Гігієна душі

«Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз...» Ці слова про звички «кремлівського горця», що вирвалися з серця поета 1933 року, відображають, по суті, і єзуїтські костоломні прийоми тих часів з використанням сторінок незаперечного офіціозу доби-газети «Правда». «В лоб» — так була названа стаття в «Правде», опублікована в жовтні 1928 року і що стала зачином мучеництва і загибелі плеяди чудових вчених, що працювали тоді в Київському медичному інституті і на яких обмовила «група партійців і студентів».

«ПРОЦЕС СВУ» — ПЕРШИЙ АКТ ПОЛІТИЧНОГО ГЕНОЦИДУ

Гадаю, ці бездарні отруйні рядки, що прозвучали на всю країну, сприяли і розкрученню «процесу СВУ» — першого антиукраїнського акту політичного геноциду перед геноцидом Голодомором. «П’ять років громадянин Левицький (насправді Левитський. — Авт.) очолював Медичний інститут у Києві, як говорилося в публічному доносі. П’ять років за його керівництва інститут був притулком для контрреволюціонерів, які енергійно виганяли з інституту «радянський дух». Серед них «сановник» гетьманського і петлюрівського міністерства охорони здоров’я Підгаєцький, видний організатор колишнього «союзу російського народу» Удовенко, колишній «лейб-медик» петлюрівського отамана Зеленого — Крупський, гетьманський комісар Барбар, маститий петлюрівець Черняхівський. У Київському медичному інституті атмосфера і донині — «задушлива». Терміново освіжити її — прямий борг партійних і радянських організацій.

Партійна «інквізиція» тут же заходилася діяти, була заведена і широко мусувалася «справа викладачів КМІ». І хоча спеціальна комісія ЦК КП(б)У визнала звинувачення безпідставними і заявникам «зробили зауваження», жорна біди почали крутитися, згадані в листі «гетьманські комісари і сановники» були приречені. Вони потрапили в коло звинувачених в організації «націоналістичної змови», вигаданої містифікаторами з ГПУ — Головного політичного управління, попередника НКВС. У жовтні 1929 року блискучий гігієніст праці Володимир Підгаєцький, будівничий комунальної гігієни Володимир Удовенко, талановитий терапевт, старший асистент з клініки Н. Д. Стражеско Аркадій Барбар, великий вчений-гістолог зі світовим ім’ям Олександр Черняхівський і засновник курсу шкільної гігієни Микола Кудрицький були заарештовані по фальсифікованому ГПУ «процесу СВУ». «Спілка визволення України» — таку назву, що відразу ж б’є по свідомості мас, вигадали для майбутнього судового спектаклю «режисери» відомства. «Суд організувати в Харкові, значилося в протоколі засідання політбюро ЦК КП(б)У. Забезпечити, щоб після утвердження політбюро ЦК КП(б)У текст повідомлення ГПУ УССР про справу «Спілки визволення України» з’явився одночасно в українській і московській пресі. Головою суду намітити тов. Мазура, державним обвинувачем виділити тов. Михайлика, громадським обвинувачем т. Любченка». І, звичайно ж, цькування «змовників» негайно розгорнулося.

У квітні п’ять киян-медиків серед сорока п’яти представників української інтелігенції, призначених для удару «караючою пролетарською рукою», стали в залі Харківського оперного театру перед судом. «Медичну сторону» показового процесу, що транслювався на радіо, інспірував у шифрограмі керівникам України особисто Сталін: «Ми тут гадаємо, що на суді треба розгорнути не тільки повстанську діяльність, але й медичні фокуси, що мали на меті вбивство громадських працівників». Зрозуміло, що після цієї вказівки медиків-теоретиків було оголошено «терористами», з них вибивали відповідні свідчення. Володимир Якович Підгаєцький, творець першої в колишньому СРСР кафедри гігієни праці, організатор першого інституту фізкультури, засновник першої в Східній Європі дослідної станції з наукової організації праці в сільському господарстві, був у цьому сумному списку молодшим за віком, до моменту арешту йому виповнилося сорок. У крижаному пеклі ГУЛАГу він пробуде близько восьми років, але 37-го його знайде куля ката. У протоколі №83 особливої трійки НКВС по Ленінградській області «у справі 134 осіб українських буржуазних націоналістів», значилося: «Підгаєцький Володимир Якович, 1889 р. н., гр. СРСР, службовець, лікар-гігієніст. Постановили — розстріляти». Протокол був суворо секретний, складений в одному примірнику і, здавалося б, назавжди пішов в забуття...

Довго, дуже довго тривало знущання над невинними. Ще до суду пленум ради ВУАН (Всеукраїнської академії наук), за вказівкою зверху, «заслухавши інформацію про викриття контрреволюційної «спілки», був змушений заявити: «Величезні успіхи соціалістичної реконструкції відкривають перед Радянською Україною ще більш грандіозні перспективи. Пленум з обуренням відкидає спробу інтереси капіталістичної реставрації чужоземної експансії приховати нібито інтересами національної української культури і заявляє, що тільки в союзі науки і праці, в тісному контакті широких кіл наукових робітників може розвиватися справжня істинно вільна наука». Ця абракадабра видається за голос науки. Але тут же робиться і персональна атака на В. Підгаєцького. У журналі «Шлях освіти», 1930 року, в ті ж місяці, коли влада на харківському судилищі шельмує ні в чому не винних учених, такий собі «С. Совєтов» (це, безсумнівно, псевдонім), публікує «відгук» на перший і єдиний в Україні підручник В. Підгаєцького «Гігієна праці». «Питання гігієни побуту робітників у цьому виданні подані дуже поверхово, й то лише «про їжу». Інші важливі питання оздоровлення побуту робітників відсутні. Найважлівішій в наші часи проблемі боротьби з алкоголізмом присвячено лише 15 (?!) рядків, і те лише з питання «Горілка та нещасні випадки».

Але нещасний випадок насправді стався з автором підручника, і завдання «наукових підручних» ГПУ довести, що як вчений В. Підгаєцький, відомий в Європі ерудит гігієни, нічого не коштував. Праці ув’язнених вчених мали б померти до їх фізичної смерті... Минули роки і роки, минула «хрущовська відлига», з розвінчанням сталінського культу, потім перебудова, а реабілітація жертв «процесу СВУ», запізніла перемога справедливості відбулися лише 1989 року. І тільки після цього завіса забуття, що торкалася, зокрема, обмовлених професорів-медиків, трохи розсіялася. 1991 р. імена В. Підгаєцького, В. Удовенка, А. Черняхівського вперше після вилучення із суспільної пам’яті з’явилися в бібліографічному довіднику Київського медичного інституту, укладеному І. Макаренко і І. Поляковою. 2002 р. львів’янин Ярослав Ганіткевич, відомий історик медицини, лауреат премії імені І. Огієнка, в книзі «Українські лікарі першої половини ХХ століття та їхні наукові школи» присвятив світочу і страждальнику яскраве наукове історичне дослідження. І ось зовсім нещодавно під редакцією завідуючого кафедрою гігієни праці і професійних захворювань Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Олександра Яворовського і в його співавторстві з Юрієм Кундієвим, Ісаком Трахтенбергом, Іваном Сахарчуком вийшла у світ книга «Володимир Підгаєцький. Повернення із забуття. 1889 — 1937».

ЩО ВТРАТИЛА МЕДИЦИНА?

Але в чому полягали шукання і ідеї Підгаєцького, що втратили країна і медицина внаслідок приховання і знищення праць вченого, зникнення його незвичайного таланту з інтелектуального потенціалу народу, чому книга звучить немов реквієм? Ми розмовляємо з ініціатором її написання в холі кафедри, під покровом поки єдиного зворушливого портрета чудового вченого, виконаного викладачем Академії образотворчого мистецтва і архітектури З. Брахновим.

— Я очолив кафедру, засновану 85 років тому В. Підгаєцьким, на початку дев’яностих, коли Україна набувала незалежність і по-новому сприймалися її провісники, — говорить Олександр Петрович. — З імені Підгаєцького було, нарешті, знято «табу», адже посмертну юридичну реабілітацію не можна було вважати поверненням в аннали культури його доброго наукового імені і спадщини. Звичайно ж, нас стимулювала подвижницька робота Ярослава Ганиткевича, публікації істориків Юрія Шаповала і Володимира Пристайко про справу «Спілки визволення України», на основі розсекречених архівів СБУ, книга «Последний адресс» про розстріли на Соловках, розвідки Гелія Снєгирьова про Соловецьку Голгофу, і ми розпочали свій шлях до незнаного. До речі, фото Володимира Яковича Підгаєцького для бібліографічного довідника (одне з трьох нині відомих) вперше розшукав доцент нашого вишу незабутній Іван Митрофанович Макаренко, інвалід війни, мужній солдат, що став лікарем, незважаючи на ампутацію руки після поранення. Річ у тім, що в архіві СБУ збереглася схема «підрозділів СВУ», складена слідчими з фото її «учасників». У складі «медичної секції» на фото був зафіксований і Підгаєцький, привабливий молодий вчений-інтелігент, в окулярах, в білосніжній сорочці з краваткою. У тих же окулярах, але на краю безодні, приголомшений і змучений, він з’являється на останньому в’язничному фото... Але як, за яким компасом вів В. Підгаєцький кафедру, рекомендований на неї найвиднішим ученим-гігієністом, першим академіком ВУАН Авксентієм Васильовичем Корчак-Чепурковским? За відомостями академіків АМН Ісака Михайловича Трахтенберга, що прийшов на кафедру як аспірант у перші післявоєнні роки і який тривалий час був її професором, а також Юрія Ілліча Кундієва, директора Інституту медицини праці, випускника санітарно-гігієнічного факультету того періоду, обидва вони зустрічалися з ветеранами кафедри Віктором Олексійовичем Лебедєвим і Миколою Карловичем Вітте, що пам’ятали професора Підгаєцького і працювали під його керівництвом. Із зрозумілих причин, в контексті долі В. Підгаєцького, В. Лебедєв і Н. Вітте говорили про нього стримано, з умовчаннями і лише напівнатяками на його обдарованість, але роки, коли молодий професор завідував кафедрою, являли собою все ж еру його справжньої енциклопедичності. З’ясувалося раптом, що В. Підгаєцький не раз бував в зарубіжних відрядженнях, що його роботи друкувалися у німецьких наукових часописах. Це було майже прозріння, яке знов-таки до слушної нагоди було затаєне в приватних записах «у стіл». Але де ці публікації? У каталозі бібліотеки імені В.І. Вернадського відомостей про них немає. І все-таки дещо є у фондах інших вчених, коли спалювали папери, просто не змогли переглянути весь масив праць українських дослідників, які активно друкувалися тоді у сфері медицини і часто дарували один одному відбитки публікацій. Переносимо пошук в бібліотеки Харкова, Москви і Ленінграда, і виявляється, що окремі книги, хай в одному примірнику, збереглися. До переліку робіт Володимира Яковича додалося таким чином 20 уперше виявлених робіт, наприклад, книги «Євгеніка, або наука про поліпшення майбутніх поколінь», «Що таке наукова організація труда?», «Гігієна праці. Для техвишів та самоосвіти».

Державний архів Києва. І на нього ми покладаємо надії, тут зберігаються фонди навчальних закладів міста. І дійсно, раптом виявляється «Особиста справа професора, завідуючого кафедрою профгігієни Підгаєцького В.Я.». Правда, в ній лише одна одиниця зберігання — копія диплома. З’ясовується, що студент-медик спочатку займався в університеті в Юр’єві (Тарту), а потім перевівся до Санкт-Петербурга, до Військово-медичної академії, яку закінчив 1913 року. Як сину вчителя, йому були надані тут пільги при оплаті за навчання.

— Здається, ця знахідка стала ключем до виявлення ще однієї фотографії Підгаєцького, напередодні Першої світової, і вдалося побачити його двадцятип’ятирічним.

— На одному з наукових з’їздів я розказав про гірку долю вченого завідуючому кафедрою гігієни Військово-медичної академії в Ленінграді Михайлу Петровичу Захаренку і попросив його спробувати розшукати що-небудь невідоме про Підгаєцького. Через кілька днів він зателефонував мені і повідомив, що в Академії зберігаються альбоми з випускниками всіх її років. Є колективне фото 1913 року, але підписів під знімками немає. Ми вислали Захаренку фото, що було у нас, знайдене І. Макаренком, і звіривши його з рядами молодих облич, змогли встановити — це молодий військовий лікар Підгаєцький!

— У книжці описано його подальший шлях — служба військовим лікарем на Далекому Сході, а потім на Балтиці, у Гельсинфорсі, в роки Першої світової, повернення до Києва, активне ідейне прийняття української народної революції, приналежність до партії соціал-демократів України, призов при гетьманові Скоропадському в ряди армії як молодшого лікаря полку, викладацька робота в Народному університеті, а потім в організованому медичному інституті. Ось таким він був «сановником»...

— Можна додати, що народився він в Кам’янці-Подільському, у родині вчителя Якова Павловича Підгаєцького і власниці невеликого приватного пансіонату Ганни Адамівни Гладиш. У пошуках роботи батько часто міняє міста і губернії. Щоб допомогти сину вчитися, сім’я переїжджає в Тарту. Як і син, Яків Підгаєцький не може жити без України. До кінця життя він викладав географію в школі в гоголівських Сорочинцях...

— У «Словнику іноземних слів», незважаючи на те, що це післясталінське видання 1954 р., про євгеніку як спосіб досягнення хорошого роду говориться надто принизливо. Це, мовляв, «лженаука, що являє собою бузувірську спробу біологічно обгрунтувати панування експлуататорських класів». А що вкладав в поняття євгеніки Підгаєцький?

— Розумієте, по суті, його книга — перший український науковий посібник з медичної генетики, просто Підгаєцький дав йому популярнішу на ті часи назву. Вдалося з’ясувати, що у Києві, на вулиці Кудрявській, де жив Володимир Якович, він відкрив, очевидно, першу в Україні медико-генетичну консультацію і вів приватний лікарський прийом, частіше з планування сім’ї, як тепер прийнято казати. Почав проводити медико-генетичні дослідження на Полтавщині, де були випадки полідактилії (народження дітей з шістьма пальцями). Склав генетичну картотеку письменників. Знайти її поки не вдалося, але це, мабуть, дуже цікавий матеріал. У книзі описуються хромосоми і їх роль, згадуються імена Менделя, Вейсмана і Моргана. Але незбагненні шляхи відкриттів... На будинку, де була ця консультація, тривалий час красувалася меморіальна дошка, що сповіщала про те, що тут мешкали мати і сестра Ульянова-Леніна. І, звичайно ж, немає ніяких згадок про незвичайну медичну консультацію, що тут розташовувалася.

— Підгаєцький, безсумнівно, був разюче різнобічним і глибоко обдарованим дослідником, причому скрупульозно об’єктивним. Так, у часописі «Красный спорт» за 1923 рік вам вдалося розшукати текст доповіді «З приводу сучасних умов реабілітації фізкультури». Підгаєцький пише про наслідки голоду двадцятих років, що позначалося на відставанні у фізичному розвитку дітей, причому дистрофія погано компенсувалася фізкультурою. Але все ж, поряд з нормальним харчуванням, це був міст до відновлення здоров’я. Напевно, оприлюднення і таких фактів йому інкримінувалося?

— В дні тотального Голодомору, зловісного тридцять другого — тридцять третього, Підгаєцький перебував на далекому материку мук і відчаю і, звичайно, не міг поглянути на те, що відбувається в рідних краях з медичних позицій. Натомість були рекрутовані фальсифікатори, що підтасовували статистику про загальний добробут. Але де і як вигадувалися «лиходійства» Підгаєцького? Спочатку в приміщенні ГПУ на вулиці Рози Люксембург у Києві, де, до переведення у в’язницю до Харкова, утримувався підслідний. У Харкові «обробка», очевидно, посилилася — Підгаєцький «зізнався», що... розробив двадцять способів терору проти партії і уряду. Писав, очевидно, свідчення під диктовку слідчого: «Мені не сила виміряти всіх наслідків контрреволюційної роботи, але я впевнений, що вона завдала великих втрат Радвладі в Україні і СРСР». Обмови себе входили в «сценарій» суду: адже Любченко, який пізніше, випереджаючи арешт, покінчить з собою і дружиною, негласно обіцяв в’язням, що вироки будуть м’якими. Підгаєцький в останньому слові просив після закінчення терміну ізоляції, дозволити йому працювати в сільському господарстві, щоб спокутувати провину. А він, між іншим, володів чудовими знаннями і в агрономії і сільгосптехніці. І коли почув вердикт — «позбавити волі з суворою ізоляцією терміном на вісім років з поразкою в правах на три роки. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає», знепритомнів прямо в залі суду... Так вчинили з єдиним радянським вченим, нещодавно обраним професором Інституту індустріальної психології в Лондоні.

— Про цей факт до ваших досліджень ніхто раніше не знав. Як, Олександр Петрович, ви «докопалися» до нього?

— Це майже детективна історія. У Москві, в колишній Ленінці, Юрієм Олександровичем Паустовським, аспірантом, а нині доцентом нашої кафедри, був знайдений друкарський звіт В. Підгаєцького про наукову поїздку 1927 року до Німеччини, Польщі, Італії, де він відвідав 24 гігієнічних інститути у складі університетів у Німеччині, а також п’ять клінік професійних хвороб, ознайомлюючись з методиками викладання і лікування. Але що робив Підгаєцький в Італії? У часописі «Гигиена труда и техника безопасности», №7 за 1927 рік, я виявив оголошення, що в Римі скликається Третій міжнародний конгрес з наукової організації праці (НОП). Більше нічого про цей конгрес в інших радянських часописах не згадувалося. Телефоную в Італію, де працює акушером-гінекологом випускниця нашого університету Ельвіра Шалаєва. Її сестра Анжеліка тут же вирушає до публічної бібліотеки в Рим і через день повідомляє мене, що знайшла текст доповіді В. Підгаєцького, який виступав німецькою мовою — «Проблема фізіологічної реабілітації жіночої праці на цукрових плантаціях (за матеріалами досліджень Київської дослідної станції з наукової організації праці в сільському господарстві)». Доповідь була чудово ілюстрована і викликала великий інтерес. До Підгаєцького з пропозиціями про співпрацю звернулися чимало іноземних учених, він отримав пропозицію стати професором Лондонського інституту індустріальної психології. Сестри Шалаєви прислали мені текст доповіді і в перекладі українською мовою він опублікований в нашій книзі.

«ВИРІШИЛИ ВБИТИ ДОСТРОКОВО...»

— У книзі Я. Ганиткевича наводяться спогади Володимира Володимировича Підгаєцького, сина засновника сучасної професійної гігієни. Він пише, що з табору на Соловках до 1937 року від батька приходили листи на маленьких густо списаних аркушах, бо обмежувалася і кількість аркушів, і їх обсяг. А потім зв’язок обірвався. За яких обставин загинув учений?

— Документи опубліковано в згаданих роботах Ю. Шаповала і В. Пристайко, а також в «Ленинградском Мартирологе 1937—1938». Наказувалося розстріляти 1116 засуджених, що перебувають в Соловецькій в’язниці ГУДБ НКВС СРСР. До 20-ї річниці Жовтня... У рапорті про виконання вказується, що розстріляно 1111 чоловік. Засуджений Радіонов помер, чотири засуджених відправлені етапом до Одеси і Києва на дослідування. У протоколі трійки про Підгаєцького говориться, що він професор і його засуджено на дев’ять років ВТТ. Вирішили вбити достроково...

— Зізнаюся, що я з особливим хвилюванням вчитувався у вашу книгу ще й тому, що і мій батько 1938 року «трійкою» був засуджений на вісім років і відправлений на Колиму. Але чи увічнена якимсь чином, крім нової книги, пам’ять про вченого величезного обдарування і можливостей?

— В передмові до книги ректор Національного медичного університету професор Віталій Федорович Москаленко пише: «Аристократичну Пушкінську вулицю у Києві увінчує чимало меморіальних дощок на честь видатних діячів міста і держави. Однак серед них немає згадки про найталановитішого українського вченого Володимира Яковича Підгаєцького. Хоча жив він саме тут». Це будинок №5/7 на Пушкінській побудований як кооператив учених. І ось ми нагадуємо про це, як і про те, що професора Підгаєцького відвели назавжди якраз звідси. Хочеться сподіватися, що такий потрібний меморіальний символ тут, нарешті, з’явиться.