Гроші вирішують усе,

В одного тато — прокурор, у іншого — директор крупної комерційної фірми...

Ще через півроку Сашко став, начебто між іншим, наводити довідки: що треба робити, щоб піти до військового училища. Хлопець десь почув, що до військового вузу можна вступити безкоштовно. 13-річна дитина вже чудово розуміє, що сьогодні без грошей — нікуди! Також розуміє вона і те, що мама з татом, які намагаються, як їх свого часу виховали, жити чесно, просто не витягнуть вступ до вузу, навіть якщо у дитини і «премудра голова».

Тут уже по волі-неволі доводиться й батькам, у свою чергу, замислитися: пролетять непомітно й три роки, що залишилися. І що далі?

Колись наші незміцнілі дитячі душі все ж так жорстоко не ламали.

«Вчися, синок, і будеш людиною!». На це робилися всі ставки. І це мало під собою реальний грунт. Соціальні відмінності, звичайно, існували за всіх часів: хтось носив «забойні» фірмові шмотки й мав японську аудіоапаратуру, а хтось задовольнявся вітчизняним ширвжитком, як говориться — дешево й сердито. Хтось на перервах їв бутерброди з ікрою, а у когось не завжди вистачало навіть на булочку з компотом у шкільному буфеті. Однак вища освіта була набагато доступнішою, ніж тепер... Нині ж шмотки й імпортна апаратура — це лише квіточки. Діти «крутих» за стінами елітних ліцеїв, коледжів і гімназій обговорюють, кого на якій «тачці» підвезли сьогодні до школи... Вони існують наче в іншому світі — відмінному від реалій сьогодення. Для них створені особливі школи і ліцеї з меблями, килимами, басейнами і фітокабінетами. Їх навчають за особливими, частенько навіть за міжнародними програмами. Їх оточує благополуччя, комфорт, увага. Те ж саме і вдома. Яка, власне, їм різниця — що там коїться за вікном. Їхнє майбутнє визначене, все розписане й розкладене по полицях... Це — у самих-самих! Батьки рангом нижчі, але все ж не з бідних — також намагаються улаштувати своє чадо до платних ліцеїв і шкіл, які забезпечують гарантований вступ до одного чи другого вузу. Ну а іншим — здібним, але які не мають можливості платити гроші за навчання, — залишається сподіватися лише на випадок.

Так що сьогодні стара добра істина: «Синок, вчися добре — і доб’єшся всього, чого захочеш!» — сприймається з іронією навіть дітьми.

Урок української мови і літератури в 10 класі Київської середньої школи № 64. Хлопці й дівчата обговорюють повісті М.Коцюбинського «Fata morgana», «Тіні забутих предків». Відвічні життєві питання й протиставлення: бідність і багатство, щастя і горе, любов і ненависть.

Учителька непомітно переводить розмову на день сьогоднішній. У центрі уваги ті ж самі «відвічні» питання, зокрема, про взаємостосунки людей з різним матеріальним достатком. І ось яка палітра дитячих думок вийшла в результаті.

— Нашого часу гроші вирішують усе! Через них навіть дуже близькі люди стають ворогами!..

З вуст тендітної 15-річної дівчинки це прозвучало як крик душі. Ну а далі пішло-поїхало: хлопці й дівчата почали висловлюватися, перебиваючи один одного:

— Якщо людина культурна, всебічно розвинена, якщо у неї відсутні комплекси — з нею спілкуватимуться незалежно від того — багата вона чи бідна.

— І все-таки, якщо не маєш можливості пристойно одягатися, виникає почуття ущербності.

— Передусім людина повинна мати своє «я». По одежі стрічають, а по розуму випроводжають!

— Це не приятель мій багатий, це його батьки багаті! Тому з хлопцями з багатих сімей я спілкуюся на рівних.

— А ось мені довелося розлучитися зі своїм другом якраз через це. Після того, як його тато добре «розкрутився» у бізнесі, всі розмови стали зводитися тільки до одного — грошей і шмоток. Результат — ми перестали товаришувати.

— Справа в тому, що є люди заможні, але інтелігентні, вони все розуміють і в такому ж дусі виховують своїх дітей. А є так звані «круті», які вважають себе кращими за інших тільки тому, що у них водяться гроші.

— Якщо людина заробляє гроші своєю працею, вона завжди залишається людиною. А якщо гроші дістаються нечесним шляхом, то їхні власники й поводяться відповідно.

— Багаті батьки вважають, що звичайні школи їхнім дітям не личать. Тому й з’явилися всі ці ліцеї і гімназії.

— Батьківську любов і увагу не можна купити ні за які гроші!..

— А все ж дитина з бідної сім’ї починає відчувати себе неповноцінною, обділеною. Вона навіть не може відвідувати спортивну секцію, у той же час його ровесники на канікулах відпочивають за кордоном. У результаті виникає почуття неповноцінності, заздрість.

— У звичайних дітей мало шансів дістати освіту. Виходить так, що нормальна дитина добре вчиться — і все одно не може нікуди вступити, а «багатенький» весь час валяє дурня і йде до інституту — за гроші!..

— Згодом все повинно змінитися на краще. Людину оцінюватимуть не за об’ємом гаманця, а за його особистими якостями і професіоналізмом!..

Наші діти все розуміють. Вони вибирають правильні життєві орієнтири, віддаючи перевагу не «золотим горам», а істинним людським цінностям, при цьому не забуваючи, що «без грошей також не можна». Діти вірять, що незабаром все зміниться на краще... Ох! Як же хочеться повірити в це і нам — дорослим!