого хочуть вкласти кошти). Також вважаю, що державі треба створювати механізми кредитування: щоб купити це житло — хай навіть кредитне, але з перспективою.

У заходах, зазначених для реалізації права переселенців на житло на 2015 — 2016 роки, ідеться, насамперед, про створення реєстру об’єктів нерухомості (незавершених будівництв, покинутих будинків тощо), визначення потреб переселенців у житлі, а також розробка проектів розвитку місцевих громад із будівництва постійного та соціального житла для ВПО. Попередньої роботи дуже багато, отже, власне житло у переселенців з’явиться не скоро (програма ще буде вдосконалюватися, а потім, сподіваються фахівці, — треба пройти затвердження Кабміном). Хоча деякі експерти говорять, що з нинішніми технологіями ми можемо будувати у два-три рази більше, ніж наприкінці 1980-х.