Генерал-майор міліції Володимир Овчинський – про патріотів і лібералів

Мітинг «Москва для всіх!», що відбувся на Пушкінській площі 27 грудня, справив неоднозначне враження на генерал-майора міліції у відставці, колишнього керівника російського Інтерполу.

— Мені здається, що от уже понад двадцять років ми ходимо зачарованим колом. Ось що я пригадав у зв’язку з останніми подіями. 1986 року я перейшов на роботу з ГУВС Московської області до ВНДІ МВС СРСР на посаду заступника начальника відділу зі злочинності серед молоді та неповнолітніх. А 1986-й — це рік, коли в Москві були зареєстровані перші масові бійки між люберами, металістами, хіпі та іншими молодіжними співтовариствами — те, що тоді називалося неформалами. Я займався темою неформалів з боку МВС, а з боку Інституту психології Академії наук аналогічну групу очолював Леонід Радзіховський. Ми здійснили велику роботу й зрозуміли: те, що починалося як молодіжні неформальні угруповання, перетворилося на організовану злочинність — перш за все це стосувалося люберів і казанських угруповань.

Із часом наш висновок підтвердився. Кістяк усіх нинішніх організованих злочинних угруповань, факт існування яких держава не бажає визнавати, формувався тоді, в середині 1980-х саме в середовищі молодіжних об’єднань.

1987 року ситуація в Москві стала нестерпною, й було прийняте рішення провести комплексну оперативно-профілактичну операцію. Я увійшов до штабу з її керівництва. Найбільш небезпечними вважалися любери. Ми визначили всіх лідерів цієї групи. Потім у будинку міськкому ВЛКСМ зібрали комсомольський актив Московської області, представників міськкому Люберець і оперативний склад обласного кримінального розшуку. За кожним із трьохсот активних люберів закріплювався оперативний працівник, який мусив вести з ним профілактичну роботу. Я проводив інструктаж.

Через два дні мене викликає начальник інституту генерал Солопанов і показує папір, підписаний генералом Челноковим, начальником КДБ у Москві й Московській області. У ньому йшлося, що проведена нарада й запропоновані нами заходи провокують масові заворушення в столиці. І була на цьому документі резолюція першого секретаря московського міського комітету партії Єльцина: «Такі дії суперечать лінії партії. Прошу розібратися й вжити заходів по суті».

Партійне розслідування моїх злочинних дій тривало місяць й вилилося в тринадцять томів. До його кінця про люберів уже не згадували, мене звинувачували в тому, що я підняв руку на російських патріотів. Це пояснювалося тим, що коли за моєї відсутності відчинили мій сейф, там серед інших документів виявили довідку, в якій товариство «Пам’ять» характеризувалося як фашистська організація. А незадовго до цього Борис Миколайович Єльцин приймав лідера «Пам’яті» Дмитра Васильєва.

Заступник міністра внутрішніх справ із кадрів звинуватив мене в ідеологічній диверсії, що грає на руку сіоністам. Мені було оголошено неповну службову відповідність. Це означало виключення з партії й звільнення з роботи.

Я звернувся до працівників КДБ СРСР і попросив влаштувати мені зустріч із генералом Чесноковим, автором вихідного документа. Зустріч відбулася, й він мене насамперед запитав, що в мене за претензії до люберів — «нормальні хлопці, комсомольці, спортсмени, в них у «качалках» висять портрети Дзержинського, кримінальна ситуація довкола них спокійна». Я відповідаю: «Вас вводять в оману», — й показую фотографії «качалок» із портретами Гітлера, показую зведення щодо грабежів, розбоїв, згвалтувань. Він пополотнів і каже: гаразд, зі своїми співробітниками я розберуся, а до вас претензій щодо люберів немає. Я відповідаю, що мене з партії збираються виключати не через люберів, а з іншого приводу. Як, запитую, ви ставитеся до товариства «Пам’ять»? Однозначно, відповідає, як до контрреволюційної, фашистської організації. Ось, кажу, й у мене така ж думка, але мене за це збираються виключити з партії й вигнати з роботи. Він жовнами пограв і сказав: «Усе, йдіть і працюйте». Це було в суботу, а коли я в понеділок прийшов на роботу, начальник інституту мені сказав: «Забудь усе, нічого не було».

Чому я зараз пригадав цю історію?

Після подій на Манежній всі почали дивуватися: звідки що взялося? А вже понад двадцять років тому в КДБ були два крила. Одні (контррозвідка) розсудливо оцінювали ситуацію, інші (П’яте управління) намагалися загравати з люберами, з фашистами, нацьковували їх на прозахідні молодіжні групи. Адже відомим є вислів колишнього першого заступника голови КДБ СРСР Пилипа Денисовича Бобкова про те, що в нього в кабінеті стоять два сейфи: в одному досьє на тих, хто називає себе російськими патріотами, в другому — на тих, хто вважає себе до демократом. І серед перших, і серед других є й щирі люди, є й платні агенти.

Я думаю, що гра на дві руки триває й зараз. Адже не змінилася ні система, ні ідеологія, ні ситуація. На мене сильне враження справляє присутність у російському уряді в ранзі міністра людини з прізвищем Якеменко. Понад двадцять років тому я його знав як одного з активних учасників люберецького угруповання.

— «Москва для всіх!» виглядає як логічна відповідь на гасло «Москва для москвичів!».

— Вийти й сказати, що ми за інтернаціоналізм, за Москву для всіх, напевно, непогано. Але цього категорично недостатньо для розв’язання серйозних проблем, що стоять перед нами. І ці проблеми ігнорують усі — і влада, і ліберали, і патріоти. Якщо коротко, то проблема формулюється так: за відмови від однієї державної ідеології, якщо їй на зміну не приходить інша, цей простір буде заповнено не демократичними ідеалами, а фашистськими.

Треба сказати всю правду, а не обмежуватися констатацією загальних місць. Етнічні злочинні угруповання існують? Існують. Хто займається наркоторгівлею, відомо? Відомо. Що на приїжджих у Москві припадає вдвічі більше згвалтувань — не таємниця? Не таємниця. Чому про це мовчать? Чому коли начальник ГУВС Москви Колокольцев пропонує створити підрозділ з етнічної злочинності, його тільки щ у фашизмі не звинувачують?

— Якщо ми хочемо вважати себе єдиною країною, тоді мітинг під гаслом «Москва для всіх!» був необхідним як перша реакція. Далі починається розмова, яка, напевно, взагалі має відбуватися не на площі. На мій погляд, 11 грудня на Манежній стався не етнічний, а соціальний вибух.

— Так, у основі цих подій — жахлива нерівність, гірша, ніж у африканських країнах. Плюс повна відсутність соціальних ліфтів. Яких іще настроїв чекати від цієї покинутої молоді, якщо не націоналістичних?

— Справедливо. Але на мітингу 27-го ніхто не говорив про те, що в країні все благополучно і єдина нерозв’язана проблема — це націоналісти. Головна проблема — це відсутність держави.

— Про це й слід говорити! Але не треба називати фашистами й націоналістами тих хлопців, які були на Манежній. Є справжні фашисти, з якими треба діяти дуже жорстко.

— Якою мірою сьогоднішня ситуація нагадує середину 1980-х?

— Зараз усе набагато страшніше, бо тоді не було такого соціального розриву, не було чітко окреслених груп, проти яких можна обернути насильство. Тепер усе це є. І перш за все в етнічному плані. Товариство «Пам’ять» і подібні до нього намагалися викликати хвилю російського націоналізму, але в них нічого не вийшло. Не було грунту для масового російського націоналізму, а тепер він є, тому що почався реальний конфлікт за територію. Москва в цьому сенсі найнаочніший приклад.

— І якою має бути відповідь на ситуацію, що виглядає набагато загрозливішою, ніж тоді? Враховуючи, що й ту ситуацію програли.

— Добре було б спершу всім почати говорити правду. Ви націонал-патріоти? Скажіть тоді вголос, що Квачков — фашист і провокатор. Ви ліберали? Встаньте й скажіть, що те, що ми маємо зараз, — це багато в чому результат тих помилок, яких припустилися в 1990-х.

— У тих двох сейфів, що стояли в кабінеті Пилипа Денисовича Бобкова, напевно, змінилися господарі.

— Господарі нові, сенс затії той самий. Це все повторення історії полковника Охоронного відділення Зубатова, який вважав політичну провокацію допустимою, який вигадав ідею робочого соціалізму, який не менше, ніж Ленін, є відповідальним за революцію. Він спочатку все це вигадав, а потім застрелився, коли зрозумів, якого монстра породив. Ті, хто зараз заграє з ідеями фашизму, йдуть тим самим шляхом.