Казка на березі Некара
Сіро-голубий, зелений і червоний — ось три кольори, які переважають у пейзажах Гейдельберга. Сіро-блакитне небо і майже такі ж неквапливі води Некара, зелені пагорби й притулені до їх підніжжя червоні черепичні дахи Старого Міста. Над Старим Містом підносяться руїни всесвітньо відомого Гейдельберзького замку — символу і головної визначної пам’ятки Гейдельберга. У середні віки замок, захищений з усіх боків горою, рікою, кріпосними стінами та ровами, довго залишався неприступним для ворогів. Однак внаслідок чергового набігу фортеця все ж була зруйнована. У дев’ятнадцятому столітті її спробували було відновити, але незабаром з’ясувалося, що реставрація позбавляє величні руїни їхньої ні з чим не порівняної чарівності... Але й підтримка замку в його нинішньому вигляді до останнього часу обходилася, кажуть знаючі люди, в мільйон німецьких марок на рік...
Гейдельберг, який нещодавно відзначив своє 805-річчя (адміністративний центр федеральної землі Баден — Вюртемберг), — місто невелике, в ньому «всього» близько 130 тисяч жителів. Понад 30 тисяч із них — студенти: Гейдельберг відомий на весь світ ще й своїм університетом (найстарішим у Німеччині), серед випускників якого одних тільки нобелівських лауреатів — вісім! Щоправда, з початком туристичного сезону в Гейдельберзі спостерігається різкий «приріст» населення: щороку це місто відвідують три мільйони мандрівників. Туристи натовпами бродять вузькими мощеними вуличками Старого Міста, заходять у церкви та музеї (зокрема й музей-квартиру першого президента Веймарської республіки Фрідріха Еберта), заглядають у численні сувенірні крамнички. До речі, в переліку «най-най» визначних пам’яток Гейдельберга — і найдовша в Німеччині пішохідна вулиця, і найкрасивіший у країні міст (у стилі бароко), і. .. найбільша у світі дерев’яна винна бочка. Цей витвір бондарського мистецтва вміщує близько двохсот двадцяти тисяч літрів вина! У старовину в цю бочку, яка знаходиться в підвалах замку, селяни щорічно зливали десяту частину виготовленого ними іскристого напою...
Гейдельберг, на відміну від більшості інших німецьких міст, майже не постраждав під час Другої світової війни. Аж наприкінці війни фашисти висадили у повітря один із мостів через Некар, хоч ніякого стратегічного інтересу він не представляв. Потім міст відбудували, і зараз про події шістдесятирічної давності нагадує тільки табличка, яка висить на ньому: «У повчання всім вандалам».
Взагалі, меморіальних дощок у цьому місті безліч, а його старі адресні книги можна, за влучним зауваженням одного з колег, вивчати як довідник «Хто є хто в духовному світі Німеччини XIX століття». Тут жили Гете і Мандельштам, Марк Твен і Віктор Гюго, Гегель і Бердяєв, Шуман і Брамс, Бородін і Скрябін. Не одне покоління поетів, музикантів та художників надихнули мальовничі панорами Гейдельберга на створення безсмертних творів. «Міфи Гейдельберга обіцяють вічну молодість, чарівність завжди нового начала», — писав колись Гете. Здається, що ці старі камені досі чують брязкання обладунків середньовічних рицарів і голоси їхніх прекрасних дам, а в лісах, що збігають з навколишніх горбів до Некара, — самою природою створених декораціях для вагнерівських «Нібелунгів» — і сьогодні мешкають ельфи та гноми... Загадку чарівливості цього міста, яке «солодкою отрутою проникало і проникає в серця тих, кому довелося тут побувати», намагався розгадати, виявляється, і відомий німецький філософ, представник релігійного екзистенціалізму і психіатр Карл Ясперс. Як співається в німецькій пісні, що давно стала народною, «Ich hab mein Herz in Heidelberg verloren» — «Своє серце я загубив у Гейдельберзі». «Я часто запитую себе: що є дух Гейдельберга? — роздумував Ясперс. — Це щось немов витає над землею». Сучасні прагматики, можливо, назвали б це «щось» «здоровим бюргерським духом» міста, жителі якого протягом багатьох століть сповідували вічні цінності — любов, дружбу, прагнення до знань, тепло сімейного вогнища, право на власність тощо, які не можна підмінити ніякою ідеологією.
Втім, минуле в Гейдельберзі чудово уживається з теперішнім. «Сьогодні шарм старовини в місті поєднується з його передовими позиціями в сучасній науці, — свідчить, зокрема, путівник. — Швидкими темпами розвиваючись, Гейдельберг перетворився на центр біотехнологічних наукових досліджень, є піонером у розробці інформаційних технологій та стратегій захисту навколишнього середовища. Він також вважається одним із кращих у Німеччині плацдармів для розвитку бізнесу». Щоправда, самі гейдельбержці вважають, що сьогодні зовні благополучна старенька Європа переживає аж ніяк не кращі часи: з введенням євро, скаржаться вони, вдвічі виросли ціни, скоротилася кількість робочих місць, люди стали відчувати ще більший неспокій за свій завтрашній день. Однак сумнівів у правильності вибраного шляху у них, схоже, не виникає...
Матеріал підготовлений за сприяння регіонального представництва в Росії, Україні та Білорусі Фонду імені Фрідріха Еберта
