Келих спеки
Якщо в турагенції чекаєш на свого менеджера — іноді це триває і 30 хвилин, то час простою, при бажанні, зовсім не втрата: роззираєшся довкола, цікаві картинки змінюють одна одну.
Перше, на що мимовільно звернула увагу, — замовляють мандрівки з великим бажанням і люди так званого третього віку. Причому частенько і дуже повні, і які сильно кульгають, інші хвороби в очі не впадають, але маються на увазі. Відчувається, що мандрівники спеки не бояться, прагнення вражень на першому місці і всі розмови лише про довідки, їх неймовірну кількість. Головне, документально довести власну платоспроможність, інакше Шенгенська зона помахає ручкою.
Доводиться втихомирювати внутрішній протест і грати за правилами чи чекати на обіцяне спрощення. Літечко ж почалося й хочеться від нього подарунка якомога швидше. Значить, кожен спраглий обов’язково працює над складанням досьє на самого себе.
У тій же агенції оператор розповідала своїй подружці про існування контори, яка готова видати будь-які довідки, природно, що за добрі гроші: від суми потрібної зарплатні до рахунку в банку. І те, і інше нібито зі справжніми печатками — вибирай будь-які. Не знаю, не перевіряла, чесно зібрала свої, і як не дивно, не втратила бажання їхати.
Ще одна картинка. 50— 55-річні чоловіки приходять замовити тур не просто з молодими жінками, а з юними (за півгодини дві такі пари прийшли). З розмови відразу стало ясно — не з дочками поїдуть. Одягнуті їхні панночки чудово, але майже однаково. Відчувається, що купується все в продуманому професіоналами комплекті в дорогих бутиках, тому родзинки не вгледиш. Та це й не передбачається при такому шикарному тюнінгу — все класно, стерильно і неприступно любителям якоїсь дивної родзинки. Супутники юних красунь — у прекрасній формі, почувають себе бадьоро, явно мають оплаченого консультанта сексолога-уролога і гроші, гроші... Юних панночок, схоже, зовсім не хвилює, що, набувши супутника, вживаного вже життям, отримують і цілий пакет його проблем. Проте після поїздки вони чудово можуть розбігтися, адже молодих дівчат змінювати легко, тренуючи жвавість.
Невідомо ще, як повелися б жінки, маючи вікові переваги чоловіків. Та і в світі великих чисел не дуже зважають на косі погляди. Гроші — ширма надійна, хоча й говорять, що вони — гидота, але чомусь її завжди бракує.
Спека — підступний провокатор. У ці святкові дні вона навіть влаштувала своєрідні змагання — хто призначить більшу ціну за пляшку води. Іноді її просто бракувало — неймовірна кількість людей захотіла одночасно помилуватися містом, змінити будні на враження. Спостерігаючи за шоу льотчиків- асів, рухаючись уздовж набережної Дніпра від пішохідного мосту до метровського, можна було почати власний дитячий бізнес: купити, наприклад, на Поштовій, 250-грамову пляшечку за чотири гривні, підходячи до метро вона вже коштувала 6, а в Гідропарку 8—10. Спека — найкращий час для збору врожаю на спразі.
Наївно було навіть планувати — відпочити в Гідропарку за помірну ціну. Поголовна втома відпочивальників робила всіх згідливими. Ще ранньої весни мені сподобався один ресторанчик із підвісним містком, який видався тоді дуже романтичним. І зараз, побачивши його привабливі тенти, поспішили на цей місток. У меню були звичні назви з ресторанного набору, навіть ексклюзиви від шефа пропонувалися — все не гірше, аніж у інших. При поглинанні замовленого стало зрозуміло: не тебе годують, ти годуєш чужий бізнес, причому досить швидко. У всьому відчувалася економія при закупівлі сировини, все було через це не дуже смачним, а коли, віддихавшись, подивилися уважно на затоку, то стало очевидним — водойму скоріше за все ніколи й не чистили, та й інтер’єр закладу зварґанено нашвидкуруч. Чого, проте, не скажеш про ціни — вони списані один до одного з меню добротних ресторацій, яких у Києві вже чимало. У Гідропарку не дуже охайно, може, тому що клята спека всім ударила в голову і багато хто по пам’яті приїхав на цей берег.
На Хрещатику є мила кав’ярня біля міського водограю. Його сріблясті бризки приносять явний прибуток закладу. Коли фонтан не працює, я помітила, відвідувачів набагато менше. Важливо в якому місці сісти — ця кав’ярня приземлилася дуже вдало. Цікаво, чи відстібають господарі до міської скарбниці за експлуатацію загальної водної чарівності? У цьому чарівному едемі не забувають же брати за філіжанку еспресо і ковток води суму, від якої можна похлинутися.
Літо планомірно перетворює місто на ненаситного цінового людожера, щоправда, завжди є вибір, хоча й вельми хиткий — нічого не купувати у надмірних хапуг. Адже людожери лише в кіно — трепетні добряки.
На Андріївському узвозі один поет зібрав цілу чергу тих, хто бажав отримати в подарунок його вірш. Потрібно було назвати одне слово, і він дарував рядки. Хто сказав спека, хто вода, а то й кохання... Несподівано й мене спитав, оскільки з цікавості і я зупинилася. Не задумуючись, сказала — пам’ять. І тут же почула вірш, запам’ятала лише рядки: «Память — не лужа, а радуга после дождя». Що ж, хоч і занадто барвисто, але точно. Безкорисливість поета якось втихомирила спеку і підживила життєлюбство — веселку, яка якщо завжди з тобою, то в спеку — тінь, у холод — тепло.
І ніякої суєти.
