Iз барикад — у читальну залу

У холі Українського дому, зайнятого в ніч на 26 січня мітингувальниками, вже в той же день з’явилася власна бібліотека. Спочатку це була коробка з книжками. А вже сьогодні — це кілька шаф і столів, де понад півтисячи книжок розставлено тематично й пожанрово. Люди щодня приносять все нові й нові видання, а волонтери їх сортують. На кожній стоїть лаконічний штамп «Бібліотека Майдану» Основне правило тут: «прочитав — поверни». Ніхто нікого не записує, облік книжок не веде й бібліотеку не охороняє. Книжки мають шалену популярність — ті, хто приходить сюди зігрітися й перепочити після варти, читають. Ні містика, ні романи жахів тут нікого не цікавлять, розповідають волонтери, мітингувальники запитують книжки іншого рівня. Особливий запит — на українську класику, на книжки про Другу світову війну, про визвольні війни в Україні та загалом на історичну тематику.

«... ця маленька бібліотека є прямим доказом  нашої витривалості, живучості та прагнення не лише матеріального... Ви б бачили, як люди вибирають книжки, як ці потомлені й змерзлі чоловіки сидять, як школярики, на стільчиках і читають; як запитують: «Пані, а можна взяти цю книжку з собою, можна я піду, полежу в наметі, почитаю?..» Вони настільки трепетні, вони зголодніли за нормальним людськими речами, як-то книжка...» — розповідає києвознавець, викладач Києво-Могилянської академії, екскурсовод Владислава Осьмак, яка щодня приходить сюди як волонтер.

Днями ми привезли в Український дім книжки з «Бібліотеки «Дня» та свіжі випуски газети — реакція на запит «барикадних читачів» на історичну інтелектуальну літературу... Передусім наші книжки — це дуже практична література для Майдану. Наприклад,  публіцистика Василя Стуса «Деколонізація СРСР — єдиний гарант миру в усьому світі. З таборового зошита», яку «День» видав у серії книжок «Бронебійна публіцистика». На останніх сторінках бачимо лаконічний «порадник» і для нинішніх мітингувальників — «Пам’ятка для українського борця за волю».  Жодного зайвого слова — так, наче це написано вчора на Грушевського чи на Майдані. «Треба мати тверде переконання, що твоя Правда за тобою. Тому пам’ятай: із тобою можуть учинити фізичну розправу, але моральна перемога — за тобою...» Або: «Коли ти став на шлях опору, знай, що карні сили тебе вже помітили. Тому будь обачний — у словах, учинках, стосунках з людьми. Отож кажи людям тільки те, що потрібно, продумай кожен свій крок, перевір друзів, особливо тих, з ким маєш найближчі справи». Чи такий: «Завжди будь готовий до арешту (...) Під час обшуку та арешту намагайся не вести розмов і дискусій. Стався до цього спокійно, як до неминучого лиха..»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У цій же книжці знаходимо такі слова Василя Стуса, написані 7 вересня 1965 року: «Я говорив з обуренням про те, що підозріло приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо ж — щодо молодих митців. Ці підозрілі арешти створюють грунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 року надто близька, щоб можна було не реагувати на будь-які подібні симптоми... Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином». Хіба це не про сьогодні?

Загалом же поява «Бібліотеки Майдану» в кількох хвилинах ходьби від барикад першої лінії на Грушевського, де відбуваються основні протистояння, — дуже красномовний факт, який нищить створений провладними ЗМІ образ мітингувальників як дикого натовпу. Тут люди укріплюють не лише барикади, а й свій світогляд, розбалансований останніми подіями. Книжки допомагають розставити акценти, впорядкувати думки...Це важливо. Певне, міліцейському кордону на Грушевського та в Маріїнському парку, антимайданівцям і «ті тушкам» також варто було б мати свою «барикадну читальню», може, тобі менше пролилося б крові. Ось що пише генерал Петро Григоренко у книжці з серії «Дня» «Бронебійна публіцистика»: «...Військове середовище специфічне, а заходи влади спрямовані на те, щоб якомога різкіше відокремити його від народу. Якби в особі дружини я не мав «вікна у світ», то просто не міг би виробити поглядів, відмінних від поглядів свого оточення. І до сьогоднішнього дня міг би стати великим начальником, та аж ніяк не дисидентом. У світ буремний вводила мене дружина. Вона відкрила для мене «Новый мир» і Солженіцина в ньому. Вона пропонувала мені літературу із проблисками думки, витягувала мене в театр на вартісні вистави і в кіно на пристойні фільми. І думка моя прокидалася,  видиралася з-під нашарувань  дурманливої і отупляючої  партпросвіти...» І тут же варто процитувати ще раз Василя Стуса. Це його «Запис 11» із «Таборового зошита»: «Світогляд — то у великій мірі питання темпераменту й совісті, нашої життєвої активності. Часом світогляд визначається шансом на вижиття, на соціальну впливовість, на масовість. Але міняються життєві обставини, а з ними міняються й складові світогляду»...

До речі, навідавшись у той же день, але ввечері, знову в бібліотеку, ми побачили, що майже всі наші книжки — вже на руках, а на поличках лишилося буквально кілька книжок із серії «Бронебійна публіцистика», але й їх швидко розібрали, практично, на наших очах. Фотоальбом ніхто з собою не забирав, але весь час хтось підходив, брав його і десь за столом гортав. Кілька разів це були іноземці. Один із чоловіків, пан Віталій із Тернополя, гортаючи альбом «Дня», зауважив, що це — «курс історії України в картинках».

«Я дякую «Дню» за принесені газети і книжки — це дуже актуально нині. Це все має якийсь неймовірний душевний відгук як з боку тих, хто в Укрдомі перепочиває між вартами, так і з боку киян, які підтримують менш революційні, а  більш культурні та інтелектуальні речі. І тут же відбувається дуже цікаве спілкування. Сміємося, що читач пішов вибагливий, бо, справді, питають найкращі книжки», — говорить Владислава Осьмак.

До речі, після завершення подій на Майдані книжки обіцяють подарувати сільським бібліотекам.