Ескулап за океаном
У Сполучених Штатах Америки між тими, хто давав клятву Гіппократа, і їхніми пацієнтами, склалися доволі незвичайні, навіть парадоксальні, на наш погляд, стосунки. І хоча ми, здається, вже багато знаємо про організаційні принципи їхньої страхової медицини, до цих знань щоразу додається нове. Нещодавно журналіст «ПВ» Віталій Цебрій побував у США на стажуванні. Пропонуємо нашим читачам спостереження і думки нашого кореспондента щодо парадоксів американської медичної галузі.
Отже, парадокс перший . На мій погляд, він до того ж фундаментальний для всієї системи медичного обслуговування в США. Без допомоги лікаря в цій країні не лишається ніхто. Далі мова, звісно, про рівень і доступність висококваліфікованого медичного обслуговування. Для багатих громадян — він один, для бідних — інший. Цим, власне, я не відкриваю Америки. Розповідь про те, що «нормальна» медицина недоступна значному прошарку місцевого населення, була одним із «козирів» радянської пропаганди.
Коли авторові цих рядків довелося безпосередньо спілкуватися з американськими медиками, мене намагалися переконати: навіть найскладніші операції, за які хірург одержує одномоментно і одноосібно десятки тисяч доларів (!), однаково доступні і бідним, і багатим. Парадокс? Парадокс. Пояснюють його тим, що переважна більшість американських громадян сплачує страховку, що покриває витрати на лікування. Втім, для мене особисто лишився незбагненним той факт, що навіть найбагатші громадяни вимушені ставати в чергу на планові складні операції (на цьому факті наголошували всі мої компетентні співрозмовники). А якщо у тебе немає ні грошей, ні страховки? Все одно — і в такому випадку пацієнта порятують, якщо хвороба загрожує його життю. Допомогу нададуть не обов’язково у безплатній клініці для бідних. Клятва Гіппократа — святе для кожного американського лікаря. Його просто не зрозуміють, це може стати незмивною плямою на репутації, якщо він, будучи навіть висококваліфікованим і добре оплачуваним фахівцем, намагатиметься «відфутболити» ургентного хворого до своїх колег з безплатної клініки.
Парадокс другий: і все-таки від американської медичної системи лишається враження... Як би делікатніше висловитися? Враження, як від недостатньо гуманної. Захворіти, дістати травму панічно бояться майже всі американці. І не стільки через самі недуги чи якісь аварiйні халепи — людей шокують астрономічні рахунки, котрі приходять хворим. Причому плата за медичні послуги зростає, випереджаючи всі мислимі інфляційні процеси. Приклад. Виклик карети швидкої допомоги коштує 450 долларів. Мені розповідали, що ще років 15 тому ця сума була вдвічі меншою. А люди похилого віку пам’ятають, що виклик «швидкої» коштував всього 50 доларів і навіть менше.
Доволі цікавим виглядає таке співставлення. Переді мною пожовкла вирізка з «Комсомольської правди» за 1973 рік. Автор статті, відомий журналіст Василь Пєсков, враховуючи тодішню ідеологічну ситуацію, брав вочевидь максимальні «тарифи» на медичне обслуговування в США. І все ж він намагався бути об’єктивним. Ось фрагмент з його нотаток: «Аналіз крові — 25 доларів, сечі — 22, хірургу за видалення апендикса — 200 (втім, 30 років тому ця операція — сам «процес» — могла коштувати й дешевше), анестезія — 35, за кожний день перебування в шпиталі — додатково по 200 доларів». В цілому операція по видаленню апендикса коштувала «від 700 доларів». Стільки ж треба було заплатити абсолютно здоровій жінці за свої пологи. За появу на світ дитини через кесаревий розтин тридцять років тому платили ще доларів сто... Ну, а сьогодні усі ці розцінки сміливо можна помножити на три, а то й на сім! Пологи в провінційному місті Ньютон (штат Айова) коштують до 2 тис. доларів (за умови абсолютного здоров’я породіллі). Навіть зламати руку недешево — з викликом «швидкої» це обійдеться тисячі півтори. Тому той заголовок, який містер Василь Пєсков дав для тодішньої статті в «Комсомолці», актуальний і тепер: «Краще бути здоровим...»
Третій парадокс: американці схиблені на власному здоров’ї, є культ спорту і різних оздоровчих систем, але водночас... Як ілюстрацію до цього «водночас» наведу улюблений анекдот американця (з останніх українських емігрантів), нашого гіда і перекладача, Володимира Басіса. Так-от. Заходить у ресторан типова місцева громадянка і замовляє: «Мені, будь ласка, смажене курча, салат з креветками, рибку якусь гарну, пару булочок, три тістечка, морозиво... Картоплі, ледь не забула, побільше! Кави? З цукром? Ні, будь ласка, дієтичну колу!»
Одно слово, американці спочатку успішно «заробляють» собі гіподинамію, ожиріння і всі хвороби, які є їхнім наслідком. А потім витрачають шалені гроші на різні дієти і оздоровчі системи, салони масажу і фізкультурного тренінгу.
І останнє, досить несподіване відкриття, котре зробив для себе: медична галузь стала не просто вигідною.
Для тих, хто займається у сфері медичного обслуговування, ця справа — суперприбуткова! Хоча такою офіційно не вважається (теж парадокс). Шалені гроші, котрі платять ескулапам — не є чистим прибутком, приміром, окремого шпиталю. Всі кошти витрачаються на закупівлю нової техніки, поліпшення обслуговування хворих. У містечку Ньютон, де я жив (15 тис. населення), лікарня оснащена таким обладнанням, котре нашим медикам може тільки наснитися! Один тільки магнітно-резонансний діагностичний центр — устаткування вартістю $1,3 млн. — викликав би заздрість навіть у наших столичних лікарів! А якщо порівняти зарплати «їхніх» медиків і українських... Тут ще така тенденція: якщо 1989 року, коли мені вперше довелося побувати в США, йшлося про більш-менш стихійний «паритет» зарплат у галузях освіти і медицини... Тобто ще 13 років тому вчителі одержували зарплатню, наближену за рівнем до медиків. 2002 року ситуація виглядає інакше. Ось витяг з однієї американської газети.
«Побутує думка, що лікарі в Нью-Йорку заробляють фантастичні суми й цією гонитвою за великим доларом захопилися настільки, що давно забули про клятву Гіппократа й перетворили медицину на окремий вид бізнесу. Список найпрестижніших фахівців очолюють хірурги з трансплантації внутрішніх органів. Якщо персонально, то серед них найдорожчим спеціалістом у всій Америці нині вважається хірург з трансплантації серця Рiчард Глеген, який бере за операцію півмільйона з хворого. А кілька років тому першість належала хірургові Майклу Ейснеру, дохід якого становив 72 мільйони доларів на рік. В цілому ж найкращими й найдорожчими, відповідно, фахівцями в галузі трасплантаційної хірургії вважаються лікарі, які практикують на Парк-авеню в Нью-Йорку — плату за операцію вони беруть, як правило, готівкою.
Щодо «простого американського медперсоналу», то терапевт НІР-центру в Брукліні, наприклад, стартує з 115 тисяч на рік, педіатр — з 110 тисяч, гінеколог — з 135 тисяч. Звісно, з роками та досвідом зростає й платня. Так ,досвідчений офтальмолог може заробляти 300- 500 тисяч доларів на рік, анестезіолог — до 400 тисяч, кардіохірург, починаючи від 150—200 тисяч, може дійти й до мільйона. Втім, все залежить ще й від типу клініки, від контингенту пацієнтів і, найважливіше, від репутації самого лікаря.
А от кваліфікована медсестра в шпиталі такого рангу, як Beth Israel в Нью-Йорку, що вважається одним iз найкращих, отримує 51 тисячу доларів — «на старті» і 70—80 — в зрілі роки своєї кар’єри, фізіотерапевт — 45, фармацевт — 52».
Отже, як бачимо, ескулапи за океаном почуваються непогано. Тут, правда, треба зауважити: медична освіта в США дуже дорога і тривала. Про труднощі і підводні камені, котрі чекають майбутнього лікаря, розповідав Володимир Басіс, чия дочка вчиться і мріє набути цю професію. За його словами, цілковито й остаточно студент-медик стає практикуючим лікарем років у 28— 30... На цей час у більшості «набігають» великі борги, оскільки в США студенти вчаться «в кредит». Але лікар з ліцензією ці борги швидко повертає. Ну, а в цілому рівень американської медицини, котра на багатьох напрямках є найкращою в світі, міг би бути не лише предметом заздрості, але й взірцем для наслідування.
