«Ілюзії свідомості»
Про марксизм написано чимало небилиць, що виникає від неуцтва, небажання читати товсті книги та невміння вникати в суть явищ. То хто ж такий Карл Маркс, і в чому глибинне значення його поглядів? Народився 5 травня 1818 року в німецькому Трирі в багатій єврейській сім’ї, яка прийняла протестантство. Вивчав філософію та право в університетах Берліна й Бонна. У 23 роки отримав ступінь доктора філософії — кар’єра в університеті забезпечена! Але Маркс обирає шлях не «вченого бюргера», а бунтівника. У своїй дисертації Маркс радикально розвиває погляди Гегеля. У Гегеля є консервативна і революційна сторона; він був філософом прусської держави, в якій бачив втілення абсолютного духу; він же через діалектику породив революційну динаміку, тобто Маркса.
Маркс включився в політичну боротьбу, чим до кінця життя прирік себе на безгрошів’я і вигнання. Живучи у Франції, Маркс у ряді робіт поєднує економіко-філософську науку з найбільш тоді розвиненим, але надто емоційним французьким соціалізмом. 1848 року в Брюсселі, будучи членом Союзу комуністів, разом з Енгельсом у «Маніфесті комуністичної партії» Маркс говорить про діалектико-матеріалістичне розуміння соціуму та класовий характер суспільства; ці тези досі так ніхто аргументовано не спростував. 1864 року в Лондоні за активної участі Маркса було створено I Інтернаціонал.
Вважається, що соціологія Маркса — це позитивістська доктрина економічного детермінізму, згідно з якою економіка визначає життя людини, будучи базисом, а культура, ідеологія etc є надбудовою. Не Маркс це вигадав, з цим зараз вже ніхто серйозно не сперечається, і це є найсерйозніша помилка. Мало звертають увагу на думку Маркса про зворотний вплив надбудови на базис, про виведення об’єктивного соціального процесу з цілеспрямованої суб’єктивної, тобто психічної, діяльності.
З одного боку, соціоекономічне буття, що нібито не залежить від людей, формує свідомість, а точніше — психіку як діалектичну єдність свідомості й несвідомого; з іншого боку, саме соціальна психіка, думки, пристрасті та воля людей рухають суспільством. Критики Маркса часто ловлять його на цій нібито суперечності, що свідчить про погане розуміння не тільки Маркса, але й суті речей взагалі. Це місце у Маркса виявилося «не по зубах» і більшості західних інтерпретаторів, і «професійних марксистів» радянського зразка, які робили кар’єру на «пережовуванні» текстів Маркса під мудрим керівництвом ідеологічного відділу ЦК КПРС. Навіть Микола Бердяєв спіткнувся на цьому, коли говорив, що матеріалізм Маркса обертається крайнім ідеалізмом, оскільки Маркс, мовляв, вийшов з надр ідеалізму Гегеля, Шеллінга, Фіхте і, навіть, волюнтаризму Шопенгауера. Жодного відходу від матеріалізму в Маркса немає: діалектико-матеріальна природа знаходиться не тільки навколо людини і соціуму, але й всередині них — вони самі є природа складного біопсихосоціального генезу. Тут матеріальне й об’єктивне сходяться з ідеальним і суб’єктивним як складові діалектично-суперечливої єдності соціального буття.
Теза Маркса про «ілюзії свідомості» набагато обігнала свій час. За Марксом, свідомість оперує не категоріями навколишнього світу, а своїми уявленнями про нього. Психіка відображає й інтерпретує вічно мінливі світи зовнішній і внутрішній, але, будучи відносно самостійною, вона продукує і щось об’єктивному світу не властиве, а часто й те, що йому протистоїть, — мистецтво, технології, економіку, середовище проживання або ноосферу. Але відображення та інтерпретація світу, а також синтез середовища проживання зовсім не адекватні законам і космосу, і самої психіки. Ментальні здібності, всупереч розхожій думці, можуть вести не тільки до прогресу, але й до стагнації, деградації, руйнування світу і самої людини, а за нинішнє захоплення «віртуальною реальністю» людство, схоже, вже починає платити. Синтез сучасної емпіричної глибинної психології та релігійних традицій минулого приводить до таких самих висновків, і просто дивно, як войовничий атеїст Маркс у «механістичному» XIX столітті зумів це осягнути.
Маркс вважав, що держава, влада, капітал та інше є тільки системою відносин, яку можна змінити. Ця думка Маркса не просто залишилася незрозумілою; до використання її людство виявилося неготовим. Тут не тільки відома теза про «революційне перетворення світу». Напрошується й така думка: а раптом обраний людством шлях товарно-грошових відносин, держави як форми організації не є єдино вірним і можливим, і цивілізація, можливо, йде взагалі не туди, куди потрібно, а куди слід йти — ніхто й гадки не має?.. Вже очевидно, що прогрес цивілізації має зворотний бік — деградацію. У Маркса звучить мотив про ціну, яку люди платять за цивілізацію; те ж саме — в будь-якій релігії, у російських правдошукачів Герцена, Достоєвського, Бердяєва; те ж саме говорили опоненти Маркса — Ніцше, Вебер, Ортега-і-Гассет...
Попри деяку старомодність формулювань XIX століття, думки Маркса про «товарно- грошовий фетишизм» і «відчуження» стають дедалі актуальнішими у столітті XXI. Сучасна людина не стала активним суб’єктом, який пізнає і перетворює світ. Нинішній «цивілізації» потрібен відчужений автоматизований конформіст, функціонуючий у величезних бюрократичних колективах як гвинтик соціального механізму. Людина бачить себе тільки продавцем або покупцем — капіталом, який треба вигідно вкласти, інакше життя втрачає сенс, і смітником для утилізації величезних обсягів ширвжитку, оскільки споживання визначається не стільки потребами, скільки агресивною рекламною пропагандою, що ініціює ті прагнення, які часто чужі людині та її природі взагалі. Маркс наочно показав патологію нормальної середньостатистичної людини, яка втрачає людську суть, не є «природною людиною», людиною як такою! За Марксом, сформовані соціумом «пристрасті» протистоять природі людини; це ні що інше, як «розкол особистості» або «шизофренія», на яку хворіє все суспільство.
Вважають, що психологія є в марксизмі слабким місцем, і це помилка! Тільки Еріх Фромм через 100 років заговорив про динамічну психологію Маркса, яка з’явилася дуже рано, щоб на неї звернули увагу. За Марксом, динамізм людської природи коріниться у необхідності застосовувати свої здібності та енергію щодо світу, а не у використанні світу для задоволення своїх потреб. Маркс не просто передбачив, а перевершив багато в чому не тільки психоаналіз, але й сучасну психологію, яка страждає примітивним надлишком позитивізму, описовості та поведінковості.
Але, мабуть, головне у Маркса — потужне екзистенціальне начало. Ось як про це сказав наш земляк Бердяєв: «Марксизм є не тільки вченням історичного й економічного матеріалізму про повну залежність людини від економіки, марксизм є також вченням про визволення, про месіанське покликання пролетаріату, про майбутнє досконале суспільство, в якому людина вже не залежатиме від економіки, про силу й перемогу людини над ірраціональними силами природи та суспільства». Соціум маніпулює людьми, пригноблює й розбещує їх, веде до відчуження і безпорадності перед соціальними силами, які самі ж люди й створили. Людина повинна вийти за межі соціальної рутини та реалізувати своє призначення у нескінченних творчих пізнанні й перетворенні світу, інакше вона так і залишиться стадною твариною. Марксизм є також вірою й релігією, в чому його часто помилково звинувачують. Будь- яка раціональна доктрина має емоційне підгрунтя; розуміючи розумом, ми відчуваємо емоціями. Маркс не тільки продовжує традицію Просвітництва з його вірою в людину. Попри атеїзм, Маркс продовжує традицію першохристиянства із його вірою в те, що людина може й повинна стати врівень з Богом — досить пригадати біблійне «ви станете як Боги».
Додаткова вартість у Маркса є категорією не тільки економічною, але й етичною, бо йдеться про експлуатацію, по суті — пограбування; це все те саме ж біблійне «не укради». Але ось вчення про пролетаріат — неоднозначне місце марксизму. Посилаючись на невідому у нас книгу француза Cornu «Karl Marx. L’homme et l’oeuvre», Бердяєв говорив про російські джерела ідеї Маркса про месіанство пролетаріату, яка народилася у Маркса під впливом його соратника, а потім противника у I Інтернаціоналі російського анархіста Михайла Бакуніна. Це схоже на правду, оскільки надто ця «російська за духом» ідея суперечить західному «аполлонічному» психотипу з його раціоналізмом і скептицизмом, але відповідає психотипу російському, замішаному на природному діонісизмі та нестямній релігійності. Європа тоді вирувала: повстання робітників у Ліоні та Сілезії, революція 1848 року і «весна народів», Паризька комуна.
Капіталізм вів до пролетаризації та люмпенізації мас, і Маркс вірно вказав на соціальну базу революції — пролетаріат, якому справді «нема чого втрачати, окрім своїх ланцюгів». Але пролетаризація — це психологічний феномен, що загострює руйнівність, яку будь-яка революція як деструктивно-ірраціональне явище ще більше посилює. На цій хвилі виникає авторитаризм — пошук вождя або інституту, які раціоналізують безглузду деструктивність у певній «вищій ідеї», що закінчується реставрацією раніше поваленого. XX століття показало, що ідеї сприймаються і реалізовуються лише в тому вигляді, в якому вони відповідають потребам людей певного соціального характеру, а прагнення найвищих ідеалів можуть бути пригнічені та цілком спотворені — саме це з марксизмом і сталося.
Маркс помер 14 березня 1883 року в Лондоні, так і не побачивши батьківщини.
Вже 150 років Маркса обговорюють, засуджують і втілюють. Марксизм часто схрещують з буржуазним лібералізмом, з чого, незважаючи на ряд успіхів, виходить незрозуміло що, особливо в добу глобалізації.
Але найбільшої шкоди марксизму завдали його завзяті прихильники своїми «дослідами побудови комунізму». Спроби нібито «ім’ям Маркса», але всупереч його духу свободи, будувати комунізм через фашизоїдний держкапіталізм були не тільки злочином, але й абсолютною дурістю, а поширені нині звинувачення Маркса у тоталітарних кошмарах XX століття не витримують критики. Маркс — не руйнівник і не авторитарист, у нього на першому місці — революція у психології, світовідчутті, знаходженні свого місця у світі.
