«Газета одразу обрала правильну стратегію»

14 вересня власний кореспондент «Дня» у Дніпрі та Дніпропетровській області відзначив 60-річчя. Крім слів щирих привітань і побажань енергії та оптимізму, один із найдосвідченіших «днівських» журналістів почув від колег і кілька актуальних запитань. Погодьтеся, людині, котра працює в газеті із дня її заснування, є що сказати.

— Вадиме Дмитровичу, цього року «Дню» двадцять. Увесь цей час ви прожили разом із газетою. Яким бачите цей період на тлі розвитку держави?

— Дійсно, я почав працювати в газеті фактично з першого дня. Мій перший матеріал вийшов у другому номері газети, 12 вересня 1996 року. Відтоді я співпрацюю з газетою «День», і якось непомітно минуло 20 років. Це певний рекорд. Коли я кажу знайомим, що 20 років пишу в газету «День», то вони дивуються, бо для наших часів це дуже багато. Чому газета «День»? Пам’ятаю, що від самого початку ті, хто її створював, ставили питання так: видання має бути респектабельним, призначеним для інтелектуальної частини українського суспільства. Бо на той час, коли виникла газета, у середині 1990-х років, було багато «жовтих» видань. І вони тримали тираж і навіть визначали громадську думку. Але це було не те. Не вистачало інтелектуальних видань для тієї частини людей, яку ми називаємо національною елітою. Тоді йшли розмови про те, що Україна не має своєї національної ідеї, про те, які завдання стоять саме перед освіченою частиною суспільства.

Вважаю, що громадянське завдання, яке від початку поставила собі газета, вона виконує. І читач одразу зорієнтувався на «День». Пам’ятаю, що в перші роки його популярність була дуже значною. Дійсно, у розвитку газети були різні періоди, вона була і гостро опозиційною, але ж ми живемо в реальному суспільстві. «День» завжди тримає марку. Газета постійно дуже багато уваги приділяла популяризації української історії. З самого початку відкрилася рубрика «Україна Incognita». Небагато видань займалося цим, але, як виявилось, цей проект «Дня» виріс у щось набагато більше — я сказав би, національний проект. Адже згодом із цих сторінок народилися книги, які люди охоче купують і читають, зараз Бібліотека газети «День» є і в шкільних бібліотеках по всій країні. Тобто це від початку був дуже вдалий проект.

По-друге, завжди були — і це мені читачі казали й раніше, і зараз говорять — дуже цікавими сторінки політики в газеті. Бо там є аналітика, є над чим подумати. Це не просто констатація якихось фактів чи подача «смажених» подробиць. А це справжня аналітика, яка змушує людей замислюватись над долею своєї країни, тим, чи правильно ми живемо, куди прямуємо. Пригадую, тоді ще велись суперечки про вектор нашого розвитку: чи в Євразію, чи в Європу. Зараз уже визначились: у Європу. Так от «День» завжди тримав західний, проєвропейський вектор. Послідовно, всі 20 років газета відстоювала цей вибір, і ми бачимо, що так і вийшло. Тобто «День» працював у стратегічно правильному напрямку, у якому дійсно суспільство й пішло.

Не хочу применшувати чиїхось заслуг, але безсумнівно, що ім’я газети «День» передусім пов’язано з Ларисою Олексіївною Івшиною. І саме їй належить дуже велика заслуга і в тому, як газета виглядає, і як вона позиціонує себе в житті України і на газетному ринку. Усі ці здобутки пов’язані саме з іменем Лариси Івшиної. І вона як керівник — дуже мудра людина. У багатьох ситуаціях, у яких ми стикалися і в житті, і в роботі, вона завжди ухвалює зважені рішення.

Хочу відзначити, що завжди була на висоті й команда видання. З першого дня там працювали дуже відомі журналісти, оглядачі, просто кореспонденти — як у Києві, так і в регіонах. Мені довелось познайомитись із багатьма цікавими журналістами з різних міст і областей, і все це були люди непересічні, як той же Михайло Василевський (на жаль, уже покійний), Наталія Малімон, Валерій Костюкевич... Можу назвати дуже багато імен, з якими підтримую зв’язок. Зараз працює переважно більш молода команда, але вона не менш інтелектуальна. Вона сучасніша і просунутіша.

За 20 років усе міняється: і країна, і українська преса. Зараз дуже багато електронних видань, а раніше газети визначали все. І Україна, і газета «День» перебувають у нових реаліях, але я думаю, що «День» завжди буде на висоті. Газета залишається на передовому краї інтелектуального життя країни. Я радий з того, що так склалося в моєму житті, що я співпрацював і співпрацюю із «Днем».

— Ці 20 років ви висвітлюєте у «Дні» життя Дніпропетровщини і міста Дніпро. Які зміни відбулися в регіоні за цей час?

— На початку я працював у місті, яке називали не інакше як «кузня кадрів» — брежнєвських спочатку, тоді кучмовських. Ця «кузня» визначала керівні кадри і в Радянському Союзі, а потім і в незалежній Україні, тому завжди увага до Дніпропетровська була дуже великою. Так було на момент, коли я почав працювати, і довгі роки після того. Ми знаємо, що звідти вийшли і президент, і кілька прем’єрів (Лазаренко, Пустовойтенко, Тимошенко), і багато політичних фігур — Тігіпко, Турчинов. Багатьох із таких персон я знав особисто ще до того, як вони стали політиками. Тому мені було легше в тому сенсі, що я працював у цікавому місті і в цікавий час. Дніпропетровськ багато визначав у цій країні, і я вдячний, що завдяки газеті «День» як власкор брав участь у багатьох, я навіть сказав би, історичних подіях, бачив і чув дніпропетровську політику в особистостях, бо мав змогу спостерігати за цим процесом.

Але Дніпро — це ще і «Південмаш», космічна столиця України. Це і машинобудування, промисловість, індустріальне серце країни. Тобто не тільки політики, а й цікаві люди — учені, інженери, письменники... Вони визначають обличчя економіки, нашого життя.

Звичайно, було багато чого. Кажуть, що значення Дніпра знизилось. Хоча у післямайданних подіях, коли розгорнулася війна на сході, Дніпропетровськ зіграв настільки визначну роль в історії України, що це, мабуть, ще аналізуватимуть історики. Адже дійсно тодішнє керівництво Дніпропетровської області зупинило цю «заразу», військові події обмежились Донбасом, хоча могли піти далі, і це полум’я могло охопити всю Україну. Тобто знову Дніпропетровськ зіграв визначальну роль в історії країни. Я  писав про це, спілкувався з людьми, які брали в цьому безпосередню участь. Ввважаю, що взагалі-то Дніпро ще не сказав свого останнього слова. Дніпро постійно створює інформаційні приводи. І думаю, що його роль буде вагомою і в політичному, й історичному аспекті.