Досвід і прогноз

Щодня ми свідомо й несвідомо приймаємо безліч рішень, які впливають на нас самих та інших людей. Зазвичай ми намагаємося, щоб обрані нами рішення були раціональними. Та чи справді вони є такими?

Як саме відбувається прийняття рішень? Яка роль емоцій і раціо у нашому виборі? Як ставитися до когнітивних викривлень? Ці та багато інших питань обговорили з кандидатом біологічних наук, нейробіологом, СЕО Beehiveor Сергієм ДАНИЛОВИМ.

«НЕЙРОН БАБУСІ»

— Як відбувається процес прийняття рішення?

— У нас є дуже багато різних систем, які паралельно виконують схожі, а інколи абсолютно однакові завдання. Як класичний приклад, я часто наводжу історію пацієнтки, у якої пошкоджена ділянка мозку, що відповідає за довільну поведінку, а зона, що керує мимовільною, — продовжує працювати. Тоді вона у відповідь на якийсь жарт посміхається, а якщо попросити її довільно посміхнутися — не може. Це ілюстрація того, як різні зони виконують паралельні функції. Звичайно, вони її виконують по-різному. Водночас між ними інколи виникає конкуренція.

Якщо казати про психіку, то є дуже умовна схема будови мозку, яку запропонував А.Р. Лурія: у нас є відділи мозку, які відповідають за сприйняття інформації — «блок прийому, обробки й зберігання інформації», і є блок, який відповідає за планування і контроль дій. Звичайно, є ще той, який відповідає за регуляцію тонусу, але ми зараз про нього не будемо говорити. У блока, який відповідає за сприйняття (потиличні, тім’яні, скроневі зони), є дуже специфічні нейронні детектори, які можуть розпізнавати певну інформацію. Наприклад, що певна смужка є горизонтальною чи вертикальною.

Ці нейронні детектори на більш високому рівні можуть розпізнавати цілісні моделі, цим займається уже нейрон-інтегратор. Він дає розуміння, що цей набір смужок схожий, наприклад, на окуляри. Інші такі нейронні інтегратори дають змогу розпізнати будь-який набір ознак, зрозуміти, що я бачу перед собою людину, у неї є окуляри й безліч інших ознак, які всі разом вказують на те, що це, наприклад, моя бабуся.

Є така концепція з 1970-х років, що є в нас «нейрон бабусі». Так жартома намагалися пояснити концепцію таких нейронів-інтеграторів вищого порядку, які можуть об’єднати інформацію для прийняття складних рішень щодо сприйняття. Проте згодом з’ясувалося, що справді у мозку людини є такі нейрони (проте щоб вони активувалися, потрібна робота багатьох інших нейронів). І коли він збуджується, це означає, що всі нейрони-інтегратори пройшли певний поріг прийняття рішень і «кажуть», що це не якась випадкова жінка, а справді твоя бабуся. Наприклад, під час обстежень людей з імплантованими в скроневі частки мозку електродами було знайдено нейрони, названі «нейроном Люка Скайуокера» та «нейроном Дженніфер Еністон». Так приймаються рішення на перцептивному рівні.

«МИ ВЕСЬ ЧАС ТРИМАЄМО В ГОЛОВІ ВЕЛИЧЕЗНИЙ СПЕКТР МОЖЛИВИХ ВАРІАНТІВ МАЙБУТНЬОГО»

— Процес прийняття рішень щодо поведінки — а це головне, чим наш мозок займається, — набагато складніший. Ми ще всього навіть не розуміємо, але усе пов’язано з дофаміновою системою, яка потрібна, щоб робити якісь прогнози і з них обирати найкращі варіанти. Рівень дофаміну може зростати, коли прогноз здійснються, і знижуватися, коли ситуація відбулася не так, як ти планував. У такий спосіб формується уся поведінка.

Зараз виявляється, що цей процес набагато складніший у тому розумінні, що ми розглядаємо всі події з погляду ймовірності. Існує концепція, що дуже багато нейронних мереж, які приймають рішення, працюють з точки зору баєсової статистики. Преподобний Т. Баєс -вчений, який працював ще у XVIII столітті, і його вчення дуже популярне нині. Він казав, що надходження нової інформації змінює ймовірність того, що відбудеться у майбутньому. Його теорема якраз передбачає ймовірність того, що станеться у майбутньому, спираючись на ті знання, які вже є, і на нову інформацію, яка в будь-який момент часу надходить. Тому коли наш мозок планує поведінку, то передбачає усі ймовірні її варіанти. Можливо, це звучить трошки дивно, але ми весь час тримаємо в голові величезний спектр можливих варіантів майбутнього. Їхня кількість, звичайно, залежить від розуму кожної конкретної людини. І опираючись на них, ми потім визначаємо, яка поведінка є найбільш відповідною. 

Наприклад, якщо перед вами щось покласти на стіл, мозок одразу формує поведінкову модель, як це взяти. Будете ви запускати цю дію чи ні — залежить від багатьох факторів. Але в кожному разі модель уже сформована й готова до запуску, бо мозок завжди тримає в голові усі поведінкові реакції на майбутнє.

ЯК З’ЯВЛЯЮТЬСЯ РІШЕННЯ, ЩО НАЙБІЛЬШ ВІДПОВІДНІ СИТУАЦІЇ

— І зараз, досліджуючи процес прийняття рішення, ми можемо бачити, що для вирішення якоїсь проблеми між зонами мозку, які трохи по-різному оцінюють ситуацію, можуть виникати конфлікти, і в цьому конфлікті часто виникає рішення. Виявляється, що здебільшого в процесі прийнятті рішень різні ділянки мозку переважно гальмують одна одну, і так у цій конкуренції з’являються найбільш адаптивні, найбільш відповідні до ситуації рішення.

Наприклад, декілька років тому робилося дослідження активності мозку. Людей просили уявити себе присяжними в суді, їм запропонували певну справу, і вони мали прийняти рішення, скільки років має бути покарання в цьому випадку. Після того, як людина прийняла рішення, їй повідомляють, що вся група призначила, скажімо, на п’ять років більше. І коли людина отримує цю інформацію, то під час наступного вибору обирає покарання ближче до того, що визначила група. Це, по суті, механізм соціальної конформності -»я не хочу відрізнятися від групи». Думка групи має значення, але і власна думка також. Коли робили це дослідження, з’ясувалося, що можна спрогнозувати, як буде змінюватися рішення, що буде приймати людина, якщо визначати активність двох ділянок мозку. Якщо більш активною є частина поясної звивини (ми знаємо, що ця ділянка мозку тісно пов’язана з оцінкою соціальної інформації), то рішення буде більш конформне. Якщо ж більша активація латеральної лобної кори (що більше пов’язана з плануванням власної поведінки), то менш конформне. Такою є нейрональна конкуренція!

«КОЖНИЙ ПРАВИЛЬНИЙ ЧИ НЕПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР ВИКЛИКАВ ЕМОЦІЮ, І ЦЯ ЕМОЦІЯ ФОРМУВАЛА РЕАКЦІЮ»

— Яка роль емоцій у прийнятті рішень?

— Коли йдеться про прийняття рішень, ми звикли розділяти їх на раціональне і емоційне. Але насправді це просто різні нейронні мережі, які по-різному обробляють інформацію. Коли ми раціонально щось обмірковуємо, то у нас є доступ до того, як ми приймаємо рішення. Ми розуміємо, що і як робимо, беремо до уваги. Коли ми емоційно приймаємо рішення, відбувається щось дуже схоже, але в цьому випадку ми не розуміємо, як мозок прийняв рішення.

По-перше, це тому, що на несвідомому рівні рішення приймається в рази швидше. Крім того, потрібно враховувати фактор досвіду, що людина вже працювала з певною інформацією. Кожний правильний чи неправильний вибір викликав емоцію, і ця емоція формувала реакцію. Це доводять роботи Антоніо Дамасіо. Є тест, де він показав, що людина несвідомо приймає якісні рішення в три-чотири рази швидше, ніж свідомо. І в більшості випадків рішення приймається несвідомо: тобто спочатку виявляється емоційна реакція, потім несвідомо змінюється поведінка.

Наприклад, був експеримент, коли люди обирали карти, у кого більша — той вигравав. Карти брали з різних колод. Якщо колода була погана (у ній було більше слабких карт), то виявлялося, що коли людина витягувала негативну карту, потім вона, не розуміючи цього, переставала обирати карти з гіршої колоди. І тільки через 30-40 ходів вона зрозуміла, що ця колода погана, я з неї уже свідомо не буду брати карту. Ось приклад того, як формується інтуїція — коли з’являється реакція, причини формування якої ми не знаємо, тобто ми ще не встигли чітко обробити статистику й свідомо зрозуміти, що відбувається.

— Але ж емоції можуть і дещо викривлювати наше розуміння дійсності. Наприклад, те, що Д. Канеман називає евристикою афекту: коли ми бачимо людину, симпатизуємо їй чи ні, і ця оцінка впливає на те, як ми будемо сприймати подальші дії цієї людини.

— Різниця тільки в тому, що коли я приймаю рішення швидко, то може бути менше статистичної інформації, і все. Щодо цього випадку, то люди достатньо непогано оцінюють інших людей. І є дослідження, коли опитували людей після перших п’яти хвилин знайомства й після року спілкування — виявилося, що ці оцінки не дуже відрізняються. З іншого боку, точно оцінювати інших ми не вміємо, тому що в нас є дуже багато інформації, яка може накладатися на іншу.

Тут величезний спектр застосувань: від ліків до віртуальної реальності. Наприклад, є цілий напрям, що тільки починає розвиватися, щодо створення нейроінтерфейсів, які допомагатимуть людям контролювати власну поведінку та мотивацію. Наша фірма займається розробками того, як онлайн оцінювати поведінку за рухами очей. Це дозволяє визначати, що людина робить в даний момент, або що для людини є важливим, що ні. Це один із найбільш інноваційних шляхів для вивчення власної та соціальної поведінки. Так можна визначати і якість роботи при онлайн-навчанні, і формувати рекламні стратегії на основі масових нейротехнологічних опитувань. У перспективі є ще багато інших застосувань.

Наприклад, був цікавий експеримент, коли люди грали в економічну гру. Потрібно було інвестувати гроші, передати їх трейдеру, і були фото цих трейдерів. Серед них були чесні й ті, хто крав гроші учасників гри. На наступній ітерації цієї гри брали якісь риси обличчя чесних трейдерів і тих, хто вас обдурив, і накладали їх на зовсім інші обличчя. Виявлялося, що додавання таких рис різко змінювало рішення людей, кому давати гроші, а кому — ні. Це було фото іншої людини, з іншим обличчям, але елемент трейдера-шахрая, який ми сприйняли, призводить до того, що ми несвідомо людину відштовхуємо. Це не дуже «раціональне» рішення, але має свою логіку.

Зазвичай еволюційна логіка не дуже відповідає сучасній. Тому коли кажуть, що є когнітивні викривлення, — це не зовсім правда. Це реакції, які забезпечують швидке та якісне прийняття рішень в умовах, коли я не маю достатньо інформації, щоб правильно спрогнозувати. Це просто еволюційні реакції. Звичайно, вони не завжди раціональні. Але бувають випадки, коли немає часу займатися раціональними розрахунками.

ЩО ТАКЕ ПІДТВЕРДЖУВАЛЬНЕ УПЕРЕДЖЕННЯ?

— Чи могли б ви навести приклад і пояснити, як вони працюють?

— Зараз уже описано більше 200 когнітивних викривлень. Справа в тому, що в психології довгий час була певна гонитва за тим, щоб їх знайти, вони стали дуже відомими. Але фактично ці когнітивні викривлення можуть формуватися в ситуаціях, коли нам бракує часу, інформації, коли нам потрібно запам’ятовувати й згадувати (тому що наша пам’ять — це не база даних, а дуже гнучка й не дуже надійна система, бо часто ми пам’ятаємо інформацію, виходячи з її корисності для нас), коли не вистачає певного сенсу. 

Щодо прикладів. Знаєте, чому зараз у рентгенології поступово намагаються перекласти рішення або принаймні залучити до його прийняття нейронні мережі, а не досвідчених лікарів? Виявляється, що в людей є така поширена проблема, коли вони, побачивши якусь патологію на знімку, концентруються на ній і можуть не побачити іншої проблеми. Концентрація на важливому робить нашу увагу «сліпою» до іншої інформації. Звичайно, нейронні мережі позбавлені таких проблем. Це те, що називають підтверджувальним упередженням.

Ще один яскравий приклад цього упередження — коли відомий французький антрополог Поль Брока досліджував розміри мозку чоловіків і жінок. З’ясувалося, що у чоловіків він більший. І вчений зробив висновок, що чоловіки розумніші. Але перед тим він досліджував розміри мозку французів і німців, і виявилося, що у німців мозок був помітно більшим, ніж у французів. І що він зробив? Почав визначати розмір тіла тих, хто входив до вибірки. З’ясувалося, що різниця у розмірі мозку була пов’язана з розміром тіла. Проте він зовсім не застосував ці висновки, коли досліджував чоловіків і жінок. Тому що в нього була класична для ХІХ ст. упередженість щодо розумових здібностей жінок. Це приклад того, як дуже часто ми працюємо, опираючись на свої упередження. 

Я не дуже займаюся когнітивними викривленнями, бо йдеться про щось окреме, а не загальне. Проте для мене це цікаво в тому розумінні, що добре показує, як працювала еволюція, які реакції вона відібрала, а які — ні.

«КОГНІТИВНІ ВИКРИВЛЕННЯ ДОСТАТНЬО НЕСТІЙКІ ПРОТИ СВІДОМОГО ОБМІРКОВУВАННЯ»

— Ці когнітивні викривлення можуть використовуватися для маніпуляцій?

— Грати на цих викривленнях можна, і так і роблять. Уся політична риторика чи реклама побудовані на когнітивних викривленнях. Проте якщо ми з такими ситуаціями зустрічаємося постійно, то в нас є потенціал навчитися, як цьому опиратися. Бо виявляється, що ці когнітивні викривлення достатньо нестійкі проти свідомого обмірковування. Дуже часто, коли люди дізнаються, що в них є якесь когнітивне викривлення, то швидко позбавляються його. Взагалі люди швидко адаптуються. Класичний приклад — банерна сліпота, яка в нас виникла. Коли в інтернеті банерів стало в якийсь момент більше, ніж інформації, то ми просто перестали їх бачити. Таким є спосіб адаптації.

— Тобто протидією маніпуляціям з використанням когнітивних викривлень буде знання про те, як влаштовані ці механізми мислення?

— Розумієте, абсолютно позбавитися когнітивних викривлень неможливо. Але, звичайно, критичне мислення багато в чому розвиває те, щоб ми постійно намагалися зрозуміти, чому прийняли саме таке рішення, що нас до нього спонукало. Загалом, якщо знати десяток цих когнітивних викривлень, то можна зрозуміти, як вони працюють, бо запам’ятати всі — неможливо.

ПРАВИЛЬНА, КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ ТА ЕМОЦІЙНИЙ ВИСНОВОК

— Питання ще в тому, що ми не здатні обробляти дуже великий масив інформації одночасно, ми маємо обмеження для свідомого прийняття рішення — дуже маленький обсяг короткочасної пам’яті. Якщо для прийняття рішення потрібно врахувати більше, ніж сім факторів (що максимально для нашої короткочасної пам’яті), то ми просто не можемо тримати в голові всі можливі варіанти. Але є дуже простий спосіб, як бути в цьому разі.

Якщо є складна ситуація і ви не знаєте, яке рішення є кращим або гіршим, то потрібно поступово розглянути всі можливості абсолютно раціонально — що мені подобається, що не подобається, треба чи не треба це робити. Потім «відключитися» на деякий час на свідомому рівні, дати можливість несвідомо обробити цю інформацію й перейти до емоційного висновку. І цей емоційний висновок буде найбільш якісним, бо шукатиме найкраще прийнятне значення між цими усіма факторами, які потрібно врахувати. І підштовхуватиме нас до того прийняття рішень, яке нам подобається.

Відомий випадок, коли у пацієнтів був пошкоджений мозок і порушувалася емоційна обробка інформації, тому вони взагалі не могли приймати жодного рішення. Вони могли дуже раціонально обмірковувати все, планувати, але зупинитися на якомусь рішенні люди не були здатні. Ці пацієнти навіть не могли домовитися, у який день призначити наступний прийом. Бо в цей день може бути це, а в інший — це, а тут ще є такий фактор і такий — людина зациклювалася на цьому переборі раціональних варіантів. А щоб прийняти рішення, потрібно надати корисну, правильну інформацію мозку, а потім дати емоціям час, щоб відібрати найкраще рішення.

«У ПРОЦЕСІ ТРЕНУВАННЯ ФОРМУЮТЬСЯ АВТОМАТИЧНІ РЕАКЦІЇ, ЯКІ МОЖНА ЗАСТОСУВАТИ У КРИТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ»

— Які поради ви ще могли б дати, щоб приймати ефективні рішення?

— Є статистика, що люди, які приймають рішення, досягають у житті більшого, ніж ті, хто не приймає. Причому якість цих рішень, тобто чи були вони правильними, чи неправильними, була однакова у тих й інших. Просто хтось прийняв їх більше і, відповідно, статистично збільшив свої шанси на виграш.

Ви не можете змінити того, як працює мозок. Якщо вам негайно потрібно прийняти рішення, то у вас просто немає часу на сумніви й раціональну обробку інформації. Тож ви можете або використати цю інформацію в майбутньому для навчання (прийнявши неправильне рішення, наступного разу будете враховувати цей досвід, щоб прийняти правильне), або заздалегідь спрогнозувати події й на основі цього підготуватися до тієї реакції, яку хочете отримати.

Наприклад, якщо ви хочете не злякатися за якоїсь небезпеки, то треба скористатися досвідом поліціантів. Їх навчають, як діяти, наприклад, коли проти них набагато більше сильних супротивників. У процесі тренування формуються автоматичні реакції, які можна застосувати в критичній ситуації. А коли людина не готова, то те, що вона злякається, — в принципі, нормальна й очевидна річ, це захищає її від неприємних наслідків. Ми розраховуємо вірогідність програшу-виграшу відповідно до розуміння своєї самооцінки й приймаємо рішення.

— Тобто для правильних рішень ще дуже важливим є чинник досвіду?

— Або досвід, або прогноз. Усе, про що ми кажемо, — це система прогнозів і підготовка цих прогнозів. 

— Насамкінець, чи могли б розказати, де саме практично застосовують знання з нейрофізіології. Адже наука створює підґрунтя для багатьох технологій.

— Тут величезний спектр застосувань: від ліків до віртуальної реальності. Наприклад, є цілий напрям, що тільки починає розвиватися, щодо створення нейроінтерфейсів, які допомагатимуть людям контролювати власну поведінку та мотивацію. Наша фірма займається розробками того, як онлайн оцінювати поведінку за рухами очей. Це дозволяє визначати, що людина робить в даний момент, або що для людини є важливим, що ні. Це один із найбільш інноваційних шляхів для вивчення власної та соціальної поведінки. Так можна визначати і якість роботи при онлайн-навчанні, і формувати рекламні стратегії на основі масових нейротехнологічних опитувань. У перспективі є ще багато інших застосувань.