Джип із кримінальним минулим

Спочатку все йшло як завжди, аж поки до рук прикордонників не потрапив технічний паспорт автомобіля. Подивилися — і не повірили власним очам: у документі чорним по білому було зазначено, що кордон перетинає …«БМВ», до того ж із зовсім іншими номерами. Контролери ненав’язливо поцікавилися: мовляв, що б то мало означати? У відповідь господар джипу поблажливо посміхнувся і поглядом вказав на зворотній бік документу. Мастиковий штамп, печатка МРЕВ у Волинській області та підпис посадової особи досить переконливо підтверджували, що із зором у прикордонників усе в порядку: перед ними справді позашляховик. Однак такий варіант правоохоронців не задовольнив, тож недавньому щасливому власнику престижного авто довелося достроково закінчити свою мандрівку і давати свідчення…

Ця історія має продовження і, природно, логічне завершення. Проте вона настільки довга і заплутана, що не хотілося б переобтяжувати увагу читачів детальною оповіддю про те, як мешканець міста Іршави, що у Закарпатті, подався на автомобільний ринок Луцька, як купив там номерні знаки, документи та ключі до автомобіля, якого ще й у вічі не бачив. Як поїхав по цей автомобіль до Угорщини (що було необхідною умовою підпільної угоди), знайшов там в умовленому місці омріяний «Ісузу», а потім петляв манівцями, пробираючись до українського кордону, похапцем пригвинчував українські транзитні номери, а старі викидав у Тису. Заслуговує на увагу і факт причетності до цієї справи деяких посадових осіб. Та, зрештою, це лише один із сотень прикладів кримінального бізнесу, назва якого — торгівля краденим автотранспортом. За своєю прибутковістю він може конкурувати хіба що з розповсюдженням наркотиків, торгівлею людьми та зброєю. Зародившись ще за часів, коли дідусь Форд поставив на конвеєр своє чотириколісне диво, цей бізнес сьогодні набув нечуваних масштабів, а обіг грошей, які крутяться в транснаціональній злочинній системі, складає, за деякими даними, мільярди доларів.

Інструкція про спільну діяльність щодо виявлення викраденого автомототранспорту та порядок контролю транспортних засобів, які перетинають державний кордон України, була затверджена спільним наказом Держкомкордону та МВС ще 2000 року. Необхідність об’єднати зусилля двох правоохоронних структур у боротьбі з кримінальними синдикатами, що спеціалізуються на торгівлі краденим автотранспортом, диктувалася потребами часу. Ні для кого не є секретом, що щороку через Польщу, Угорщину та Словаччину до України, а почасти й далі — в інші країни СНД — завозяться тисячі автомобілів. Однак відомо й те, що чимала їх частина здобута аж ніяк не праведним шляхом. До речі, хороший «фахівець» за один раз може організувати переправлення від трьох до десяти автомобілів.

Існує декілька добре відпрацьованих схем доставки транспорту до місця призначення. Ось одна з них. Приміром, в Україні, Росії чи деінде розбився вщент престижний «БМВ». І хоча тепер він годиться хіба що на запчастини і металобрухт, залишилися документи, які при бажанні цілком можуть стати предметом купівлі-продажу. Зацікавлена особа купує у невтішного екс-власника техпаспорт та номери і прямує, скажімо, до Німеччини, де на неї вже чекає «підготовлений» заздалегідь двійник автомобіля. Номери перебиваються в оперативному порядку, після чого він спокійнісінько рушає до пункту призначення.

Як стверджують фахівці, чим більше кордонів перетне таке авто, тим важче його знайти, тобто в кожній новій країні воно поступово легалізується. Операції органів МВС типу «Перехват», як правило, не дуже ефективні, — траплялося, що крадені іномарки представницького класу в результаті цілого ланцюга перепродаж потрапляли навіть до гаражів високопоставлених чиновників.

Значно простіше перевіряти автомобілі безпосередньо на кордоні під час в’їзду в Україну чи виїзду з неї, що вже впродовж тривалого часу досить успішно практикують прикордонники, використовуючи бази даних міліції та Інтерполу. До речі, виявити підроблені документи та «елементи втручання» в автомобілі не так просто, як здається на перший погляд. Тому прикордонні контролери проходять курс спеціальної підготовки із залученням іноземних фахівців. Крім того, всі вони мають посібники та необхідні технічні засоби, що дозволяють виявити фальшивку. Як результат, лише за минулий рік у пунктах пропуску було затримано 471 одиницю автотранспорту, оцінену митними органами приблизно в 5 мільйонів гривень. Хоча, якщо відверто, оцінка досить пристойного «Мерседеса» лише в 2 тисячі гривень, м’яко кажучи, дивує.

Згідно документів, він мав би реалізовуватися пересічному населенню, тобто нам з вами. Однак, як показує практика, контингент тих, хто має змогу стати щасливим власником престижного товару, досить обмежений. Втім, це тема наступної розмови.

За даними фахівців управління паспортного контролю та реєстрації Держкомкордону, предметом посиленої уваги злодіїв найчастіше виступають автомобілі середнього класу та класу «люкс». Звісно, хто ж захоче переганяти через декілька кордонів старенький «Фіат», щоб потім продати його за безцінь? І хоча ризик бути спійманим зростає пропорційно збільшенню ціни потенційного «об’єкта продажу», фахівців-експропріаторів це не лякає: надто вже ласі прибутки, навіть з урахуванням побічних витрат, обіцяє їм реалізація престижного автомобіля. Досліджено, що середній вік авто, яке перевозиться, залежить від його марки. До прикладу, «Тойоти» та «Ауді» крадуть ще зовсім «молоденькими» — до року. «Фольксвагени» — від одного до трьох років, солідні «Мерседеси» та «БМВ» можуть бути трохи старшими — до п’яти років. Що ж стосується їхньої приблизної ціни на ринках України, то вона коливається від 20 до 100 тисяч гривень. Хоча траплялись і випадки затримань раритетних екземплярів вартістю понад 100 тисяч доларів. Найбільшим попитом у автомобільних злодіїв користуються марки «Мерседес- Бенц», «БМВ», «Фольксваген» та «Ауді», однак не гребують і «Фордами», «Опелями» та «Тойотами».

Як показує практика, крадені автомобілі ввозяться практично з усіх країн Західної Європи, однак близько 50% купується на підпільних ринках, що розташовані в суміжних прикордонних районах Німеччини та Польщі. Там навіть існує своєрідний «сервіс», який передбачає перефарбування машин, виготовлення фальшивих документів, перебивання номерів кузовів, двигунів тощо. Очевидці стверджують, що злочинці використовують у своїй роботі найсучаснішу техніку, що також є своєрідним підтвердженням масштабності цього бізнесу.

Найбільше крадених автомобілів затримується на західному кордоні — у пунктах пропуску «Шегіні», «Тиса», «Устилуг», «Ягодин-авто». Однак останнім часом позначилася тенденція переправлення автомобілів морськими поромами. Поки що можна лише припустити, що активний пошук нових каналів пов’язаний з планами Польщі, а згодом й інших східноєвропейських країн, увійти до ЄС. Це означає, що контроль у його межах може значно посилитися, тож перевозити крадені авто суходолом стане значно важче. За статистикою, лише нинішнього року у різних портах України машин з відверто кримінальним минулим було виявлено понад десяток. Нещодавно у пункті пропуску «Іллічівський морський торговельний порт» під час огляду транзитного порому, який ішов маршрутом «Варна — Іллічівськ — Поті», прикордонники затримали болгарина з фальшивими документами на ім’я громадянина Казахстану. Заінтриговані контролери вирішили перевірити і вантаж молодика. Як з’ясувалося, він супроводжував з Болгарії до Грузії дві іномарки — «Мерседес-270» 1998 року випуску та «Тойоту-Ландкраузер» 2002 року випуску, причому перша зареєстрована чомусь у Білорусі, друга — у Російській Федерації. Відповідь на запитання, чому вантаж везуть «з Києва на Жмеринку через Москву» було отримано після ретельнішого огляду. «Документи на авто підроблені, а номерні знаки кузовів перебиті,» — таким був вердикт експертів. Отже, дуже велика ймовірність того, що обидва транспортні засоби крадені.