Дитяче право
Нещодавно вийшла з друку книжка «Знай свої права, дитино. Основні засади Конвенції про права дитини». Книжка особлива — перший в Україні навчальний посібник для загальноосвітніх шкіл, де в доступній для учнів формі викладаються демократичні засади прав дитини. (Автори- упорядники С. Кириленко, Л. Слабошпицька. Художник А. Гончарова, Вірші І. Жиленко. Київське видавництво «Махаон-Україна»)
Існують проблеми, які суспільство воліє не помічати, робить вигляд, ніби їх і не існує зовсім. Однією з таких проблем є постійне порушення прав дитини, тобто найслабшої, найбільш вразливої частини суспільства. Навіть тоді, коли держава піклується про забезпечення прав людини, йдеться, звичайно, тільки про дорослих, — як наче дітей людьми і не вважають. Тим часом соціальні дослідження, зокрема таких організацій, як ООН та ЮНЕСКО, свідчать про масові порушення людських прав дитини — навіть вдома — практично в усіх країнах світу; а ще про те, що не тільки діти, але й дорослі, включно з освіченими батьками, не знають про існування таких прав. Прав, які 1989 року були закріплені в міжнародній «Конвенції про права дитини» (ООН), 24 стаття якої звучить так: «Держави широко інформують про права, що містяться у Конвенції, як дорослих, так і дітей».
Посібник «Знай свої права, дитино. Основні засади Конвенції про права дитини» вельми мало нагадує юридичний документ або сухий підручник. Це художньо оформлена книжка з особливою структурою матеріалу — кожна сторінка присвячена висвітленню однієї засади «Конвенції про права дитини». У верхній частині сторінки наводиться юридичний текст, а нижче це право роз’яснюється у яскравій і дотепній, доступній для дітей формі. Вірші відомої поетеси Ірини Жиленко тлумачать складні юридичні тексти, наводячи казкові приклади нехтування прав дітей. Згадуючи, наприклад, про мачуху, яка знущалася над служкою-Попелюшкою у ті часи, «коли ще діти навіть і не відали про те, що не можна ні гнобити, ні бити, ні морити голодом дітей». Дісталося й Карабасу Барабасу, якого «нам не страшно», навіть коли він виступає — в реальному житті — в ролі батька родини. Бо в «Україні (і не в казці, а насправді) ні П’єро, ні Буратіно вдарить він не має права».
Починається книжка з опису першого права: «Кожна дитина має невід’ємне право на життя ...». Це не риторика, бо злочини проти дітей не є якимись нечисленними винятками, як вважалося ще зовсім недавно. Американська статистика, наприклад, свідчить, що у Сполучених Штатах щоденно вбивають кілька дітей; більшості з них не виповнилося і п’яти років. Коять вбивства найчастіше рідні. Соціально ефективних засобів захисту дитини від її родичів у багатьох країнах світу досі не існує. Християнські церкви, особливо Католицька церква, розширили поняття «невід’ємного права на життя», включивши в нього також право на життя людської істоти ще до її народження.
Вельми актуальною є стаття 2 Конвенції: «Кожна дитина має право на ім’я та громадянство з моменту народження». Це не формальний юридичний вираз — йдеться, серед іншого, про право реєстрування новонародженої дитини, незалежно від того, яке громадянство, який статус мають її батьки. Тобто про дітей емігрантів, переселенців, біженців, яких стає у світі все більше і більше. Безжальна статистика ООН свідчить, що свідоцтв про народження не має одна третина дітей світу. Що призводить до неабияких ускладнень у подальшому житті — у деяких країнах діти без свідоцтва не мають права на медичне обслуговування та вакцинацію, на матеріальну допомогу з боку держави, їх не приймають до школи. Відсутність документа про народження часто прикриває незаконне використання дитячої робочої сили. Життя дорослої людини без свідоцтва про народження також неповноцінне — вона не має права отримати особову посвідку, а значить — законно одружитися, голосувати, мати права водія, придбати нерухомість тощо.
Стаття 3 зобов’язує суддів та працівників адміністративних органів належним чином враховувати думку дитини в будь-яких проблемних ситуаціях. Варто підкреслити, що цю статтю не завадить засвоїти також батькам та іншим дорослим членам родини — так мало у нас прийнято рахуватися з думками чи намірами дітей навіть у тих випадках, коли вибір дитини легко задовольнити. Постійна відмова, примус, нав’язування рішення дорослих приводить до того, що уявлення маленької людини про своє оточення отримує стале негативне забарвлення, вона відчуває хронічну недовіру й навіть ворожнечу до близьких.
Дуже важливою рисою як Конвенції про права дитини, так і навчального посібника «»Знай свої права, дитино», є «повага до людської гідності дитини», як би незвично не лунало це словосполучення для багатьох батьків та педагогів. Конвенція (стаття 13) вимагає навіть «шкільну дисципліну підтримувати за допомогою методів, що засвідчують повагу до дитини. Методів, що «не покривдять малюка, не вразять недозрілу душу». Тільки так можна підготувати дитину до життя в дусі розуміння, миру і терпимості. Негативний шкільний досвід часто знижує самооцінку людини, її впевненість у собі, що, безумовно, впливає на подальші успіхи, на майбутнє людини.
Книга не тільки розповідає дітям про їхні права, але й виховує їх. Стаття 21 Конвенції наголошує на тому, що «Діти меншин і корінного населення вільно користуються здобутками власної культури і рідною мовою». А посібник для учнів розповідає про дурну ворону, яка мріяла тільки про те, що «колись в щасливому майбутньому, всі будуть каркати: «Карр- карр!» Хто цвірінька? Хто там тьохка? Всім — каркати! Бо заклюю! І тихо стало в тім краю. Ніхто не тьохка і не рохка, не кудкудака, не нявчить. На всіх язиках все мовчить... То, звісно, баєчка. Та в ній є зміст великий, друже мій. Про те, що в Україні славній, у нашій рідній стороні усі народи мають право на власну мову і пісні».
Гарна книжка. Однак ось який виходить парадокс із новим посібником «Знай свої права, дитино». Виявилося, що далеко не всі загальноосвітні школи усвідомлюють значення предмета, присвяченого правам учня, через що й посібник їм не дуже потрібний. Попри те, що книжка рекомендована Міністерством освіти і науки України. Корисна книжка. Адже вона доносить Конвенцію прав дитини не тільки до учнів і не тільки до вчителів. Новий посібник може стати найкоротшим шляхом ознайомлення також батьків із правами їхніх дітей, правами, які вони, батьки, зобов’язані поважати хоча б так само, як права своїх сусідів. Впевнена, що якби подібну книжку про права дитини значна частина суспільства засвоїла ще в школі, наше життя сьогодні було б значно спокійнішим і простішим.
