Героїчні двобої онкохірурга Процика

Людина з гострим пронизливим поглядом, тримає в руках джерело сліпучих променів, що долають якусь потвору... Панорамне мозаїчне панно на стіні однієї з будівель неподалік від станції метро «Васильківська» начебто відразу роз’яснює, про яку установу йдеться. Так, це Національний інститут раку МОЗ України...

Науково-дослідне відділення пухлин голови та шиї — цей підрозділ в інститутському клінічному корпусі № 1 розташоване на першому поверсі, й у цьому є якась символіка. Адже з голови й розпочинається людський організм. Ясна річ, це вельми складний простір щодо здолання новоутворень. Ідеться не лише про поверхню голови та шиї, а й всю їхню побудову, структуру обличчя тощо. Одне слово, тут потрібна височінь науки, що межує з хірургічним мистецтвом. Усіма цими технологіями досконало володіє науковий керівник відділення, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Володимир Семенович Процик. Він очолює клініку з 1984 року. І ці три десятиліття перетворили галузь на площину, де якість лікування в багатьох позиціях має світові пріоритети. Зрозуміло, тут простежуються паралелі із загальним науково-технічним прогресом відомої інституції з — понад 95-річним літописом. Проте низку вдалих способів терапії та хірургії впроваджено саме цим колективом і його провідником. Операції виконуються фактично щодня. Причому на долю професора Процика припадає щороку понад 300 втручань, особливо складних і часто віртуозних. «Саме такі інколи багаточасові змагання я й вважаю справжніми операціями, — говорить вчений.

Володимир Процик закінчив стоматологічний факультет Одеського медичного інституту 1963 року. Пройшов аспірантуру на кафедрі щелепно-лицьової хірургії Інституту вдосконалення лікарів у Києві, яку очолювала видатний фахівець у цих галузях професор Ельза Александрова. 1972 року захистив кандидатську дисертацію. Минули певні строки, поки хірург остаточно не зосередився на проблематиці пухлин голови та шиї. Тож напередодні сімдесятих його запросив на роботу директор інституту на той час — фронтовий хірург Іван Тодосійович Шевченко. Нова служба почалася в рентгенрадіологічному та онкологічному інституті разом із відкриттям 1969 року нового корпусу науково-дослідного закладу по вулиці Ломоносова. І сталося так, що лікар Процик перший освоював обрії відділення тоді ще на шостому поверсі. Минали роки. Відділ очолювали онкологи — професори Сергій Слинчак, Іван Шевченко, кандидат медичних наук Леся Трушкевич. Плідно тривала співпраця з онкоцентром у Москві, керованим академіком Миколою Блохіним. І ось на тлі захисту докторської дисертації «Комбіноване лікування злоякісних пухлин верхньої щелепи» 1984 року науковий відділ очолив Володимир Процик, хірург і вчений великої майстерності.

— Мої дослідження щодо поліпшення результатів лікування ракових уражень у структурах голови та шиї мають декілька напрямів, — каже професор. — Щоб досягти успіху при передопераційному впливі на пухлину, я, скажімо, ввів до схеми лікування внутрішньоорганне гамма- та нейтронне опромінення з використанням ізотопів кобальту та каліфорнію.

— Серед ваших піонерських розробок, крім контактної субопераційної гамма- та нейтронної терапії, своє місце займають кріодеструкція пухлин, методи гіпертермії, включаючи й гіперглікемію, реґіонарна селективна й суперселективна внутрішньоартеріальна хіміотерапія. Не говорячи вже про комбіновано-розширені, а далі відновно-реконструктивні хірургічні операції. Прокоментуйте, будь ласка, сутність деяких інновацій.

— Щодо кріодеструкції, суперхолодового впливу на пухлину, наш відділ теж є засновником. Цей метод застосовується як певна альтернатива хірургічному втручанню при новоутвореннях голови та обличчя й залишкових пухлинах слизової оболонки порожнини рота після хіміопроменевого лікування. Але якщо торкнутися способів гіпертермії, інноваційний метод запропоновано також у нашому інституті. Селективні й суперселективні підходи до пухлини, коли загальна квота хіміотерапевтичного впливу на організм істотно зменшується, а на новоутворення збільшується — в цьому також є потреба, бо йдеться про пряму доставку потужних препаратів до знаходження пухлини. Тут свій різновид хірургічної досконалості, який нами опановано.

— У часописі «Онкологія», спеціальний випуск якого було присвячено 90-річчю інституту, були оприлюднені ваші унікальні дослідження, виконані разом зі співробітниками та учнями, щодо технології та клінічних результатів внутрішньоартеріальної хіміотерапії у комплексному лікуванні хворих на поширений рак голови та шиї. Наслідки покращання і збільшення виживаності вражають...

— Розумієте, я досить вправно маніпулюю й на судинах із використанням нової агіографічної техніки та більш досконалих катетерів, щоб транспортувати необхідну дозу хіміопрепарату прямо до пухлини. Ясна річ, це складні втручання. Наприклад, щоб здійснити вибіркову катетеризацію зовнішньої сонної артерії з подальшим проникненням у певні локальні судини, я попередньо виділяю поверхневу скроневу артерію. Біля козелка вушної раковини вона, за моїми спостереженнями, має петлю, яку легко вивести з рани й катетеризувати. Положення катетера в необхідній артеріальній судині контролювали за допомогою ангіографа.

Біля кабінету Володимира Семеновича від ранку чекають відвідувачі. Майже миттєво оцінюючи природу патології, він спрямовує подальший шлях. Так тривають і тривають напружені й фактично героїчні робочі тижні. Викликів життя — безліч...

У вченого чималий науковий доробок — понад 300 публікацій. На конференціях, з’їздах, зокрема міжнародних, виступив зі 150-ма доповідями. Ось ще одна вкрай цікава й клінічно перспективна технологія — розроблення та впровадження в практику адаптивної цілеспрямованої імунотерапії. На основі переносу аутологічних, тобто власних активованих лімфоїдних клітин у хворих на рак порожнини рота, щоб піднести імунний спротив пухлині. Імунотерапія, до слова, з перспективними пропозиціями підсилення дії аутоклітин є також традиційною для інституту завдяки розробкам професора Юрія Гриневича та інших вчених.

— На жаль, переважна більшість хворих звертається із занедбаними стадіями захворювання, — підкреслює Володимир Процик. — Лікування таких хворих складне, потребує великих за обсягом хірургічних втручань. Дуже важливо, щоб пацієнти своєчасно зверталися до лікаря у разі виникнення навіть найменшої виразки, ущільнення тощо. Лікування на ранніх стадіях забезпечує повне одужання без функціональних та естетичних порушень. Не слід звертатися до так званих цілителів, бо це просто затягує час, й пухлина переходить у стан невиліковності...

Чи можна не прислухатися до думки фахівця, якого я порівняв би з одним із передвісників сучасної онкології — у ХХІ столітті. Та наголосимо: ці, досить обнадійливі результати, — арена пошуків і невтомної подвижницької роботи українського вченого, притому в державній установі. Віртуоз у своїй справі — що тут можна додати. Проте, мабуть, це про нього слова: «Тут воля має бути твердою, а острах — не давати поради».