Iрина БОНДАРЕНКО: «Дедалі більше українців пересідають на велосипеди»
І вимагають від влади нарешті взяти до уваги їхні вимоги та пропозиції, зокрема й створити зручну та безпечну інфраструктуру
Київська міська державна адміністрація, здавалося б, нарешті зацікавилась проблемами столичних велосипедистів. Вже цього року мають з’явитися 20 км велодоріжок у Києві. А загалом державний проект «Велостарт» передбачає будівництво понад півтори сотні кілометрів велодоріг. Утім, як пояснюють велолюбителі, схоже, що влада просто вирішила зробити велосипедну інфраструктуру «для годиться», не поцікавившись, наскільки зручною та безпечною вона буде. Велосипедисти протестували ті дороги, які вже з’явилися у Києві, і поставили їм незадовільну оцінку. Крім того, розвитку активного велоруху в країні перешкоджає не лише відсутність спеціальних доріжок, а й низка інших проблем.
Днями столичні велосипедисти зібралися на Банковій, аби передати Президентові петицію з більш ніж тисячею підписів. У ній вони вимагають створити державну програму розвитку велоруху та усунути перешкоди для вільного користування цим видом транспорту в усіх містах України.
«День» звернувся до координатора ГО «Асоціація велосипедистів Києва» Ірини БОНДАРЕНКО з проханням пояснити, які проблеми велосипедистів потребують нагального вирішення, чому велолюбителі протестують проти доріжки на Трухановому острові та чи зацікавлені українці у тому, щоб пересісти на цей екологічний вид транспорту.
— Які ваші основні вимоги до уряду? Які проблеми потребують нагального вирішення?
— Ми вимагаємо усунути перешкоди для розвитку велосипедного транспорту в Україні, які наразі є в державних документах. Наприклад, державні будівельні норми, за якими проектують велодоріжки, є недосконалими і застарілими, але ніхто не планує їх поновлювати. Тому ми бажаємо термінового створення робочої групи, щоб спробувати змінити цю ситуацію. Необхідно переписати і Правила дорожнього руху, які є дискримінаційними для велосипедистів. Крім цього, існують й інші документи, які потребують вдосконалення, наприклад, санітарні норми та правила.
— Що за час існування вашої організації вдалося покращити у Києві, в Україні, а які моменти залишилися невирішеними, а то й погіршилися?
— Наша організація сама нічого не може будувати, тому що ми є представниками громадськості, які можуть лише щось вимагати і пропонувати. Зараз є чотири велодоріжки — на Позняках — і є прийняті міською владою документи, згідно з якими мають будувати велосипедну інфраструктуру. Наявні у столиці велодоріжки — недієві і зроблені, аби ми відчепилися, мовляв, хотіли велодоріжку — отримайте. Жодного розуміння того, який маршрут нам потрібний. Зараз ми, наприклад, протестуємо проти велодоріжки на Трухановому острові, яка лише створить додаткові перешкоди. Вона там зайва, адже острів — це пішохідна зона, а значить, усі учасники руху можуть пересуватися разом.
— Цікаво, як у інших містах України велосипедисти відстоюють свої права? Чи є шанс, що ці локальні акції нарешті стануть всеукраїнським велорухом?
— В Україні є багато організацій, що об’єднують велосипедистів для спільних поїздок, подорожей. Інша справа, що таких організацій, які вимагають від влади змін, небагато — окрім нашої, нам відомо про львівську та черкаську. Звісно, ми співпрацюємо, адже щоб позбутися усіх проблем велосипедистів України, необхідно спершу вирішити це локально в містах.
— На вашу думку, який закордонний досвід реально втілити в Україні?
— Закордонну традицію велотранспорту можна розділити умовно на американську та європейську. У Європі до велосипеду здебільшого ставляться як до транспортного засобу. В Америці ж звикли їздити швидко, там це сприймається як спорт. Хотілося б, щоб Україна звернула увагу на європейський досвід, у якому акцент робиться на екологічності, зручності, безпеці велосипедистів. Що треба перейняти? Усе: від системи велодоріжок і правил дорожнього руху до популяризації цього виду транспорту.
— Чи спостерігаєте ви зацікавлення та готовність українців пересісти на велосипеди?
— Спостерігаю, особливо цього року. Якщо говорити про українців загалом, то інтерес ніколи і не спадав: їздити на велосипеді — економічно вигідно і зручно, особливо в селах, у яких рейсовий автобус може ходити лише раз на день. У великих містах люди більше звикли до громадського транспорту та автомобілів, але цьогоріч є помітний прогрес — велосипедистів значно побільшало.
