Етнічну культуру збережуть... туристи

У минулому році «Крим встановив абсолютний рекорд від початку 90 х років із відвідування курорту», повідомив глава кримського уряду Сергій Куніцин. З урахуванням того, що зустрічати Новий рік до Криму приїхало майже 100 тисяч чоловік, вже до 31 грудня число туристів досягло 5 мільйонів 47 тисяч чоловік. Як відомо, цей показник для Криму — не межа: в пік своєї популярності у 80-і роки Крим відвідувало 8—10 мільйонів чоловік на рік, але на початку 90-х років число туристів впало до мінімуму — 2,3 мільйона. Останні роки число відпочиваючих у Криму зростає, і зараз вже, за словами прем’єр-міністра, курортні регіони дають близько 60 відсотків надходжень до бюджету, хоч, як він сказав, «значна частина грошових потоків все ще обертається в тіні, і наше завдання змінити цю ситуацію…».

Для підвищення популярності курорту в 2003 році Міністерством курортів і туризму Криму розроблено нову концепцію, в основу якої покладено спеціальні підходи до організації галузі, в бюджеті збільшено асигнування на рекламу курорту, впроваджуються нові види туризму. Один із них — зелений етнокультурний туризм, який для Криму дуже перспективний. Полягає він у знайомстві з тією унікальністю півострова, яка не повторюється ніде у світі: вивченні історії, культури, пам’яток і побуту тих народностей, якi його населяють. Фахівці галузі цілком резонно вважають, що це один із найперспективніших напрямів її розвитку. Етнокультурний туризм, вважає один із його організаторів кандидат філологічних наук Олег Смирнов, директор Програми «Інтеграція в українське суспільство кримськотатарського народу, вірмен, болгар, греків, німців, що зазнали депортації», можна розглядати як вид екскурсійно-пізнавального туризму з метою задоволення духовних потреб — ознайомлення з природними, історико-культурними визначними пам’ятками, музеями, театрами, суспільним устроєм, життям і традиціями народів. Цей термін, говорить він, досить широко використовується в англомовній літературі. В туристичній практиці, як правило, окремі види туризму не завжди зустрічаються в чистому вигляді. Звичайно має місце комбінація кількох видів. Тому етнокультурний туризм у Криму містить елементи й етнографічного, й культурного, й сільського, й екологічного, а тому може стати стрижнем всієї туристичної інфраструктури півострова.

Олег Смирнов розповідає, що «вже з початку 90-х років з’являються в Криму перші спроби звернути увагу приїжджих туристів на різноманітність національних традицій. Хоча ще в 1991 році було відкрито домашній етнографічний музей українського та російського побуту в с. Новомиколаївка Ленінського району, підтриманий Міністерством культури Криму; більш широкого розвитку ця ідея в наступні роки не набула. І тільки наприкінці 90-х з’являються перші екскурсії, що знайомлять з культурою кримських татар і греків: «У гості до кримських татар» с. Соколине (1998), Кримськотатарський культурно-етнографічний центр м. Алушта (1998, підтриманий Датською Радою з питань біженців), Старокримський будинок-музей історії, культури та побуту кримських татар (1999), культурно-етнографічний центр «Карачоль» с. Чорнопілля Бєлогорського району (1999, підтриманий Кримським центром розвитку туризму з Програми «ТАСИС»). В окремі екскурсії по Криму включаються як об’єкти відвідування колишні німецькі поселення Сімферопольського, Бєлогорського, Сакського, Красногвардійського і Кіровського районів, чеські та естонські поселення Криму…».

У червні 2000 року уряд Криму приймає постанову, якою передбачається «здійснення програми туристичного обслуговування в Криму з використанням етнографічних сіл», а в грудні 2001 року — спеціальні Заходи щодо розвитку культурно-етнографічного туризму в Криму до 2005 року.

У 2000 році Міжнародним фондом «Відродження» було підтримано пілотний проект зі створення культурно-етнографічного центру «Коккоз» в с. Соколине (стародавнє село Коккози) Бахчисарайського району. Цей регіон було вибрано як один із перспективних для розвитку сільського та етнотуризму, де в первозданному вигляді зберігся блок традиційної кримської архітектури XIII — початку XX століття (на території села є пам’ятки архітектури та історії: Юсуповський палац (1906—1910 рр.), Юсуповська мечеть, мечеть Алі-бея Булгакова (1883 р.); фонтани: Булгакова (1883 р.), Юсупова — «Блакитне око» (1910 р.); мечеть «Кутлерська» (середина XIX сторіччя). Село розташоване в місці, з якого доступні екскурсії до міст Севастополь, Бахчисарай, Ялта, печерні міста й фортеці. Тим часом було накопичено певний досвід кількох сімей с. Соколиного з організації екскурсій і прийому гостей. Реалізація проекту здійснювалася Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Криму, й успіх його стимулював співпрацю фонду зі Спілкою. У 2001 році фонд «Відродження» оголосив конкурс «Розвиток моделей самозайнятості локальних національних співтовариств», основною метою якого стало створення культурно- етнографічних центрів різних етнічних груп Криму.

За 2000—2002 роки фонд підтримав 14 етноцентрів, серед яких були й історико-етнографічний центр «Яш-Даг» (м. Євпаторія), кримськотатарсько-український культурно- етнографічний центр «Сюрень» (с. Танкове, Бахчисарайський район), караїмський культурно-етнографічний центр (Чуфут-Кале, Бахчисарайський район), етно-екотуристичний комплекс на основі старовинної кримськотатарської садиби в селі Багата Ущелина (Бахчисарайський район), німецький культурно-етнографічний центр — кафе-клуб «Кроненталь» (с. Кольчугiно, Сімферопольський район), кримськотатарський етно-туристичний центр «Керменчик-Акмечеть» (м. Сімферополь, с. Зарічне, Сімферопольський район) тощо. Фонд фінансував також такі цікаві проекти, як створення музею кримчакських древностей і рукописів, відродження народних промислів, створення театральних груп народних обрядів кримських татар, розвиток традиційних промислів на базі Бахчисарайського культурно-етнографічного центру та інші. Активність виявили представники різних етнічних груп Криму, і згодом ця широка географія етноцентрів допоможе їм об’єднатися в єдиний кільцевий етномаршрут по всьому Криму, що максимально репрезентує різноманітність кримських культур.

Програма етнокультурного туризму — дуже складне завдання, щоб його можна було вирішити за два-три роки. «В ідеалі, така програма має бути частиною загальнодержавної політики стабільного розвитку, залучати значні інвестиції на розвиток і впровадження нових ініціатив, — вважає Олег Смирнов. — Вона повинна супроводжуватися всебічною професійною підготовкою на всіх рівнях, включаючи залучення інвестицій, бізнес- планування, будівництво, менеджмент, управління фінансами. Вона вимагає взаємодії національних, регіональних і локальних органів управління, представників співтовариств, бізнесменів та туристів із метою захисту і збереження природних та історичних місць. Без збереження культурної спадщини як частини навколишнього середовища неможливе формування туристичного продукту. Але без досягнення економічної стабільності може не залишитися й культурної спадщини…»

Сьогодні екологічні проблеми перетинають національні кордони, а тому збереження навколишнього середовища є одним із глобальних завдань сьогоднішніх туристів. Туристи найбільше зацікавлені в якості та кількості природних ресурсів і в збереженні цілісності екосистем. Необхідно передбачити створення двомовних інформаційних знаків на дорогах, у місцях історичних пам’яток, готелях, на всіх маршрутах, які розраховано на іноземних туристів. Розвиток сільського, етнокультурного туризму можливий за умов прийому малих груп чи організації індивідуальних турів. Але така подорож неможлива в сучасних умовах для іноземця, який не володіє російською чи українською мовами. Етнічні культури Криму не настільки відомі та прозорі для розуміння без перекладу. Тому є потреба в створенні карт та інформаційних знаків англійською мовою, формуванні мережі інформаційних бюро (кіосків, яток), які б акумулювали інформацію, — карти, каталоги готелів, ресторанів, культурно-історичних місць — насамперед, англійською мовою. Буде також потрібна реконструкція наявних систем водо- і газопостачання, каналізації, санітарного забезпечення, введення контролю за якістю продуктів на регіональному рівні. За дуже малим винятком наявні домашні готелі навіть не наближаються до мінімуму західних стандартів. Доведення їх до світових норм вимагає дуже великих фінансових ресурсів. Одним із можливих шляхів могло б стати створення невеликих готелів у кожному з регіонів мінімум на групу з 20—25 чоловік. Значну частину роботи могли б взяти на себе місцеві співтовариства, отримавши кредити та перебудувавши за західними стандартами якісь будови і ставши колективними власниками таких готелів.

Підтримка осередків культури у вигляді культурно-етнографічних центрів дає можливість державним і громадським організаціям у Криму об’єднати локальні співтовариства навколо вирішення цієї проблеми. Ця ініціатива надасть можливість для розвитку малого бізнесу і може надалі фінансуватися через надання мікрокредитів із метою створення підприємств, які зможуть забезпечити отримання прибутку і створити умови для економічного розвитку шляхом виробництва і продажу продукції традиційних промислів. За етнокультурним туризмом у Криму велике майбутнє…