Феномен чорнолян
Колишні жителі Чорноліски на Кіровоградщині, яка зникла чотирнадцять років тому, встановили пам’ятник своєму селуДев’ятий рік поспіль корінні чорноляни (так вони самі себе називають) збираються біля козацької криниці, яка чи не єдина з «об’єктів інфраструктури» залишилася на території колишнього села Чорноліска, що в Знам’янському районі на Кіровоградщині. Час зібрання — незмінний (найближча неділя до церковного свята Петра й Павла), привід — так само: разом згадати молодість, рідне село і поділитися новинами. Цього року у них особлива причина з’їхатися — це встановлення пам’ятного знаку селу, в якому вони народилися і яке зникло 14 років тому.
Офіційно вважають, що село Чорноліска засноване 1750 року, проте місцеві жителі упевнені, що люди тут жили задовго до 1750-го року. Чорноліска була розташована в напрочуд мальовничій місцині — на березі річки Інгулець, біля Чорного лісу. Тут земля багата не тільки чорноземами, а й археологічними знахідками — околиці села усипані залишками скіфської, черняхівської та чорноліської культури. Близькою для місцевих є й тема визвольної боротьби часів Холодноярської республіки.
Щороку до козацької криниці приїжджають чорноляни з різних куточків України: Знам’янки, Кривого Рогу, Дніпра, Києва і навіть Криму (чорнолянин Євген Лень попри анексію Криму постійно буває на батьківщині: навесні, коли «гробки», і влітку, коли збираються згадувати Чорноліску). Цього року у місце, де захована їхня пуповина, приїхало орієнтовно сорок односельців.
Дата «смерті» села фіксована — це 2003 рік, саме тоді з села виїхала його остання жителька, 74-річна Валентина Марущак. Нині їй 85, і вона з родиною сина Миколи живе у Кропивницькому. Саме пан Микола разом зі своїми друзями-односельцями — Миколою Шатнім, Миколою Вороним та Леонідом Турчином — втілив у життя ідею пам’ятника Чорнолісці. Камінь вагою півтори тонни знайшли біля фундаменту старої церкви, виготовили табличку з датами життя та смерті села: 1750—2003, а біля цифр зобразили стару хатку й садок.
До речі, цікавий факт, що свідчить про зв’язок чорнолян зі своїм краєм: Микола Марущак п’є воду тільки із старої козацької криниці, тієї самої, біля якої дев’ять років традиційно збираються чорноляни. Попри те, що живе в обласному центрі — за 50 кілометрів від своєї батьківщини, — регулярно приїздить, щоб набрати питної води з криниці свого дитинства. «Існує легенда, що ще чумаки з неї брали воду, коли їхали в Крим по сіль, бо вода тут особлива — подовгу не псується. А ще діди розповідали, що і Шевченко міг пити з цієї кринички. Ця криниця — вона наш талісман. Є вона — є ми», — розповідає Микола Марущак.
Він зізнається в любові до свого села з легким сумом. Каже, що все робив для того, щоб воно жило, вже будучи жителем обласного центру і працюючи на заводі, намагався провести освітлення на вулиці Чорноліски... «У мене була надія його відновити, але не вийшло. Я дуже любив цю землю, весь час віддавав цьому селу...»
Зараз у планах пана Миколи змонтувати аматорський фільм про рідне село (у домашньому архіві він має відеозаписи чорнолян, яких уже немає в живих), назбиралося і чимало фотографій.
Другий Микола, який працював над пам’ятником, на прізвище Шатній, нині живе на Київщині. Він не бачить нічого надзвичайного у тому, що їх з односельцями так манить рідна земля. «Є комплекс причин, які тягнуться хтозна-звідки. Я знаю, що мої земляки так чи інакше були дотичні до українських визвольних змагань різних років. Такий у нас дух, така ментальність — любити різну землю. Ми воювали проти більшовицької агресії, залишили свої сліди у Холодному Яру. Двоє наших земляків зі Знам’янського району — Олександр Каплун і Сергій Капелюха — віддали своє життя за Україну в новітній війні — російсько-українській, загинули в зоні АТО. Ми не можемо похвалитися якоюсь унікальною історією, але люди в нас селилися особливі — патріоти. Я сам відстояв весь Майдан і лише наприкінці з подивом дізнався, що поряд зі мною був мій сусід із Чорноліски, тільки іншого покоління — Сашко Каплун. Після того він пішов служити на схід... Я цим дуже пишаюся. Ми дійсно дружні. Коли я виступав перед чорнолянами під час нашої останньої зустрічі, я сказав, що ми втратили село, але мусимо відстояти Україну. У на попереду багато боротьби. Якщо ти любиш малу батьківщину, то повинен бути готовий боротися і за свою велику Батьківщину», — так пояснює феномен Чорноліски Микола Шатній.
У сімдесятих роках минулого століття Чорноліска налічувала до ста дворів. Проте через політику укрупнення, яку провадили за радянських часів, село потрапило у перелік «неперспективних» і почало занепадати. П’ять кілометрів від дороги, шість — від залізниці — виявилися завеликою відстанню для того, щоб тримати зв’язок із «цивілізацією». Частина чорнолян виїхали до сусіднього села Цибулевого, інші роз’їхалися по всій Україні.
У період 70—80 років внаслідок такого «укрупнення» з мапи Кіровоградської області зникло 151 село...