ФРIДРIХУ, «ТЫ НЕ ПРАВ!»

«Воля до влади» Ніцше (дата виходу 1901 рік ) — вельми безсистемна книга. Я, чесно кажучи, замучився впорядковувати її у якусь структуру. Але без цього складно робити які-небудь висновки щодо її суті. А суть, мені здається, сьогодні дуже важлива. Під час загострення світового конфлікту і нехтування американським лідером законів взаємоповаги. І культивування дуже улюбленого Ніцше принципу — Сили...

Отже, що, власне, хотів ствердити Ніцше? Права сили, що він розумів як вияв людської (надлюдської) волі. Щоб їх при цьому не стримували кайдани моралі. Всі, мовляв, великі справи творили, порушуючи етичні принципи.

«Фальсифікація великих людей, великих творців, великих часів: хочуть, щоб віра була відмінною ознакою великих, але насправді велич характеризується рішучістю, скептицизмом, «аморальністю», вмінням розлучитися з відомою вірою».

Звідси, зрозуміло, в «ієрархічній драбині істот» у Ніцше — Цезар і Наполеон.

За Ніцше: мораль не більше, ніж необхідність для виживання суспільства. Головна рушійна сила — пристрасті. Вони дають «пальне» для вияву Сили.

Філософ козиряє пристрастями. Він уже вкотре критикує християнську релігію за їхнє приборкання: «Релігійна мораль... Пристрасті кохання, помсти, володіння... Моралісти хочуть заглушити їх, вирвати, «очистити» від них душу... Заглушити великі джерела сили, ці часом вельми небезпечні душевні потоки, що прориваються з такою дикою стрімкістю замість того, щоб брати на службу їхню силу — економізувати».

Мовляв, вони «глушать мотор», яким можна скористатися для руху. Вони вигодовують міщан. Помірність — фальшива доброчесність. У цьому є частка правди.

ПРИСТРАСТІ ЗА НІЦШЕ

Проте філософ не звертає уваги на характер пристрастей, які він пропагує.

Його сестра, Елізабет Ферстер-Ніцше, стверджувала, що сама ідея волі влади прийшла до філософа, коли він спостерігав за наступом військ: чіткий крок, марш- кидки, готовність до боротьби і навіть смерті.

Його військові кумири — зразки для наслідування підлітками і радикалами. По суті — найбезглуздіші.

Але Війна у Ніцше — причина для посилення емоцій. Але все ж яких? Руйнівних!

Руйнуючими емоціями пронизані і всі його твори. Тут Ніцше односторонній. Наприклад, таке його міркування про взаємовідношення науки і природи.

«Наука — знаряддя, природа — засіб».

Сучасні екологи збожеволіли б від такого підходу. Ним і так зловживали минулого століття.

Із емоцій Ніцше культивує презирство і ненависть. Власне, презирство і є однією з форм ненависті.

Ось його міркування про людину взагалі: «Людина — непомітний, з дуже високою про себе думкою вид тварин, час якого, на щастя, обмежений; життя на Землі загалом — мить, епізод, виняток без особливих наслідків, щось, що пройде безслідно для загальної фізіономії Землі; сама Земля, як інші сузір’я, — зяяння між двома ніщо, подія без плану, розуму, волі, самосвідомості, гірший вид необхідного, БЕЗГЛУЗДА необхідність...» Але одразу додає: «Щось обурюється в нас проти такого погляду... І людина, незважаючи на все це, кажучи словами Канта....». Це одне з останніх і незакінчених стверджень Ніцше у «Волі до влади». Запам’ятаємо це місце. Може, це «щось», ці непроцитовані слова Канта — і є серйозною помилкою в припущеннях Ніцше?

ВІДКИДАННЯ СОВІСТІ

«Колись робили висновки: совість засуджує даний вчинок; отже цей вчинок негідний. Насправді, совість засуджує цей вчинок тому, що його засуджували протягом тривалого часу».

Лев Толстой заперечує: «Совість — є Бог».

Ніцше:«Всі великі справи і подвиги, які залишили свої сліди і їх не змили хвилі часу, — хіба вони не були, по суті, видатною аморальністю»? Тобто зухвалість і аморальність — синоніми?

Толстой усією своєю долею спростовує це твердження. Офіційна церква оголосила йому анафему. Проте він був людиною і вкрай зухвалою, і вкрай етичною.

ВІДКРИТТЯПІДСВІДОМОСТІ

Ніцше весело копався в інстинктах людини. І прийшов до думки, що причина багатьох людських дій знаходиться у підсвідомості. Початок міркувань Фрейда. Але філософ «упритул «не бачив надсвідомості в гармонізуючому впливі Космосу. Те, що стверджував Кант (уже аж набридло повторювати його фразу про «незмінність зоряного неба над нами й етичного закону всередині нас». Але що робити, якщо навіть Ніцше «не второпає»). Такі речі, звичайно, потрібно ВІДЧУВАТИ інтуїцією, серцем. А з цим у Ніцше скрута. (Філософ навіть стверджував, що йому не зрозуміле значення слова «співчуття»).

Могутній аналітичний розум Ніцше володів величезною здатністю розщеплювати, розділяти на складові частини. Там, де розум, — роз’єднання. Ніцше переповнювала кислота (як, наприклад, та, якою користуються металурги для протрави зразків, щоб побачити їхню структуру), яка і стала в результаті роз’їдати і його самого... Парадокс у тому, що Ніцше довів присутність Бога шляхом спостережливості, «від розуму».

Ось його логічний ланцюг:

1. Будь-яка складна система потребує управління.

2. Будь-яка біологічна система у багато разів складніша за мінеральну.

3. Людина — найскладніша з біологічних систем. Але вона не управляє своїм організмом. Безліч процесів іде підсвідомо. (Людина, наприклад, не дає команди виділятися шлунковому соку). Запитання: хто ними управляє?..

Але далі цього висновку «від розуму» Ніцше не пішов. Він так і не зрозумів, що емоції є тим інструментом впливу Неба на людину. Культивуватимеш ненависть — знищуватимеш і себе, й оточуючих. Що, власне, і відбувалося з філософом. За твердженням біографів Ніцше «200 днів на рік філософ почувався погано».

МЕТА

Читаючи Ніцше, я чекав якоїсь гідної ТВОРЧОЇ мети, яка повинна була стояти за його міркуваннями.

«Величина бажання пізнати залежить від величини зростання волі до влади у певній породі; кожна порода захоплює стільки реальності, скільки вона може перемогти і примусити служити собі». Йдеться про маніпулювання й експлуатацію.

«Прясти далі всю нитку життя, та так, щоб нитка робилася все міцнішою, — ось справжнє завдання. У чому об’єктивна міра цінності? Тільки у кількості підвищеної організованої влади». Для чого? Цілі у Ніцше малоцікаві, без привабливості. «На місце індивідуального щастя ми поставимо владу». Не гріє.

«Посилення влади створює нові перспективи і примушує вірити у нові горизонти».

Бійка заради бійки. Гроші заради грошей. Влада заради влади.

За Ніцше, влада поширюється виключно по Горизонталі, тобто на якійсь території. Вертикалі для Ніцше не існує. Якщо ти сильний, ти завжди заважатимеш іншим. Немає вертикалі — немає й об’єму. Ніцше так і не ввів до своїх уявлень про світ очевидне — планетарну модель Космосу.

Навколо великих зірок обертаються дрібні планети тощо. Ті, які володіють і великою силою, і великою масою, тримають у своєму полі тих, хто володіє меншими, ті, в свою чергу, — інших. Одне одному не заважають.

Так само і в ГАРМОНІЙНОМУ людському суспільстві. Якщо людина накопичує силу: навколо неї починають крутитися багато людей «меншої ваги». Це зовсім не обов’язково гра «на поневолення».

Філософ пише про волю, як про здатність до дії, але дія у Ніцше завжди спрямованість на знищення. Не на створення «своїх сонячних систем».

Це підлітково-мілітаристське світосприйняття і припало до душі фашистам, тому філософія Ніцше стала ідеологією Третього рейху. Воно годиться для будь-якого імперського мислення.

Сьогодні його демонструє Буш. Імперії, коли накопичить силу (волю до влади), обов’язково потрібно «розповзтися», розширитися, похапати чужі території. Але це завжди «початок кінця» (пригадаймо іспанську імперію, французьку, британську). Європа нині фактично без внутрішніх кордонів, але досягли цього не Цезар, не Наполеон і не Гітлер.

ЧИМ ВИЩА СВІДОМІСТЬ — ТИМВИЩІ ВЛАДАТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

«Я бачу в грецьких філософів деградацію інстинктів. Інакше вони не могли б настільки помилятися, оцінюючи стан свідомості, як вищий стан».

І даремно. Чим вище підіймаєшся на «рівень свідомості», тим сильніше захоплює краса і масштабність причинно-наслідкових зв’язків. Це як від оповідань перейти до роману. Бачиш життя не тільки «під водою», але й милуєшся красою поворотів ріки зверху. Цієї краси Ніцше не помічав, для нього «істина завжди потворна».

ВИСНОВОК

«Світ зовсім не організм, а хаос». Фрідріху, «ты не прав!». Саме ОРГАНІЗМ!

Навіть те міркування Ніцше про «неуправління людини собою», говорить про те, що Хтось зацікавлений у гармонічному стані громадянина. Лише б громадянин сам не руйнував себе і сусідів по поверху.

Але для Ніцше «немає жодної вищої точки, з погляду цінностей, а тільки вища точка влади. Форма афекту (воля до влади) цілком позбавлена духовності».

Саме тому прагнення до свободи за Ніцше — це шлях до рабства. Використання його філософії як ідеології — ідеологія знищення. І щоб побудована на подібних принципах соціальна «давильня» швидше зникла — вона всякий раз сама себе розрушає. Непрямо підтверджуючи, що й для цього існує «етичний закон усередині нас». Для збереження «спільного здоров’я».

Тарковський у «Жертвоприношенні» згадує Ніцше вустами листоноші: «А може, все вічний кругообіг...» Але весь фільм Андрія Арсеновича доказує протилежне.

Слід уважніше дивитися в небо. Ось хоч би як старина Кант.