Головне – не втратити зв’язок із людьми

Протягом двох днів іноземні фахівці мали зустрічі з громадськими та урядовими представниками України. Мета зустрічей — дати поради та рекомендації, що має зараз робити Україна, щоб дбати про мешканців окупованого Криму, переселенців з півострова та Донбасу. Маючи за плечима власний досвід грузинсько-російської війни та молдовського Придністров’я, експерти з цих країн відверто розповідали про допущені помилки та нинішні напрацювання. Їхня головна порада — треба навчитися любити цих людей такими, якими вони є, а влада має зробити все можливе, щоб жителі окупованого Криму та поки що воєнного Донбасу не почувалися покинутими.

РЕКОМЕНДАЦІЯ ПЕРША — ВІД ГРУЗІЇ: НЕ ДОПУСТИТИ ІЗОЛЯЦІЇ

Марина Сулуквадзе народилася і виросла в Сухумі, в Абхазії. Зараз обіймає посаду  начальника відділу з питань АР Абхазії та колишньої Південно-Осетинської автономної області Міністерства у справах вимушено переміщених осіб. Тому не просто зацікавлена вирішити цю проблему, а й має власну мотивацію.  До речі, в Україні досі на рівні розмов та обіцянок лишаються наміри влади створити міністерство з питань Криму або ж комітет у Верховній Раді з питань переселенців. У Грузії ж, крім окремого міністерства, вже чотири роки працює стратегія щодо окупованих територій, де прописано чіткий план дій влади на примирення та залагодження конфлікту. Звісно, у міру можливостей.

У цій же стратегії вирішують болюче і для Криму, і для Грузії питання громадянства. Якщо у нас всіх кримчан змусили перейти на російські паспорти, то у Грузії мешканці окупованих територій мали одразу і російське, і грузинське, і абхазьке громадянство. Щоб у цих людей не було проблем під час перетину адміністративного кордону, було ухвалено статус нейтрального документа. У ньому не вказують громадянство. Окрім них, є ще так звані нейтральні проїзні, які визнають 12 країн ООН.

Ці документи дають можливість людям з окупованих територій користуватися різними державними послугами. Найчастіше приїздять до Грузії за медичною допомогою, для такої категорії населення це стовідсоткове фінансування з бюджету. Щоб не порушувати прав дітей, у Грузії визнають документи на дитину, видані на окупованій території. На їх основі видають грузинські паспорти, посвідчення, визнають також атестати і дипломи про освіту, щоб діти могли продовжити навчання у будь-якому вузі. Єдині документи, які не вітає грузинська влада, ті, що видані Російською Федерацією на окупованих землях.

Та, крім досягнень, грузинська чиновниця говорить і про помилки, яких радить Україні не допускати.

— Ми фактично ізолювали Південну Осетію та Абхазію від самих же себе, оголошена блокада дала зворотну реакцію. Після 2008 року перекрили подачу газу в Ахалтурський район, тому що на цій території була розташована російська база. Відповідно росіяни не мерзли, привезли мазут, гріли ним і себе, і  населення. Ми отримали у підсумку — негативне ставлення російської влади, і зворотна реакція від неї — перекрили водопостачання, весь регіон вздовж обмежувальної лінії лишився без води, фактично вийшло виживання цього населення з території. Це наша помилка. Головне — не втратити контакту з людьми, що там проживають, бо через відчуження з мешканцями окупованих територій тепер у них єдиний орієнтир — Російська Федерація, на жаль, — додає Марина Сулуквадзе.

Тому те ж саме радить щодо питань кримчан та переселенців зі сходу — не втрачати зв’язки і доносити до них інформацію, що вони нам потрібні.

РЕКОМЕНДАЦІЯ ДРУГА — ВІД ІЗРАЇЛЮ: ВИЗНАВАТИ НОРМАТИВНІ АКТИ ОКУПОВАНОГО РЕЖИМУ

Яель Ронен, професор права з Ізраїлю, вивчала питання спірних територій у різних частинах світу і має свою точку зору на те, що мала б зараз робити Україна. За її словами, на більшості таких конфліктних територій виникає проблема, коли нормативні акти, які приймає окупований режим, не визнають держави-суверени. В Україні така проблема теж є. Та на думку пані Яель, навіть якщо не визнавати окупаційний режим, то деякі його законодавчі норми все ж треба враховувати, бо цього вимагає міжнародний правовий кодекс.

— Якщо ці акти не признавати, то населення буде позбавлене своїх прав, це не лише питання політики, а й питання дотримання прав людини, — коментує Яель Ронен. — Права людини повинні бути дотримані у будь-якій ситуації. Якщо влада, яка контролює територію, має певний рівень автономії, то повинні визнавати її акти. Наприклад, Сербія та Косово: ті акти, які було прийнято владою Косова, не було визнано Сербією. Це сприяло ускладненню у відносинах двох країн.

Дехто з українських експертів таку позицію теж підтримує. Сергій Заєць, експерт ГО «Регіональний центр прав людини» наводить факти, що Україна визнала недійсними документи, видані на території Криму після 16 березня. Звісно, визнавати все підряд — не варто. Але там, де йдеться про права людини, слід бути обачним, бо за порушення цих прав Україну можуть притягнути до Європейського суду з прав людини і змусити відповідати. Бо попри окупацію весь світ визнає Крим українським, отже, і відповідальність за дотримання норм права лежить на нас.

Помилки з нашого боку вже є. Сергій Заєць згадує скандальну постанову НБУ №609, згідно якої кримчани визнані нерезидентами та обмежені у доступі до банківських послуг. Правники вважають це проявом дискримінації. Через невизнання кримських документів люди не можуть виїхати на материкову Україну,  правозахисники  фіксують випадки, коли є труднощі при оформленні свідоцтва про народження чи смерть або нотаріальних довіреностей. Тож порада така — якщо не визнавати тамтешніх законів, то дати можливість працювати на території Криму міжнародній інституції, яка видаватиме універсальні документи, що визнають усі країни.

РЕКОМЕНДАЦІЯ ТРЕТЯ — ВІД МОЛДОВИ: ФІКСУВАТИ ВИПАДКИ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ

Мають що сказати Україні і молдовські фахівці та правозахисники, котрі мають справу із замороженим конфліктом у Придністров’ї протягом 20 років. Іон Маноле, виконавчий директор Асоціації Promo-Lex, каже, що у придністровському регіоні легше перерахувати ті права людей, які не порушують, ніж навпаки. І робить це як молдовська влада, так і самопроголошена придністровська.

— Влада Молдови дискримінує цих людей, не створює інструменти  чи офіси, щоб громадяни мали такий же доступ до правосуддя чи інших державних послуг.  З іншого боку, та адміністрація, що тримає контроль над територією, теж порушує права людей, але вони відчувають безкарність. Говорити про проблему в цілому можна роками. Коли доводити кожен випадок порушень прав людини до кінця, зможемо зрозуміти, як організувати державну систему, які інструменти заново створювати чи реформувати, щоб був ефект щодо захисту прав. Наша порада: не ігноруйте всі випадки та ситуації, що виникають з правами людей, намагайтеся вирішувати на рівні правозахисників, державних служб, щоб ці індивідуальні випадки не перетворилися на феномен. Проявіть увагу та турботу до цих людей, тоді отримаєте потрібний результат, —  радить Іон Маноле.

Молдовський правозахисник пояснює, що, навіть не маючи контролю над територією, держава зобов’язана використовувати всі дипломатичні та юридичні можливості, щоб вирішувати проблеми тамтешнього населення. У Молдови вже є гіркий досвід, коли довелося нести відповідальність за свою байдужість у Європейському суді з прав людини. Було два такі випадки. У першому винними визнали і Молдову, і Росію. У другому — лише РФ. Тоді справа стосувалася восьми шкіл у придністровському регіоні, які відмовилися підпорядковуватися окупованому режимові. Школи були під контролем молдовського міністерства освіти, діти вчилися за молдовськими програмами та отримували відповідну допомогу з бюджету. Але 2000 року була спроба їх закрити. Тоді їхні керівники звернулися до правозахисних організацій, Європейський суд визнав винним лише Росію.

Що візьмуть на замітку наші урядовці з таких порад, сподіваємося побачити згодом у державних програмах чи стратегіях щодо Криму та переселенців зі сходу. Бо, як переконують наразі наші правозахисники, Україна за дев’ять місяців війни досі не впровадила нічого з міжнародного досвіду, ніхто навіть не брався за його аналіз та вивчення.