«Довгоживучий» Чорнобиль

Минуло більше місяця після чергової річниці чорнобильської катастрофи, яку ми з року в рік згадуємо все більш спокійно і все менше уваги приділяємо проблемам, які залишилися після неї. Така властивість людської пам’яті. Але ось днями країною знову поповзли чутки: в Чорнобилі щось трапилося. Хвилюючі запитання в зв’язку з цим надходили і в «День». Але голова Міністерства з питань надзвичайних ситуацій Володимир Шандра офіційно заявив: усі атомні електростанції України працюють у нормальному режимі, радіаційний фон у країні в нормі, ситуація на Чорнобильській АЕС абсолютно спокійна та контрольована — там ведуться планові поточні роботи із зняття з експлуатації ЧАЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Шандра закликав громадян не розповсюджувати неперевірену інформацію, а довіряти виключно офіційній інформації МНС.

Ми, безумовно, довіряємо заяві міністра. І, проте, всім зрозуміло, що небезпечних проблем після чорнобильської аварії залишається ще більш ніж достатньо. До 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи МНС і Всеукраїнський науково-дослідний інститут цивільної оборони населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру підготували Національну доповідь України «20 років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє». Думається, що нещодавня 22 річниця Чорнобиля — серйозний мотив для того, щоб ознайомитися з нею хоч би в рамках газетної статті.

ВТРАТИ Й ПРОРАХУНКИ

Учені вважають, що радіація стане причиною приблизно 4 000 смертей серед тих, хто отримав збільшені дози опромінювання. Прямий збиток у грошовому вираженні складає близько $1,4 мільярда, сумарні економічні втрати України за станом на 2005 рік перевищили $179 мільярдів. Але гірше за все те, що проблеми, які породила Чорнобильська катастрофа, продовжують поглиблюватися. Мабуть, головною технічною проблемою є захоронення радіоактивних відходів (РАВ). Відразу після аварії було необхідно зібрати й поховати тисячі тонн як високоактивних, так і середньо та низько активних відходів. (Високоактивні — це викинене з реактора ядерне паливо, графіт, металеві конструкції реактора, засипка шахти реактора; середньо- і низькоактивні — це будівельні конструкції, забруднені бетонні блоки та плити, металоконструкції, насипні грунти (щебінь, пісок), будівельне сміття. У перші післяаварійні місяці побудувати сховища для РАВ відповідно до нормативних вимог було просто неможливо, тому їх поховали неподалік від зруйнованого реактора і, в тому числі, на березі річки Прип’ять. На території зони відчуження РАВ знаходиться в об’єкті «Укриття» (ще його називають тимчасовим сховищем неорганізованих РАВ), на так званих пунктах захоронення (ПЗРВ) «Буряковка», «Підлісний», «3-тя черга ЧАЕС»), пунктах тимчасової локалізації РАВ (ПТЛРВ) і в природно-техногенному середовищі промплощадки ЧАЕС і прилеглій території.

ПЗРВ «Підлісний» будували в 1986—1987 роках для РАВ із потужністю експозиційної дози опромінювання (ПЕД) до 50 рентген у годину, але за рішенням урядової комісії в ньому розмістили також і РАВ із ПЕД до 250 Р/годину. Заховали їх у металевих бочках, контейнерах і просто насипом. Практично всі РАВ у ПЗРВ «Підлісний» є довгоживучими і підлягають перезахороненню в стабільних геологічних породах, тобто в шахтах. «Підлісний» розташований неподалік від Яновського затону р. Прип’ять. Його бетонна основа (на ньому встановлені масивні бетонні блоки) і стіни покриті великою кількістю тріщин. Це непокоїть фахівців. Річ у тім, що даху над цією спорудою досі немає і осідання безперешкодно потрапляють усередину. Крім того, під час високого паводку виникає реальна загроза затоплення цього ПЗРВ водами річки Прип’ять.

«3-тя черга» — це недобудоване сховище ядерного палива для третьої черги ЧАЕС (для п’ятого та шостого блоків). У ньому планували зберігати РАВ із ПЕД до 1 Р/годину, але туди потрапили відходи з вищими ПЕД. Металеві контейнери тут практично згнили і радіоактивні відходи мають безпосередній контакт із водою. Крім того, за деякими даними, на території цього ПЗРВ тепловиділяючі зборки із зруйнованого блоку закопали просто в грунт (не заховуючи в бочки або контейнери). Це дуже небезпечно ще й тому, що атмосферні та грунтові води вільно потрапляють до цього сховища.

«Буряковка» введена в експлуатацію 1987 року, а призначена також для розміщення РАВ із ПЕД до 1 Р/годину. За рішенням урядової комісії тут розміщували РАВ із ПЕД до 5 Р/годину. Це ПЗРВ сьогодні єдиний діючий пункт захоронення і в ньому розміщено близько 700 000 кубометрів РАВ.

На території, прилеглій до ЧАЕС із півдня, заходу і південного заходу, де 1986—1988 років проводилася дезактивація місцевості з локалізацією відходів на місці в простих траншеях або буртах, не обладнаних інженерними бар’єрами, розміщені пункти так званої тимчасової локалізації РАВ (ПТЛРВ). Вважається, що в дев’яти ПТЛРВ на загальній площі приблизно 10 квадратних кілометрів знаходиться близько тисячі траншей і буртів. Але понад половина площі ПТЛРВ фактично не обстежувалася. Відомо, що велика частина траншей, розташованих на березі Яновського затону Прип’яті, була затоплена 1991 року і вміст траншей було змито в річку. Всі ПТЛРВ розташовані в місцях з високим рівнем грунтових вод. Близько 100 траншей із відходами постійно або періодично підтоплюються грунтовими водами, в тому числі й знаменитий ПТЛРВ «Рудий ліс», який сьогодні практично повністю підтоплений.

Авторами доповіді також встановлено, що в технічному шарі локальної зони об’єкта «Укриття» після завершення робіт із дезактивації залишилося близько 15 тисяч кубометрів РАВ. Вони знаходяться в шарі похованого грунту глибиною всього лише 10—30 сантиметрів. Велика кількість радіоактивних матеріалів зосереджена в ставку-охолоджувачі ЧАЕС. Частина його донного відкладення відноситься до РАВ.

НЕОРГАНІЗОВАНЕ СХОВИЩЕ

В «Укритті» і на його промисловому майданчику зосереджено від 400 тисяч до понад 1,7 мільйона кубометрів РАВ, із них понад 10% є високоактивними (бетон, металеві конструкції і обладнання, матеріали засипки реактора). Понад 2 800 тонн являють собою паливовмісні матеріали у вигляді паливних таблеток, уламків тепловиділяючих зборок, у тому числі фрагменти активної зони реактора, реакторний графіт, паливний пил.

Якщо металева оболонка об’єкта «Укриття» руйнуватиметься і впаде, то, на думку українських експертів, рівень радіоактивного фону на межі зони відчуження збільшиться вдвічі. При цьому в повітря підніметься дрібнодисперсний пил і цю радіоактивну хмару може віднести куди завгодно. Тому міжнародна громадськість, особливо європейських країн, із такою увагою ставиться до «Укриття» і країни-донори фінансують будівництво нового «саркофага». В Україні навіть створений спеціальний підрозділ Національної академії наук, який постійно контролює стан конструкцій «Укриття». І це абсолютно вірно і виправдано, бо цей об’єкт потенційно найнебезпечніший. Потенційно, але не реально...

ЧОГО ПОТРІБНО БОЯТИСЯ

Реальну загрозу, причому вже сьогодні, представляє винесення радіонуклідів з об’єкта «Укриття» в довкілля. Але воно складає лише близько 0,05 Кі в рік. А ось винесення радіонуклідів із зони відчуження рікою Прип’ять досягає від 70 до 100 Кі в рік, тобто в 1 400—2 000 разів більше. Причому радіонукліди з об’єкта «Укриття» небезпечні лише персоналу, який працює в ближній зоні ЧАЕС, тоді як радіонукліди, що виносяться річкою Прип’ять, складають небезпеку для всіх жителів України, які мешкають на берегах Дніпра. Досить сказати, що сьогодні рівень радіоактивного забруднення води річки Дніпро в районі гідропарку в м. Київ складає близько 100 Бк/м3 (1 Бк — 1 ядерний розпад на секунду). Але допустимий рівень радіоактивного забруднення питної води дорівнює 2 000 Бк/м3, отже, нам, нібито, нічого хвилюватися. Але до Чорнобильської аварії забруднення води в Дніпрі коливалося від 2 до 5 Бк/м3, тобто було від 20 до 50 разів менше і саме при такому рівні на берегах Дніпра жили наші предки, а до аварії — і ми.

Тимчасові захоронення РАВ на березі річки Прип’ять перетворилися практично в постійні. Крім того, в районі ЧАЕС різко піднявся рівень грунтових вод. Саме вони сьогодні є основним джерелом забруднення Прип’яті. Якщо в перші роки після аварії переважна кількість радіонуклідів у зоні відчуження змивалася в цю річку із забруднених ділянок суші, то сьогодні залежно від пори року від 40 до 70% забруднень потрапляє туди з грунтовими водами. Найнебезпечніше те, що ми не знаємо, на якій стадії процесу перебуває забруднення грунтових вод — чи то на початковій, чи то на кінцевій. Останню контрольно- спостережливу свердловину пробурили 1995 року, грошей на модернізацію системи моніторингу не виділяють. Не маючи об’єктивних даних, дуже складно розробити систему заходів щодо стабілізації існуючої ситуації. Деякі захоронення вже не несуть небезпеки, деякі — потенційно небезпечні, а щодо деяких необхідно вживати термінові заходи з перезахороненню або, в крайньому випадку, розробляти і виконувати інженерні заходи, що дозволять стабілізувати і мінімізувати винесення радіонуклідів.

Перезахоронювати, безумовно, потрібно, проте нікуди. Комплекс «Вектор», де повинні зберігатися такі РАВ, досі не побудований. Крім того, вже зараз деякі вчені висловлюють занепокоєння щодо проблем, які можуть виникнути під час експлуатації комплексу «Вектор». Під час проектування майданчика під розміщення об’єктів комплексу були проігноровані наукові рекомендації, які демонструють, що місце вибране невдало і при подальшій експлуатації можливе розтріскування підмурків і опорних плит модулів сховища і, як наслідок, швидке радіонуклідне забруднення грунтових вод.

ЯК ЗАХИСТИТИ ЛЮДЕЙ

Основою законодавчого забезпечення соціального захисту постраждалого населення є Закон України від 28 лютого 1991 року №796 «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Під час розгляду цього закону були представлені розрахунки Мінфіну, які демонструють, що річні витрати, згідно з цим законом, складають близько чотирьох мільярдів рублів. Дефіцит коштів у розмірі трьох мільярдів планувалося погасити за рахунок союзного бюджету. Але Радянський Союз розвалився, і Україна опинилася один на один з соціальними законами, які не спроможна профінансувати.

За роки незалежності жоден із чорнобильських законів не фінансувався більше, ніж на 57%. І з роками «чорнобильські» проблеми трансформувалися з технічної переважно в соціальну сферу. Сьогодні на соціальні потреби спрямовуються близько 90% передбачених на фінансування чорнобильських програм коштів держбюджету. При такому підході чорнобильські проблеми ми не вирішимо ніколи, бо намагаємося лікувати наслідки, а не саму хворобу. Роботи з ліквідації аварії фінансуються за залишковим принципом, а це створює таке собі зачароване коло.

За 22 роки після аварії ми ухитрилися, витративши мільярди доларів, залишити на березі Прип’яті, що впадає в Дніпро, масові захоронення радіоактивних відходів. У зв’язку з цим забруднення головної водної артерії і питного джерела країни радіонуклідами продовжується і, схоже, далі продовжуватиметься.

Небезпека полягає також і в тому, що Дніпро є не тільки джерелом питної води, але й води для зрошування. Динаміка надходження радіонуклідів із поливною водою в грунт зрошуваних чеків у Херсонській області демонструє, що з 1987 по 1997 року вміст цезія-137 і стронцію-90 в грунті рисових чеків збільшився відповідно в 1,7 і 2,7 разa. При постійній питомій концентрації радіонуклідів у воді процес накопичення стронцію-90 в грунті протікає 70 років, а цезія-137 — 200 років, після чого рівень надходження радіонуклідів із водою порівнюється з процесом їхнього розпаду.У нас радіонукліди починають потрапляти в харчовий ланцюжок людини. Потрібні додаткові наукові дослідження, щоб спрогнозувати розвиток ситуації.

НАСЛІДКИ

З 1990 по 2007 рік в Україні було прийнято близько 800 документів, що регламентують різні аспекти життєдіяльності громадян у зв’язку з Чорнобильською катастрофою. Але спроба вирішити всі соціальні проблеми шляхом прийняття популістських законів і постанов призвела до того, що матеріальні блага у вигляді грошових виплат, пільг і привілеїв «розмазали» тонким шаром по всій масі населення, яке потрібно було підтримати.

Захворюваність і смертність серед «ліквідаторів» і постраждалих зростає. На 1 січня 2006 року в Україні майже 2,6 мільйона осіб мали статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. При зниженні загальної чисельності постраждалих із 1997 року по 2006 рік на 19%, кількість «ліквідаторів» категорії 2А — тобто тих, хто працював 1986—1987 років, скоротилося на 24%. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що в період 1988—2003 років кількість здорових серед учасників ліквідації аварії зменшилось з 67,6% до 7,2%, а кількість хворих хронічними хворобами збільшилася з 12,8% до 81,4%. Починаючи з 1990 року реєструється зростання захворюваності шизофренією серед працівників зони відчуження до 5,4 людини на 10 тисяч, у порівнянні з 1,1 по всій Україні. Розлади нервово-психічної сфери у постраждалих продовжують залишатися актуальною проблемою. 2004 року вперше смертність усіх груп потерпілих перевищила смертність серед населення країни.

У доповіді приводяться експериментальні дані, які свідчать, що внутрішнє опромінювання в такій самій дозі, що й зовнішнє, створює інтенсивніший вияв радіобіологічних ефектів. На радіоактивно забруднених територіях відбувається активне включення радіонуклідів у харчовий ланцюжок: грунт — рослина — тварини — продукція тваринництва. При цьому на торфоболотних грунтах перехід радіонуклідів у рослини в 30—100 разів більший, ніж на мінеральних грунтах. Високий рівень забруднення молока зумовлений насамперед тим, що випас корів проводиться на пасовищах, які знаходяться в болотистих місцевостях. Фермери й домашні господарства нестачу кормів компенсують за рахунок використання сіна з боліт і лісів, що спричиняє значне збільшення забруднення радіонуклідами молока та м’яса.

СУМНІ ВИСНОВКИ

Я не прихильник того, щоб лякати людей чорнобильськими «страшилками» про кінець світу і вимирання нації. Але учені та практики повинні постійно тримати руку на пульсі, своєчасно й жорстко пояснювати уряду та населенню, що нам сьогодні необхідно робити насамперед. Однак уже з 1987 року чиновники припинили слухати вчених і практиків. Результат у наявності.