«І через сто років люди читатимуть заради чистого задоволення»

Уже менш ніж за два тижні у Львові розпочнеться 24-й Форум видавців (13—17 вересня), генеральним інформаційним партнером якого є наше видання. У розмові з «Днем» головна натхненниця й організатор заходу — президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль, розповіла не лише про сюрпризи й акценти цьогорічної програми та історію створення Форуму, а також про своє бачення перспектив популяризації читання в Україні, зміни, які були зумовлені обмеженням ввезення російських книжок, та особисті літературні вподобання.

«ПЕРЕКЛАДАЧІВ ВВАЖАЮ СВЯТИМИ ЛЮДЬМИ»

— Пані Олександро, фокусна тема цьогорічного Форуму видавців — «Точка творення». Які сенси приховані за цим формулюванням? 

— Саме так сформулював фокусну тему Любко Дереш. В останні роки відбулася і продовжує поглиблюватися криза еліт, це не українська, а глобальна біда. Традиційні цінності більше не об’єднують, труїзми ставляться під сумнів, прості істини мають подвійне дно, домінантним настроєм став брак довіри. Настав час творити нові сенси. На Форумі видавців завжди така потужна концентрація інтелекту, творчого потенціалу, що він неминуче стає «точкою творення», дає імпульс новим книжкам, новим ідеям, новому взаєморозумінню.

— Програма Форуму видавців із кожним роком стає більш об’ємною. З одного боку, це не може не тішити, але водночас доводиться констатувати, що відвідувачам все важче в ній орієнтуватися. Припускаю, хоча б раз ви уявляли себе на місці «пересічного» відвідувача Форуму, якому не потрібно щохвилини тримати руку на пульсі й роздавати коментарі журналістам. Якби ви опинилися гіпотетично у такій ситуації цього року, то яким подіям, зустрічам, презентаціям віддали б перевагу?

— Програма Форуму видавців, літературного фестивалю і бібліофоруму, благодійної акції «Третій вік: задоволення від читання» в цьому році налічує понад 800 заходів, ініціаторами проведення яких почасти є ми самі, але основна кількість заявок надходить від наших видавців і програмних партнерів. Оскільки кожен видавець орієнтується на власну цільову аудиторію, ми лише раді, якщо отримуємо багато замовлень на представлення нових книжок, адже це значить, що ринок розвивається, тому в нашій програмі багато презентацій, а також автограф-сесій, на яких автори можуть поспілкуватися зі своїми читачами, дізнатися про їхні враження.

Наші програмні партнери, а переважно це іноземні культурні інститути, посольства, організатори літературних фестивалів, формують власні програми, намагаючись познайомити українських видавців і читачів із новими, ще не перекладеними авторами зі своїх країн; багато ініціатив щодо запрошення письменників надходить від перекладачів, яких я вважаю просто святими людьми у їхній любові до літератури і бажанні будувати мости взаєморозуміння. Останніми роками у програмі з’явилася ще одна категорія заходів — тематичні дискусійні майданчики, які відразу стали настільки популярними, що нам довелося розширювати тематику і збільшувати кількість локацій, на яких вони відбуваються. Плануючи їх, ми виходили з чисто маркетингового міркування: є достатньо чітко означені цільові аудиторії, які цікавляться лише одним чи кількома типами і видами літератури, як правило, спеціалізованої чи професійної: історія, філософія, точні, природничі науки, гуманітаристика, здоров’я, освіта, бізнес. Так само ми бачимо чіткі категорії читачів художньої літератури, серед яких — шанувальники поезії, жанрової літератури, наприклад, історичних романів, фантастики і фентезі, жіночих романів, детективів, трилерів, бойовиків і літератури з «високої полиці». Для того, щоб ці люди не мучилися пошуками в цілому морі заходів, ми вигадали для них спеціалізовані тематичні «кластери»: любиш історію — іди в Наукову бібліотеку ЛНУ імені Франка, цікавишся проблемами освіти — тобі в Центр імені митрополита Шептицького при УКУ, філософією — в готель «Жорж», візуальними книжками — в готель «Леополіс», бізнес-література буде представлена в Опера-пасажі, нон-фікшн — в Етнографічному музеї, а хочеш більше художньої літератури — тоді  прямуй у театр Курбаса і Перший театр. Саме там найкрутіші в Україні експерти будуть обговорювати актуальні теми, з яких деякі вже стали книжками, а деякі — щойно починають осмислювати.

Я дуже радію, що завдяки цьому поділові програма структурується, кількість тематичних кластерів щороку зростає, а зали наповнюються добре підготовленими слухачами, які також долучаються до дискусії й допомагають формувати дискурси. Багато дискусій ми записуємо і викладаємо подкасти, тож їх можна буде прослухати і після форуму.

«ФОРУМ ВИДАВЦІВ — ЦЕ ЛЬВІВ, А ЛЬВІВ ЩОВЕРЕСНЯ НА ТИЖДЕНЬ СТАЄ ФОРУМОМ ВИДАВЦІВ»

— Приділяючи особливу увагу професійній і спеціальній літературі, ми наголошуємо, що розвиток книговидання має цікавити не лише видавців і читачів, а також представників влади, адже книговидання відображає також стан нашої освіти, науки, технічного прогресу, соціального розвитку.

От візьмемо, наприклад, пенсіонерів. Вам не здається, що після виходу на пенсію вони поступово зникають із громадського простору? Чи часто можна їх зустріти в театрах, у кіно, на виставках? Чи часто купують книжки і відвідують бібліотеки? Коли ми у 2012 році почали акцію «Третій вік: задоволення від читання», її відвідало біля трьох тисяч осіб, а у 2017 їх було вже понад 12 тисяч. У Львові завдяки акції почали діяти кілька книжкових клубів при бібліотеках. Маємо надію цього року запустити телевізійний книжковий клуб на каналі «Правда тут». Сподіваюся, що скоро з’являться книжки, надруковані великим шрифтом, спеціально для літніх людей, а також, що хоча б у дні Форуму вони зможуть вільно заходити не лише до нас, а й в усі міські й обласні музеї, театри і навіть кінотеатри. Подумайте, як було б чудово, якби пенсіонерам пропонували зайняти вільні місця!

Повертаючись до вашого запитання щодо програми: так, наша програма велика, як це й годиться найбільшому культурному заходові України, але вона добре структурована, існує в електронному вигляді на сайті bookforum.ua, з добре продуманими фільтрами і пошуком, а також ми її друкуємо великим накладом і роздаємо на вході. Але мушу визнати, що 800 чи 1000 заходів — це не особливо багато, наприклад, програма Лейпцизького книжкового ярмарку і фестивалю «Лейпциг читає» налічує близько чотирьох тисяч заходів! От де можна розгубитися, якщо не знаєш точно, чого хочеш!

Що робила б я, потрапивши на Форум як відвідувач? Насамперед, подумала б про те, що за п’ять днів Форуму мені не вдасться відвідати більше, ніж 25 — 30 заходів, бо треба ще й книжки на ярмарку купити, ну, і поїсти-поспати не завадить (хоча нічні заходи спати не дають). Якщо я пристрасно люблю Сергія Жадана, а я люблю, то відвідаю всі шість заходів за його участю, які відбудуться 15 вересня, а всіх інших послухаю в інші дні. А якщо хочу почути думки розумних людей про свободу слова, пропаганду і пост-правду, — то засяду в Геокуполі на всі дні Форуму. Обов’язково піду на відкриття Літфесту, щоб послухати надихаючі промови відомих інтелектуалів про занепад старих еліт і необхідність творення цінностей та ідентичностей і щоб побачити оперу-цирк «Вавилон» із проекту «Нова опера» Влада Троїцького; на презентацію книжки «Східно-Західна вулиця» Філіпа Сендса, на церемонію вручення премії «Найкраща книжка форуму» у Львівську оперу, де не лише дізнаюся, які книжки обрало журі, що засідало одночасно у Львові, Харкові та Києві, а й послухаю виступ незрівнянної Марії Максакової, колишньої солістки Маріїнської опери, яка тепер живе в Києві, співає і говорить українською мовою. Мене цікавлять дискусії за участю міністрів Лілії Гриневич, Уляни Супрун, Павла Клімкіна, хочу дізнатися думки депутата Європарламенту, колишнього міністра культури Польщі Богдана Анджея Здроєвського, послухати відому американську поетку Алісу Гандаль, а також більше дізнатися про життя і творчість Барбари Фогель, яка була великим коханням Бруно Шульца, з виставки, підготованої Асею Гефтер у рамках програми «Українсько-Єврейські зустрічі». Неодмінно побуваю на кулінарному кластері у Трамвайному депо, а потім зависну на Ночі поезії і музики, яку вигадала ще у 1997 році й яка незмінно залишається найпопулярнішим заходом Форуму. А в неділю я цілий день гулятиму Львовом, заходячи то в музей, то в кав’ярню, і скрізь бачитиму усміхнені й натхненні обличчя людей із різнокольоровими браслетами учасників і гостей форуму і подумки прощатимуся з ними до наступного року. А вже ввечері все завершиться презентацією книжки «То є Львів!», бо Форум видавців — це Львів, а Львів щовересня на тиждень стає Форумом видавців і читачів.

«ГАЗЕТА «День» — ПОТУЖНИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РУПОР»

— Форум видавців уже став найбільшим й найвпливовішим книжковим і літературним заходом в Україні й Центрально-Східній Європі загалом. З огляду на це, які основні стратегічні напрямки розвитку ви бачите в майбутньому? Яким ви бачите Форум видавців через 10 — 15 років?

— Коли ми з колегами й однодумцями планували перший Форум у 1994 році, він задумувався як одноразова акція, де мали зібратися видавці, щоб порадитися, подискутувати, як нам разом подолати видавничу кризу, що сталася внаслідок потужної економічної кризи 1992—1993 років. Форум відтоді відбувається щороку, зростає, розвивається і, на думку багатьох експертів, був і залишається культурною подією номер один в Україні. Про Форум видавців знають автори багатьох країн, мріють потрапити на наш Літературний фестиваль, і, звісно, ми плануємо його розвивати, покращувати і масштабувати.

Але планування в наші плинні часи — справа ненадійна і невдячна. Світ невпинно змінюється і всі плани і стратегії доводиться переглядати ще частіше. Ми маємо постійно слідкувати за новими тенденціями і пропонувати нашим учасникам і відвідувачам те, що їм подобається, насамперед позитивні емоції і враження. На жаль, ми скуті тісним приміщенням Палацу мистецтв, але цього року буде більше простору завдяки тому, що позаду Палацу Потоцьких буде величезна лаунж-зона. Весь Львів стає містом літератури на ці дні! Хто ще з організаторів фестивалів може таким похвалитися? Хочеться, щоб про нас більше знали за кордоном і читачі з цілого світу приїжджали до міста Лема, Франка, Шульца, щоб дізнатися більше про знаних у цілому світі авторів, а також і про українську літературу.

Вірю, що і через 10, і через 50 і 100 років люди будуть створювати нові тексти і нові сенси, тобто художня література не поступиться місцем інформації і знанням, які матимуть лише прагматичне застосування, що люди читатимуть заради чистого задоволення, що здоровий глузд і технології допоможуть зруйнувати кордони й бар’єри, усунути непорозуміння і врятувати всесвіт і що Форум видавців у Львові ще довго залишатиметься територією свободи думки і слова, творення нових сенсів і місцем зустрічі для всіх натхнених людей планети.

— Газета «День» завжди активно висвітлювала події Форуму видавців, але цього року ми стали генеральним інформаційним партером. Які ваші очікування щодо нового рівня нашої співпраці?

— Газета «День» відрізняється від інших ЗМІ добором авторів і якістю текстів. Я завжди мріяла про тіснішу співпрацю і радію, що Форум матиме такий потужний інтелектуальний рупор.

«ЗУСИЛЛЯ МАРНІ, КОЛИ ДЕРЖАВА НЕ РОБИТЬ СИСТЕМНИХ КРОКІВ»

— Як ви оцінюєте загальну ситуацію на книговидавничому ринку країни? Наприкінці минулого року було ухвалено закон, який обмежує ввезення книжок із Росії. Чи зуміли, на вашу думку, вітчизняні видавці заповнити цю нішу?

— Всі ми з нетерпінням чекаємо, що українська видавнича криза, яка не минає від початку 1990-х, нарешті закінчиться і ми станемо цілком видимою країною на видавничій мапі світу. І Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів з її президентом Олександром Афоніним, і Українська бібліотечна асоціація, і Форум видавців разом з ініціаторами та організаторами різноманітних літературних подій та проектів упродовж багатьох років робили титанічні зусилля, кожен на своєму рівні, які дозволили б подолати цю кризу. Але всі ми розуміли, що ці зусилля марні в ситуації, коли держава не робить жодних системних кроків, щоб захистити наш мовний простір і наш ринок від напливу російської літератури. Скептиків неможливо було переконати, якими якісними і різноманітними можуть бути українські книжки. Видавцям, через неможливість широкого розповсюдження і несформований, внаслідок багатьох обставин, попит на українську книжку, постійно бракувало коштів для нарощення випуску книжок.

Але в останні роки ситуація почала змінюватися. Поворотним моментом став Євромайдан і агресія Росії на сході України, втручання російської влади у наші справи. Люди задекларували свою готовність читати українською не лише на заході, а й у центрі, на півдні та сході нашої країни. На це одразу відреагували видавці, пропонуючи все більше й більше гарних книжок українською мовою, насамперед це стосується перекладів світових бестселерів. Коли читачі отримали можливість читати нові книжки практично одночасно з цілим світом, багато хто зробив свій вибір на користь українського, а не російського перекладу. Щодо заборони ввезення російських книжок було багато дискусій, я й сама була переконана, що перед забороною наша влада мала оголосити Росію агресором, але зараз бачу, що навіть такі кроки мають сенс. Не знаю, чи можна вже зараз стверджувати, що українських книжок почали купувати більше, в нас досі немає, і невідомо коли з’явиться, достовірної статистики продажів, але ситуація явно покращується, особливо тішить те, що чимраз більше ЗМІ говорять і пишуть про книжки. Радію й одночасно маю жаль, що мені ще у 1990-х  не вдалося знайти потрібних аргументів, щоб переконати керівників наших мас-медіа популяризувати читання української літератури. У відповідь завжди чула, що це нецікаво їхній аудиторії (за незначними винятками, серед яких, звісно, і газета «День» — вас і переконувати не треба).

Хоча книжок почали видавати трохи більше за назвами, але, здається, середні наклади навіть зменшилися, і вже кілька років в Україні видається менше, ніж одна книжка на душу населення, в той час, як у розвинутих країнах — три — п’ять. Як і раніше, кепська ситуація з бібліотечними закупівлями — сумарно з державного і місцевих бюджетів надходить не більше, ніж 100 мільйонів гривень. Можливо, когось вражають цифри з багатьма нулями, але якщо поділити їх на всіх мешканців України, то виходить лише 2,5 гривні на душу, що означає не більше однієї книжки на 40 мешканців України на рік! Додам до цього досить сумнівну систему вибору книжок і здійснення державних закупівель, відсутність державної програми підтримки і розвитку читання, брак літературних курсів при університетах, обмежене залучення ЗМІ до інформування населення про нові видання, малесеньку кількість книгарень та інших точок роздрібного продажу — і стає зрозумілим, що для покращення ситуації і справжнього виходу з кризи потрібно зробити ще дуже багато, переважно на державному рівні. Дуже сподіваюся, що  розвиток книговидання і підтримка читання незабаром будуть визнані одними з пріоритетних напрямків державної політики, адже саме від цього залежить розвиток науки, освіти, культури, технологій, а відтак соціальний та економічний розвиток держави.

«ПОКРАЩЕННЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ — ОДИН ІЗ НАЙВАЖЛИВІШИХ ОБОВ’ЯЗКІВ»

— Нещодавно Український інститут книги нарешті отримав свого повноважного директора, яким стала журналістка й культурний менеджер Тетяна Терен. Як ви оцінюєте такий вибір конкурсної комісії? За яких умов, на вашу думку, Інститут зможе стати ефективною структурою?

— Я від усього серця підтримую цей вибір і декларую всіляку підтримку ініціативам директорки Інституту Тетяни Терен. Втім, поки що система влади все ще налаштована на самозбереження і забезпечення лише власного функціонування. Керівник бюджетної інституції має діяти лише в давно затверджених і застиглих у своїй безглуздості рамках постанов, розпоряджень, циркулярів і штатних розкладів. У п’ятирічних фінансових планах, які все ще практикуються, неможливо закласти достовірні кошториси, оскільки сама стратегія роботи Інституту ще не визначена. Не обговорені з громадськістю дуже важливі питання механізмів бібліотечних закупівель і фінансової підтримки книговидання і книгорозповсюдження, а також підтримки і розвитку читання.

— Закон, який регулює діяльність Українського інституту книги, чи не вперше визначив популяризацію читання як мету державної політики. Водночас Форум видавців займається цим уже протягом багатьох років. На вашу думку, які перешкоди можуть стати на заваді реалізації такої політики? Чи справді існують механізми, завдяки яким держава може спонукати суспільство до читання, особливо за умов, коли людям нерідко доводиться обирати між книжкою і більш насущними витратами? Яким чином поширення культури читання може змінити нашу країну?

— Я не пригадую тексту цього закону, але якщо популяризація читання справді визнана «метою державної політики», то тут уже криється якась хиба. І розвиток читання, і розвиток книговидання, і розвиток освіти, науки чи охорони здоров’я в жодному разі не можуть бути метою, а лише засобами для досягнення справжньої мети — розвитку і самореалізації всіх жителів України, підвищення їхньої конкурентоспроможності й задоволення від життя і, як наслідок, — невпинного економічного і соціального розвитку країни, що вимірюється конкретними показниками. Це може бути реалізовано лише за умови правильного визначення пріоритетів, розуміння тривалості цих процесів, виділення достатнього фінансування, постійного моніторингу ефективності. Зрозуміло, що створювати і координувати такі великі програми, які мають реалізовуватися по різних адміністративних вертикалях, під силу лише дуже кваліфікованим менеджерам.

В умовах економічної нестабільності виділити з бюджету необхідні кошти складно, тому потрібно подбати про комплексний підхід, наприклад, не обов’язково виділяти кошти для популяризації читання серед дітей — адже цим чудово може займатися система освіти, для чого варто просто змінити ставлення до читання, змінити програми з літератури і розвивати вміння дітей читати з розумінням, інтерпретувати і застосовувати прочитані тексти.

Важливими можуть бути і домовленості держави із засобами масової інформації щодо впливу на споживчі пріоритети. Впевнена, що більшість наших громадян можуть виділити зі своїх скромних бюджетів кілька сотень гривень на рік, щоб купити книжки. Ну, а якщо вже зовсім ніяк — то держава і місцеве самоврядування мають подбати про краще забезпечення бібліотек. Покращення бібліотечних закупівель, виділення на це принаймні втричі більше коштів і з подальшим збільшенням їх у наступні роки вважаю одним із найважливіших обов’язків держави перед своїм народом.

«ЧИТАЮЧИ КНИЖКИ, ПОЧУВАЮ СЕБЕ НЕ КРИТИКОМ, А УЧНЕМ»

— Відомий історик Наталя Яковенко в інтерв’ю «Дню» охарактеризувала сучасну літературу як «дивну» й «малочитабельну». На її думку, література сьогодні втратила властиву їй раніше функцію формування комунікативних кодів культури, тобто певних систем цінностей і пріоритетів, програм суспільного розвитку. Чи згодні ви з такою оцінкою? Чи відповідає, на вашу думку, зокрема сучасна українська література запитам суспільства?

— Не впевнена, що зараз існує якийсь «запит суспільства на літературу». Мені здається, що часи, коли люди шукали у книжках відповідей на питання: quo vadis — «кто виноват?» і «что делать?», вже давно минули. Зараз варто правильно сформувати свою стрічку в соцмережах — і ти вже маєш відповіді на ці запитання, навіть ще до того, як вони постали. Щоправда, для кожного тепер ці відповіді будуть різними, але ж так ще цікавіше? На кожного «пророка» — є десятки «антипророків», тому ніколи вже письменник не буде тим, ким був у епоху «весни народів». Множинність істин, неможливість однозначних оцінок, варіативність реальності і просто сумнівність реальності все ж не заперечують існування художньої літератури. Хай комусь вона здається дивною, нудною, нечитабельною, пласкою і «малохудожньою» — якщо є читачі, то хай собі читають. Будь-який дивний текст може бути поштовхом для особистісного зростання, для нових прекрасних відкриттів чи почуттів. Ми на Форумі видавців ще ніколи не класифікували літературу за якісними категоріями і сподіваюся, що так і залишиться. Поети, які пишуть дивні вірші, потім часом перетворюються на лауреатів престижних премій або ж взагалі стають кінорежисерами, філософами чи винахідниками.

Читаючи книжки, завжди почуваю себе не критиком, не вчителем, а учнем, і завжди захоплююся людьми, які вміють бачити нові світи і писати про це. Художня література — це радість, захоплення, нові відчуття, занурення в іншого, пригода. Якщо є нові сенси, філософія — тим краще, але якщо хтось їх не знаходить — то й самого відчуття задоволення вже достатньо.

— Які літературні твори запам’яталися і вразили особисто вас протягом останнього часу?

— У травні в мене народився внук. Ми всі читаємо йому дитячі віршики. Здивувало те, що вже з перших тижнів одні тексти він зачудовано слухав, а від інших починав плакати. Щоб переконатися, що це не випадковість, ми через якийсь час знову читали те саме — з тим самим результатом. На моє вухо і розум — ці вірші однаково добрі, але дитина щось собі знає.

А якщо йдеться про моє читання, то, перечитавши збірку оповідань Еліс Мунро, я вкотре переконалася, що Нобелівську премію дають не просто так. Кожне з них — маленький шедевр. Із умиротворенням прочитала тревелог Дзвінки Матіяш, такий собі щоденник її паломництва дорогою святого Якова. Але найбільше вразила маленька книжечка віршів Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами». Кожен із цих віршів — наче ножем у серце, але саме завдяки цим ранам, завдяки такій поезії ми залишаємося живими і чутливими до світу.