Iнваліди молодшають
Динаміку інвалідності в Україні визначають деяке ЗНИЖЕННЯ її показників щодо всього дорослого населення і помітне ЗРОСТАННЯ кількості інвалідів у працездатному віці. Якщо раніше йшлося про демографічне постаріння людності (і збільшення частки осіб похилого віку, здоров’я яких погіршується через зрозумілі причини), то нині набирають ваги насамперед економічні чинники. Пенсіонери звертаються до медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) переважно в тому випадку, коли через утрату здатності до самообслуговування можуть отримати доплату до пенсії. Натомість люди працездатного віку (зокрема малозабезпечені та безробітні) все частіше звертаються до МСЕК, щоб отримати бодай якусь матеріальну допомогу. В багатьох випадках пенсія інвалідів стає для них основним чи навіть єдиним джерелом існування. Особливо невтішним є зростання кількості інвалідів серед осіб віком від 16 до 40 років. Нині їх частка серед тих, кого визнають обмежено працездатними (чи непрацездатними взагалі), перевищує 25% — це більше, ніж частка інвалідів-пенсіонерів. Беручи до уваги постійне зменшення загальної кількості людей працездатного віку серед громадян України, мусимо говорити про інвалідність як суттєву причину зростання так званого ДЕМОГРАФІЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ (співвідношення між кількістю годувальників і утриманців).
Регіональні коливання первинної інвалідності дорослого населення за 2002 рік, інтегральний показник якої враховує вік тих, хто отримав довідку про інвалідність, віддзеркалює карта. На малюнку бачимо інтегральні показники, які враховують СТУПІНЬ утрати працездатності — від повної (I група) до часткової (II і III групи). Детальний аналіз чинників, які зумовлюють значні відмінності між регіонами, потребує окремої розмови. Зупинiмося на деяких із них. Це, по-перше, рівень безробіття. Люди, що не мають регулярного заробітку, шукають порятунку в закладах медико-соціальної експертизи; певну їх частку визнають інвалідами, а далі — по колу: складності працевлаштування інвалідів спричиняють до того, що їх визнають частково непрацездатними (III група) і при повторному огляді. МСЕК фактично змушені перебирати на себе не властиві їм функції соціальної підтримки безробітних.Такий механізм значною мірою визначає ситуацію в західних регіонах: їхати на заробітки за кордон, одержати довідку про інвалідність чи йти красти — це, власне, і все, з чого можуть вибирати тамтешні безробітні мешканці. Якщо йдеться про індустріальний Схід, мусимо пам’ятати, насамперед, про вбивчі (і в переносному, і в прямому сенсі слова) виробничі технології та екологічні забруднення. Заклади охорони здоров’я не мають достатніх коштів ні для ефективної профілактики захворювань, що спричиняють втрату працездатності, ні для їхнього лікування, ні для реабілітації інвалідів.
Сорок восьма сесія ООН 20 грудня 1993 р. прийняла резолюцію щодо стандартних правил «обеспечения равных возможностей, означающее процесс, благодаря которому различные системы общества и окружающей среды (обслуживание, трудовая деятельность и информация) оказываются доступными всем, ОСОБЕННО инвалидам...» (цит. мовою документа). Україна є однією з країн- фундаторів ООН. Будемо сподіватися, що позиція світової спільноти щодо інвалідів та їхнього місця в суспільстві рано чи пізно стане вирішальною і в нашій державі. Зрештою, соціальна дезадаптація цієї категорії наших співгромадян не менш важлива (якщо не більше), ніж їхнi обмежені фізичні можливості.
