Карнавальні костюми подій

— На виставці дуже багато плакатів, що анонсують джазові й блюзові концерти, культові фільми й театральні вистави. Чи відбивають вони ваші особисті культурні смаки, чи це лише робота на замовлення?

— Важко розділити. Я з покоління 60-х, яке входило у життя разом із блюзом, і мої плакати, як мені здається, теж виконано в джазово- блюзовому саунді. Звичайно, ці роботи зроблено на замовлення, але я справді люблю джаз, колись сам грав на гітарі та бас-гітарі.

— Чи є для вас різниця, як для митця, робити плакат на тему, яка близька вам, чи працювати із темою далекою від ваших особистих смаків?

— Ви знаєте, коли я був студентом і не мав замовлень, то я робив тільки джазові плакати — для концертів своїх друзів-музикантів. Спочатку мене це надзвичайно захоплювало, але потім я відчув, що починаю сам себе повторювати. І я радів кожній нагоді зробити плакат на іншу тему, бо у ній я знаходив для себе щось несподіване, відкривав нові виразні засоби і можливості. Але будь- яке замовлення — це винищення себе, вичерпування своєї вітальної енергії. Я мрію про ті часи, коли в мене буде багато грошей (а таких часів може й не буде, а може, й будуть), я замкнуся в своїй майстерні (щоправда, спочатку треба цю майстерню купити) і буду малювати зовсім інше — моделей, красивих жінок. Я прагну зобразити зв’язок чоловіка і жінки, моє власне сприйняття людини і її цінності в цьому світі. Бо саме еротичні стосунки, почуттєвий світ є для мене найпотужнішим творчим імпульсом. Можливо, тому мене так захоплювала гра на басу в джаз-бандi, бо я завжди прагнув зіграти пульсацію сповненого пристрастю серця.

— Наскільки тісно, на ваш погляд, пов’язано плакат із його прагматичною ціллю — рекламою?

— Плакат — це дуже тонке артистичне мистецтво, від людини до людини, а реклами я не зношу через її брутальну нав’язливість. У своєму житті я зробив пару рекламних плакатів, але, щоб повсякчас займатися рекламою, треба мати специфічну психіку, через те що рекламу цікавить не людина, а маси.

— Ваші плакати шокують надзвичайною насиченістю кольорів, вражаючим поєднанням соковитого фіолетового, жовтогарячого, червоного, зеленого смарагду, кобальту. Зараз ви розписуєте костел. Скажіть, чи палітра ваших кольорів так само кричуща, чи все-таки пастельніша, цнотливіша?

— Зазвичай художники в Польщі сприймають замовлення розписати костел, як легку й вигідну халтуру. Коли ж мені подзвонили й попросили зробити розпис, то я поставився до цього, як до цікавої пропозиції спробувати щось нове, але мені цікаво виконати цю роботу в моїй стилістиці. Я не розумію, чому в костелі потрібно вдаватися обов’язково до аморфно-невиразних кольорів. Так, мої кольори нецнотливі, але я люблю такі. А любов — це від Бога.