Два градуси загроз

Чим пізніше країна починає думати і щось робити для покращання екологічного стану, тим дорожче їй це обходиться. Яскравий приклад для нас — липневий паводок у Західній Україні. Фахівці ж застерігають, що якщо ми нічого не робитимемо, то з часом повені в Карпатах ставатимуть частішими, а степи Південної України перетворяться на пустелі. Загалом подібні негативні тенденції спостерігаються в усьому світі: людство тільки недавно почало задумуватися над своїм «внеском» у часті землетруси, урагани, повені, посухи та зливи на планеті. Так, Конвенція щодо клімату почала діяти у світі в 1994 році, а трьома роками раніше ООН почала організовувати щорічні міжнародні переговори щодо змін клімату, які цього року з 1 по 12 грудня пройдуть у Познані (Польща). На такі саміти з’їжджаються представники всіх країн, щоб обговорити, як рухатися далі, відзвітуватися про те, що зробили. Відомо, що однією з причин глобального потепління є парниковий ефект через викиди в атмосферу. За даними Міжнародної агенції з енергетики, Україна входить в двадцятку країн, які викидають найбільше парникових газів. Чому це так, адже за останні роки наша країна значно зменшила кількість викидів у атмосферу, а також з чим приїде представництво України на переговори в Познань і які візьме на себе зобов’язання перед світовою спільнотою, «Дню» розповів магістр екологічних наук, співробітник Національного екологічного центру України Олексій ПАСЮК.

— Пане Олексію, ви посилаєтеся на дослідження міжнародних експертів зі зміни клімату, наводячи докази того, що саме парникові гази є основним чинником, який зумовив зміни в кліматичній системі планети. Які основні рекомендації фахівців?

— У доповіді група вчених наголошує на тому, що критичною для людства є підвищення середньої температури повітря на два градуси. Після цього починаються незворотні процеси — тоді країнам потрібно витрачати більше грошей вже на адаптацію до змін (реагування на повені, посухи, пожежі, урагани тощо), ніж на спроби відновити рівновагу, яка була до того. Також пораховано, якими можуть бути максимальні викиди, і порекомендовано до 2020 року глобальні викиди зменшити на 25%. Потрібно враховувати, що є затримка реакції клімату на всі ці процеси, бо те, з чим ми нині стикнулися, — це результати викидів 1980—1990 років.

Відповідно, якщо ми зменшимо викиди тепер, то все одно наступні 20 років ефект ще продовжуватимемо відчувати. Краще може бути вже нашим дітям (якщо зробимо все необхідне). Тобто чим раніше ми почнемо зменшувати викиди, тим більше шансів зупинити ці процеси, якщо ж ні, то проблеми поглиблюватимуться. Чим пізніше почнемо цим займатися, тим дорожче все обійдеться. Вчені розрахували, що людство має тратити на проблеми змін клімату 1% від спільного ВВП. Якщо відкладемо — буде дорожче.

— Ні для кого не секрет, що становище екології в країні прямо залежить від економічної, зокрема, енергетичної політики керівництва держави. Ваш центр постійно критикує політику наших міністерств...

— В Україні є енергетична стратегія до 2030 року, в якій немає й слова про зміни клімату і необхідність відповідно зменшувати викиди. Її ухвалив уряд 2006 року, коли почалися проблеми з газом, з основною думкою — як зменшити використання газу. Більше того, в ній закладено високий ріст виробництва енергії, тобто споживання енергоресурсів (відповідно, й викидів парникових газів). Якщо подивитися на транспортну галузь — то там взагалі нічого немає про зменшення викидів.

Серед інших актуальних секторів — сільське господарство, промисловість, ЖКГ: там також ігнорують це питання. Ми вважаємо, що в міністерствах мають бути люди, які куруватимуть ці питання, над чим ми нині й працюємо. Але проблема в тому, що наш уряд не має загального уявлення про розвиток економіки в цілому... Тим не менше, ми підписали міжнародні домовленості. Спочатку було нами ратифіковано Конвенцію ООН про зміну клімату (в ній йдеться про те, що всі країни мають направити зусилля на зниження викидів, на зменшення парникового ефекту). Пізніше Україна ратифікувала Кіотський протокол, який детальніше описує зобов’язання країн з цього приводу на період з 2008 до 2012 року. Згідно з ним, Україна зобов’язалася стабілізувати свої викиди на рівні 1990 року. Але реальність була такою, що через економічну кризу викиди наших заводів та фабрик і так знизилися удвічі, тож нині ми — на рівні 50% від 90-х років. Ці домовленості закінчуються у 2012 році, і вже почалися міжнародні переговори щодо того, що робити до 2020 року — чи продовжувати Кіотський протокол, чи буде інший документ. Ведуться дискусії, яка країна які зобов’язання має на себе взяти. Участь у них беруть всі країни світу, але з різними позиціями. Що стосується Кіотського протоколу, то зобов’язання на себе взяли тільки розвинуті країни, Україна — теж. Країнам, що розвиваються, ніяких обмежень не дали. Це було однією з причин, чому США цей протокол не ратифікували (а в них найбільше джерело парникових газів). Нині США, Канада, Австралія кивають на Китай, Бразилію, Індію, які за рахунок своєї величини роблять майже такі ж викиди, і, мовляв, вони мають взяти на себе зобов’язання. Ті ж кажуть, що вони почали робити викиди тільки тепер, на відміну від розвинутих країн, і що вони хочуть досягти такого ж рівня розвитку. В той момент, коли всі ще очікують, хто за що візьметься, лідером процесу став Євросоюз, який сказав, що зобов’язується до 2020 року на 20% знизити викиди. Якщо ж усі решта візьмуть на себе певні зобов’язання, то ЄС зобов’язується скоротити викиди на 30%. Це ще пов’язано з тим, що обмеження — певне навантаження на економіку, відповідно, ніхто не хоче ставити свою економіку під загрозу заради високих цілей.

— І що на цьому тлі відбувається в Україні?

— Україна вирішила зробити вигляд, що вона грає на одному рівні з ЄС: сказала, що 2020 року на 20% знизить викиди, а до 2050 — на 50%. Поки що ця позиція підготовлена, але ще не озвучена. Проте реальність в тому, що ми вже нині викидаємо наполовину менше в порівнянні з 90-м роком. Тому, взявши зобов’язання скоротити викиди на 20% (від рівня 1990 року), зможемо збільшувати викиди аж на 60% від сьогоднішнього рівня! І коли ЄС каже, що знижуватиме викиди, то він і справді докладатиме зусиль для того, ми ж — навпаки. Виходить, що Україна таким чином обіцяє збільшити викиди аж в 1,6 разу. Боюся, що в Познані можуть не вчитуватися в наші цифри, це складно. Політики з інших країн можуть просто не звернути уваги на такі деталі. Україна входить до двадцятки країн, які роблять найбільші викиди.

— Кому це вигідно?

— Окремим людям, але не державі Україна. Тому що влада піклується, щоб росла економіка і щоб нам це було вигідно, щоб продавати квоти не напружуючися. Підміняється сама ідея: замість того, щоб думати, як зупинити зміни клімату та піклуватися про населення, влада думає, як на цьому заробити.

— Екологи кажуть про загрозливу екологічну ситуацію в Україні. Виходить, що в 90-х роках було ще гірше, якщо нині ми викидаємо удвічі менше, ніж 20 років тому?

— Парникові гази, які змінюють клімат, — це не ті, які мають безпосередній вплив на здоров’я людини. Парникові гази — це СО2 та метан, гази, які ведуть до глобальної зміни клімату. Це зовсім інше, ніж викиди окисів сірки чи азоту, які найбільше забруднюють повітря. З тих пір дуже сильно змінилася роль транспорту: якщо тоді всі наші викиди стосувалися промисловості, то нині в забрудненні повітря в містах найбільшу роль відіграє транспорт. Ріст викидів зумовлює й неефективність нашої промисловості — найнеефективнішої у світі. Це пов’язано зі старими технологіями, які не обновлялися, та з тим, що енергоресурси постійно субсидуються державою — для кінцевого використання в промисловості вони є дуже дешевими. Відповідно, завжди буде легше використовувати більше енергії, ніж міняти технологію на ефективнішу... Ми вважаємо, що держава має перестати субсидувати енергетику. Ринкова економіка передбачає оплату ресурсів так, як вони коштують реально. Ми виходимо з того, що енергетика — основне джерело парникових газів. У нас же передбачається ріст виробництва. Складність енергетичної стратегії в тому, що в неї закладено дуже великий рівень енергоспоживання, тобто наперед закладається великий рівень викидів. Ми ж вважаємо, що Україна мала б стабілізувати викиди на рівні із сьогоднішніми. Для нас це можливо за рахунок того, що наша економіка — дуже неефективна. Більше того, ми маємо ситуацію, коли дуже дешево впроваджувати методи зниження використання енергії — набагато дешевше, ніж будувати нові потужності.

— Який це потенціал?

— За логікою 80-х, яка донині жива, розвиток економіки пов’язаний із збільшенням використання енергії. Але реальність така, що це вже не працює. Це видно на прикладі країн Європи, які розвивають сиою економіку не збільшуючи потреби в енергії, а за рахунок оснащення виробництв, вдосконалення стандартів і покращання характеристик якості. Простий приклад. Холодильник, який нині випускається, у п’ять-шість разів потребує менше енергії, ніж той, який випускався в 80-х. Більше того, споживачу це вигідніше, бо він менше платить. Також великий потенціал — у будівництві. Найперше — у підвищенні теплоізоляції будинків. Стандарти, які були колись, не витримують конкуренції із нинішніми. Це економічно вигідно, і ми бачимо, як будинки обліплюють пінопластом і фарбують, бо це ефективний метод знизити енергоспоживання за досить невеликі кошти, плюс комфорт для людей. Або візьмімо ситуацію, яка все ще є звичною для наших будинків, коли в нас на повну потужність гріють батареї і неможливо їх регулювати. Цієї схеми не існує там, де люди реально платять за електроенергію. Зрештою, потрібно почати вимірювати енергоспоживання. Європа це швидко пройшла — починаючи з 70-х, коли в них була енергетична криза.

Україні не так дорого було б це реалізувати, але держава робить усе, щоб не було сенсу цього робити. Так, вона повністю субсидує вугільний, атомний сектор. Єдине, що зробили, — підняли ціни на газ, що мало серйозний ефект: одразу ж у металургії було реалізовано проекти, які знизили споживання газу. Відповідно, спочатку потрібно припинити субсидії. Друге. Коли у нас почалися проблеми з газом, оголосили, що енергозбереження — пріоритет української енергетики. З’явилися проекти, коли частину енергії почали робити з газу, але це ще дорожче, неефективно. Що можна було б робити? Підтримувати зниження споживання замість будування нових потужностей. На них, до речі, виділяються величезні гроші: на добудову ще радянських довгобудів — Дніпровської, Канівської, Ташлицької ГАЕС. Цікаво, що Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) відмовилися фінансувати ці проекти — Дніпровську і Канівську ГАЕС, а бюджетні гроші продовжують туди йти.

— Чи може вплинути на вдосконалення технологій економічна криза?

— На цю тему ведуться дискусії. Відбувається скорочення промисловості й у ситуації, в якій перебуває Україна, коли виробництво є «брудним», це повинно зменшити викиди за рахунок скорочення обсягів виробництва. З другого боку, через це зникають гроші, які можна було б укласти в обладнання виробництва. Позитивний момент — короткотерміновий. Але довготривалі заходи для покращання устаткування, швидше за все, буде відкладено, тому що нібито не до цього. Треба сказати, що донині у світі є великий попит на відновлювальну енергетику — сонячні, вітрові, водяні генератори (замовлення були на два-три роки наперед). Попит набагато переважає пропозицію. Їх замовляє бізнес, як правило, за кордоном. Торік у світі побудовано лише два атомні енергоблоки, натомість у сфері відновлювальної енергетики лише у вітроенергетиці побудовано потужностей еквівалентом у 13 атомних станцій. В Україні теж є попит, але при дешевій електроенергії, що зараз субсидується бюджетом, альтернативна опиняється в нерівних умовах. Правда, нещодавно уряд прийняв закон про «зелені» тарифи, який має забезпечити тим, хто встановлює в себе альтернативну енергетику, мінімальні ціни. Це має стати поштовхом.

— Чи не станеться так, що на конференції з питань клімату країни відмовлятимуться зменшити викиди, мотивуючи це економічною кризою?

— Це вже почалося... І в цьому важлива позиція України. Тому що чим більше країн думатимуть над тим, що ми залишимо дітям, а не про тимчасові економічні вигоди, тим краще буде згодом для клімату, людей та економіки.