Диплома замало!

Завжди була переконана: молода, енергійна, цілеспрямована людина без проблем знайде собі роботу, яка буде до душі і приноситиме заробіток. Однак численні дзвінки моїх друзів, які щойно стали дипломованими спеціалістами, змусили мене подивитися на це іншими очима. Кажуть, що легко давати поради, коли ти вже три роки працюєш. Тому вирішила знайти нове місце роботи, використовуючи лише свій щойно отриманий диплом про вищу освіту за спеціальністю «історія». Насамперед, треба було визначитися, що саме я хочу. У цьому мені допомогла реклама. Недарма ж її називають рушієм прогресу...

КУПІТЬ КОТА В МІШКУ!

У одній з рекламних газет надибала оголошення: «Економісти, педагоги, психологи ВО, ДР з людьми, запис на співбесіду». Той факт, що в контактах вказані лише мобільні телефони, тоді мене не спантеличив. У слухавці приємний чоловічий голос повідомив, що співбесіда відбудеться о 12 годині у вівторок. У визначений час прийшла за відповідною адресою. Довго вагалася перед тим, як зайти у будинок. Адже зовні він нічим не відрізнявся від тих, що розташовані у Старому місті Луцька: невеличкий, одноповерховий, поморщений від часу та дощу. Ні вивіски, ні якихось вказівників про «фірму», яка там знаходиться, не помітила. Спочатку подумала: певне, не туди потрапила. Обережно штовхнула двері: вони виявилися відчиненими. У порожньому коридорі, стіни якого оббиті під дерево, — теж нікого. Пройшла ним, повернула і нарешті побачила кількох людей. Маленька кімнатка, у яку потрапила, нагадувала офіс. Однак склалося враження, що сюди щойно перебралися. Жінка, яка сиділа за столом, представившись менеджером, спитала, навіщо я прийшла. Почувши, що на співбесіду, сказала, що потрапила за адресою. На мої запитання про назву організації менеджер відповіла, щоб я не поспішала, адже за кілька хвилин все дізнаюся. Мене попросили зачекати, адже за зачиненими дверима ще один потенційний працівник змагався у словесній дуелі за місце роботи. Нарешті черга дійшла й до мене. У кімнаті, де проходив перший етап співбесіди, окрім столу, двох стільців та голих стін — нічого не було. За столом сидів хлопець (назвемо його Андрій), не набагато старший за мене. Він спитав, який вуз я закінчила, ким хочу працювати і чи готова при потребі знову навчатися. Про організацію мені за п’ять хвилин вдалося лише почути, що це відома іноземна компанія, а от про те, чим вона займається, мовляв, розповідати треба дуже довго. Врешті мені запропонували кілька вакансій: менеджер по персоналу, торговий менеджер та офіс-менеджер. Свій вибір зупинила на третій. Андрій сказав, що перший етап співбесіди завершений. На другий етап, що тривав у сусідньому кабінеті, відбирали за анкетами. На стандартному аркуші, який мені дали заповнити, великими літерами красувалася назва «Анкета соискателя». З десяток запитань, на кшталт «Вы всегда говорите правду? Вы любите подчиняться или командовать? Вы никогда не опаздываете на встречи?» і т. д., дозволяли вибрати між двох варіантів відповіді «Так» чи «Ні». Заповнену анкету віднесли, як сказали, директору. За хвилин п’ятнадцять отримала змогу його побачити. Чоловік (назвемо його Сергієм Олексійовичем) років сорока, одягнутий у все чорне, спілкувався виключно російською. Його кабінет мало чим відрізнявся від попереднього. На стіні в око впадали три дипломи на російській та китайській мові, які, очевидно, мали б наочно демонструвати відвідувачам досягнення компанії за попередні роки. Мене вони чомусь не вразили. Пан Сергій ще раз перепитав, яка у мене освіта і яка у мене «планка в житті». Відповідь: «Про мою мрію знає лише одна людина в світі» його не влаштувала.

— А ви десь працювали раніше? Як довго шукаєте роботу? — допитувався директор.

— Працювала в громадській організації, — відповіла я. — А роботу шукаю тижнів зо два.

— О, то у вас ще є пропозиції на працевлаштування?

— Так, є. Кожна людина обирає те, що їй до вподоби більше. Хіба не так?

Сергій Олексійович на мить задумався. А далі знов запитав:

— А вчитися ви не боїтеся?

— Ми щодня вчимося, тільки по-різному, — сказала я. — А чим займається ваша компанія?

— Розумієте, наша компанія працює за декількома напрямками. І про це треба розповідати не годину, і навіть не дві. Ми вас запрошуємо на кількаденний семінар, де ви все й почуєте. Чи готові ви, до речі, купити нашу навчальну літературу?

— Але ж я повинна знати, що за кота в мішку ви мені пропонуєте, — намагалася я далі вивідати про таємничі сфери діяльності.

Схоже це питання розізлило пана Сергія, бо у відповідь він iз підвищеними нотками в голосі буркнув:

— Ми вам ще нічого не пропонуємо. У нас конкурс. Зрозуміли? — Гаразд, тоді я прийду на семінар. — А книжки купите? — Якщо буду вважати, що вони мені принесуть користь, то придбаю, — відповіла. — А яка їхня ціна?

— Від 20 гривень.

— А ви працевлаштовуєте з трудовою книжкою?

— Ні.

На цьому наша розмова з директором закінчилася. Менеджер видала мені глянцеве запрошення на семінар, де зазначалося: «Школа бизнеса имеет надежную мотивирующую программу, которая гарантирует превосходное обучение». Вона наголосила, щоб я не спізнювалася і не забула про діловий стиль одягу. Для мене ці слова стали останньою краплею: у моєму гардеробі таких речей практично немає.

На семінар твердо вирішила не йти. Правильність моєї думки підтвердив і гіркий досвід моїх двох приятельок, які кілька днів оволодівали азами школи бізнесу, придбали книжки, а в результаті їм запропонували вкласти у розвиток спільної справи 300 доларів…

АГЕНТСТВА НЕ ДОПОМОГЛИ

Приймальня однієї зі служб зайнятості завішанa стендами з допоміжною інформацією: як шукати роботу, де, з якими документами потрібно приходити: «Паспорт, трудова книжка, документ про освіту, у разі потреби — військовий квиток або документи, що їх замінюють, свідоцтво про загальнообов’язкове страхування». Далі йшов перелік додаткових документів для окремих категорій громадян — випускників, переселенців.

Серед більш як сотні пропозицій так і не знайшла вакансії, де б знадобився диплом історика. Найбільша потреба в робочих спеціальностях. «Вищоосвітні» трапляються зрідка, гуманітарних ще менше, а якщо й є, то від кандидата вимагають досвід роботи або пропонують мізерну матеріальну винагороду за працю. Безліч пропозицій щодо працевлаштування офіціантом, барменом чи кухарем. Але ж п’ять років держава вкладала гроші у моє навчання не для цього!

Один iз директорів районних центрів зайнятості на цю проблему, однак, має свій погляд. Він переконаний, що молоді люди просто не хочуть працювати. І від більшості запропонованих вакансій дівчата та хлопці ухиляються будь- якими способами, адже на біржі праці виплачують соціальну допомогу…

ІНТЕРНЕТ — ДЕШЕВО І СЕРДИТО…

Перегорнувши всі обласні газети, жодної вакансії, яка б «пасувала» до мого диплома, не виявила. Тоді вирішила пошукати у світовій павутині. В інтернеті мені пропонували багато цікавих вакансій. А, натрапивши на оголошення, «Заробіток вдома: навики користування інтернетом, електронною поштою. Ви витрачаєте від двох до чотирьох годин в день, не виходячи з дому, а отримуєте від 600 у. о. в місяць!» — не змогла його оминути. На вказану електронку направила лист із проханням надіслати детальнішу інформацію про умови та специфіку роботи. Вже за кілька годин отримала відповідь від чоловіка, котрий називав себе Павлом.

«Вам предлагается бизнес- план по сотрудничеству, который становится все более и более популярным среди пользователей интернета. По статистике во всем мире около 30 миллионов семей подключено к интернету, около 100 000 семей подключается ежедневно, и к 2005 году интернетом будут пользоваться около 300 миллионов семей. Уже сейчас количество русскоязычных пользователей интернета составляет около 10 миллионов человек, и оно постоянно увеличивается. С такими цифрами потенциал огромен. Интернет можно назвать новой индустрией и поэтому в нем много возможностей. Что касается возможного дохода, то он полностью зависит от вас, так как вы можете работать дома и самостоятельно планировать время для этой работы», — такий початок листа був багатообіцяючим. — «ITN-Проект является уникальной возможностью научиться интернет-маркетингу, тому, как можно зарабатывать в интернете и использовать на практике получаемые знания в процессе обучения. Он является уникальным еще и потому, что вы можете начать свой бизнес без всяких предварительных оплат и попробовать его в течение 15 дней. Только после этого бесплатного месяца вашего обучения и работы (или раньше, если вы захотите) вам нужно будет решить, подходит ли вам эта работа, и хотите ли вы продолжить заниматься ею и зарабатывать значительные доходы. Именно в этом случае вы начинаете платить от 7 до 70 $ или их эквивалент за каждую последующую ежемесячную часть этого учебного курса в течение года. Вы абсолютно ничего не теряете, присоединяясь к этому проекту, и эта последующая ежемесячная оплата будет вам полностью возмещена первым же клиентом. А каждый последующий ваш клиент будет приносить вам 100-процентную прибыль! Я сделаю все возможное, чтобы наши отношения были успешными и взаимовыгодными». А у механізмах перспективної роботи мене переконували, що, знайшовши лише одного клієнта через iнтернет, я компенсую всі витрати за навчальний курс, який мені люб’язно надішле Павло. Лист закінчувався словами: «Большинство людей игнорируют возможности, которые им предоставляются всего несколько раз в их жизни. Большинство людей боятся принимать новое решение, так как они боятся быть обманутыми. Некоторые люди боятся перемен, так как они ведут в неизведанное. Другие просто циничны до крайности и просто не понимают сути этого проекта». Напевно, я цинік.

Отож iз дипломом історика мені залишалося лишень прямувати до школи. Та в Луцьку таких кадрів, як я, цьогоріч один лише ВДУ випустив понад сто.

У сільській місцевості ситуація ще гірша, аніж в обласному центрі: молодь, зневірившись у своїх силах, розраду шукає у пляшці та травичці. Вони б і раді десь працювати, але де? Притрушені пилюкою червоні дипломи випускників вузів свідчать про те, що вони нікому не потрібні. Бо якщо ти не маєш досвіду роботи чи хороших зв’язків, ти ніхто!

Звісно, можна спробувати, завдяки своєму розуму та креативності, заробляти у громадській організації. Якщо у вас є вдала ідея і ви знайшли міжнародний фонд, що може допомогти у її реалізації, — ви щасливчик. Але з отриманням першого у житті гранту за вами назавжди закріпиться прізвисько «відмивач американських (канадських, німецьких і т. ін.) грошей». Тоді ви вже нікому не доведете, що кожну копійку іноземні донори старанно прораховують та перевіряють.

НАСАМКІНЕЦЬ

За статистичними даними, в Україні серед багатомільйонної армії безробітних 42 відсотки — молоді люди. За даними Міжнародної організації праці, у благополучних європейських країнах відсоток безробіття стійко тримається на позначці 20—22 відсотки. І у цих країнах немає Закону «Про забезпечення молоді першим робочим місцем», який Верховна Рада України прийняла ще в листопаді 2004 року...