ГОСПОДАРСТВО БЕЗ ГОСПОДАРЯ

А коли стрижка — самі біжать, шикуються в чергу. Та так ввічливо одна одну вперед пропускають. Після стрижки виходять — голенькі такі, гарненькі — і відразу за роботу — відрощувати вовну, щоб устигнути до наступної стрижки. Одне слово — овечки. Зовсім, як чоловічки.

Та був там один баран. Він у аптеці працював, за воротами наглядав, щоб не поцупили. Такого надивився! Постійно щось виносять, щось вносять — і ось уже аптекарка чоловікові светр в’яже, собі кофтину, дітям костюмчики, а з якої вовни? Отож бо й воно!

Відростив у аптеці політичні переконання, тепер йому треба інших убодать. «Я б, — каже, — усіх цих господарів перешерстив, від них би в мене й волосинки не залишилося. Ми що, не обійдемося без господаря? Будемо самі стригтися, а виручку класти до кишені. У кого кишень немає — на свій рахунок до загальної каси».

І убодав-таки овечок. І пішли вони за ним — подалі від господаря, ближче до власних інтересів.

Довго йшли, довго шукали господарство без господаря. І знайшли нарешті. Господарство є, а господаря немає.

Передусім вони, звичайно, постриглися з дороги. Та однією стрижкою господарство не піднімеш, тому почали складати план забою на овчину та на баранину.

Довго не могли вирішити, з чого почати — з овчини чи з баранини. Потім почали вирішувати, з кого починати забій. Це було особливо важко.

Така розгорнулася полеміка, кожен намагається іншого убодати.

А коли всі один одного убодали, настала в господарстві тиша, яка настає після виконання плану.

Побачив баран, що така справа, і повернувся в аптеку, наглядати за воротами. Ворота були нові, тому дивитися на них було особливо цікаво.