Хан, Хані та Iнна
Карпатські буйволи стають популярною туристичною атракцією, але якби їхню популяцію відновлювали лише заради бізнесу, то фермери обмежилися б малою кількістю тварин. Проте люди, що цим займаються, направду вкладають великі кошти в цю справу, збільшують стада. Підтримки від держави вони не мали і не мають. А варто мати?
***
«Чужий чоловік прийшов — і відроджує. А наші люди?..» Ферму буйволів біля Хуста три роки тому ми шукали завдяки контактам нашого водія Василя, з яким їздили в знамениту Долину нарцисів. Тієї весни нарциси квітували занадто скромно, аж касир при вході в Долину попередила: там зараз нема на що дивитися, тому думайте, чи варто взагалі йти. Але ми, звісно, пішли, бо приїхати з Ужгорода аж до Хуста заради квіточок — і їх не побачити, то було б несправедливо. Нарцисів справді було не те, що мало, їх майже не було, виявляється, і в цій відомій долині бувають ось такі неврожаї. А подивитися на природну красу прибуло багато людей, було кілька великих туристичних автобусів і з Угорщини. Все ж уявлення про нарциси ми отримали, але атракцій явно бракувало. Тому згадали про буйволів. Це зараз туристичні фірми в свою програму обов’язково включають відвідування буйволиної ферми. А лише рік тому це була така непопулярна в туристів атракція, що якби не водій Василь, ми б їх і не побачили.
Сам родом із цих країв, із села біля Хуста, Василь тут же обдзвонив кумів-друзів, щоб вияснити, де ж буйволи. Бо чув, що зі Стеблівки під Хустом їх перевезли чи то в Нижні Ворота, чи ще куди. Та виявилося, що стадо буйволів поділене на кілька частин, одні на фермі в Чумальово, частина ще десь, а «наші», зі Стеблівки, були на місці. Паслися за селом, серед рідкого лісу, на галявинах. Туди нас спрямував місцевий мешканець, який (дякувати цивілізації!) видзвонив на мобільний пастуха, і той навіть зустрів нас на черговому повороті (поїдете праворуч, там ліворуч, там через дамбу, знову ліворуч).
БУЙВОЛИ СИДЯТЬ ПО САМУ ШИЮ У ...БОЛОТІ. МАЮТЬ ДУЖЕ ТОВСТУ ШКІРУ, ЇМ ГАРЯЧЕ У СПЕКУ, А ЩЕ ЗАВДЯКИ БОЛОТУ ЧИ ВОДІ, ЯКУ ТАКОЖ ЛЮБЛЯТЬ, ПОЗБАВЛЯЮТЬСЯ ВІД ШКІДНИКІВ У НІЙ. ЛЮБЛЯТЬ ЛЮДЕЙ, ТЯГНУТЬСЯ ДО НИХ. І НЕ ЛЮБЛЯТЬ ТИХ, ХТО ІЗ ЗАПАХОМ СПИРТНОГО, — РОЗПОВІДАЄ КЕРУЮЧА ФЕРМОЮ ІННА ЛЕВДАР (НА ФОТО)
Буйволи в передобідній час уже напаслися і приймали грязьові ванни в мілкому рівчаку. Коли і він висохне, перейдуть, розказав пастух, у Тису, що тече неподалік. Надзвичайно доброзичливі тварини, незважаючи на грізні роги. «Та на них і їздити можна», — посміявся пастух, і справді, один з буйволів, що не лягав у рівчак, дозволив погладити-поцілувати в надзвичайно симпатичну морду. Цю компанію буйволів на Закарпатті відроджує... громадянин Німеччини, за фахом ветеринар, який приїхав сюди заради них. Ще сто років тому на Закарпатті на території сучасних Тячівського, Хустського, Виноградівського районів ходили тисячні стада буйволів. Господарі тримали буйволиць, як тепер корів. Але прийшли «совєти», загнали буйволів у колгоспи, а ті — перестали там доїтися, не довіряли чужим рукам. І їх вирізали на м’ясо. Хоча м’ясо в буйволів дуже тверде, не смачне і йде третьою категорією. Молоко ж буйволяче дуже цінне, пастух розказав, що доїтися буйволиці починають після отелу десь у листопаді, і торік літр молока коштував понад 70 гривень (у цьому році вже 90 грн. — Авт.). Але його ще й докупитися.
«От як воно, — казав наш водій Василь у дорозі, також переповнений враженнями від зустрічі з буйволами. — Чужий чоловік прийшов, німець, і відроджує те, що колись було в кожному господарстві. А ми, а наші люди?..»
Хочете мати собі і друга, і охоронця, заведіть... Ні, не собаку, заведіть собі буйвола. Такий висновок зробила з цьогорічної вже поїздки на буйволячу ферму біля міста Виноградове. Вони такі ж вірні своїм господарям, як собаки, але, на відміну від останніх, буйволиці ще й дають унікальне за корисністю молочко. Але нині буйволів на всю Україну нема і три сотні. І частину з них, майже 70 голів, утримують на фермі «Карпатський буйвіл», що біля села Олешник. Їхала без особливого інтересу, буйволи та й буйволи, три роки тому на них надивилася. А ця поїздка виявилася не лише одним із яскравих спогадів «карантинного літа», а й відкриттям, що не лише німець, а й наші люди відновлюють популяцію цих цікавих і корисних тварин.
Зразу скажу, картина не буде пасторально-милою. Буйволи сидять по саму шию в ... болоті. Ці спа-процедури для них не забавка, а необхідність. Мають дуже товсту шкіру, їм гаряче в спеку, а ще завдяки болоту чи воді, яку також люблять, позбавляються від шкідників у ній. Замурзані по очі, а такі гарні і милі! Люблять людей, тягнуться до них. І не люблять тих, хто з запахом спиртного... «Мали проблему 1 січня, коли до нас понаїжджали гості після святкування Нового року, — розказувала керуюча фермою Інна ЛЕВДАР. — Внюхавши перегар, буйволи дружно повернулися до людей хвостами, і жодні благання не змусили їх повернутися мордами». Буйволиця Ірма тягнеться через огорожу до свого дитяти, телички Хані. Ірма і на пасовище відмовляється йти, аби лиш бути поруч з телятком. Хані лише два тижні, вона чорна і лискуча, коли погладити її по спинці, потішно піднімає калачиком хвостик. «Маєте два гектари поля, ставок і болото — можете забирати Хані», — жартує Інна. Такі обійстя — це необхідний набір для утримання одного буйвола. Буйволи їдять і траву, але їм ще варять і кашу.
Відроджувати цих тварин — справа непроста. Хоч їх мало, вони фактично вже були винищені, але не занесені в Червону книгу, бо ж свійські тварини. Їх не існує в різних державних реєстрах. Ще де-не-де по селах на Закарпатті тримають буйволів і в домашніх обійстях. Тому буйвола Хана (тата Хані) і возять по Закарпаттю для продовження роду. «У Велятино є одна дівка (буйволиця. — Авт.) на все село, возимо до неї раз в два роки або Хана, або Рая, чергуємо самців», — пояснює Інна.
У двадцятих роках минулого століття, коли в Закарпаття прийшла Чехословаччина, буйволів нараховувалося понад 2 тисячі, а 1991 року їх вже було 31... Вважалося, що утримувати буйволів на фермі (з хазяйських обійсть їх же забрали) економічно невигідно. «За добу буйволиця дає 4 літри молока. А з’їдає кормів, як три корови... Коли тримаєш буйвола і буйволицю вдома, вони тобі орють, перевозять вантаж, дають молоко, то їх легко утримувати. А колективне утримування не вигідне», — пояснює Інна проблему, через яку і майже щезли карпатські буйволи. Як окремий вид, їх зареєструють, лише коли в Україні буде 200 племінних буйволиць, які б раз уже дали приплід. Зараз на фермі біля Виноградова 68 буйволів, із них два дорослі самці, три молоді, а ще ж буйволята. Починалася ж ферма з буйволів Юлі, Ромашки та Юрія Юрійовича. Найстаршою була самиця Шарія, яка мала вже 39 років, коли її викупили в м’ясника. Утримували 4 роки, але приплоду так більше і не дала. Зараз найстаршою є буйволиця, що має 36 років, і вона ще народжує. Утримують ферму заради того, як образно каже Інна, «аби зберегти історію». А користь матеріальну мають від молока буйволиць, хоча його і небагато, але воно надзвичайно корисне, про що можна почитати в інтернеті.
Держава таких фермерів не підтримує. Оксана СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК, екологиня ГО «Екосфера» (Ужгород), розказує: «Буйволи в Закарпатті до Другої світової війни були поширені в низинних та передгірських районах області, там, де були великі заливні заплави, мочарі та болота. Буйволи паслися разом з іншою рогатою худобою на соковитих заплавних луках. Їх використовували як тяглову худобу — для оранки чи перевезень возами. Буйволи — тварини спокійні, дуже люблять відпочивати біля води, в болоті, рідко хворіють, бо мають гарний імунітет, а буйволиця дає дуже поживне молоко. Сир моцарела виготовляється саме з буйволячого молока. В буйволячому стаді побутує матріархат — усіма керує буйволиця.
Буйвол майже зник у Закарпатті з приходом Радянської влади у 1946 році в результаті колективізації. Спершу усіх буйволів позабирали в колгосп, а потім, коли колгоспи не змогли дати буйволам ради, бо до них потрібні інші підходи, ніж до корів, то ними просто перестали займатись. Тому їх і нема в жодних реєстрах свійських тварин. Вплинула на буйволів і меліорація — практично всі низинні болота і заплавні луки в Закарпатті були осушені.
Буйволи — це вже лише бізнес. Держава таких фермерів не підтримує. Є попит на молочну продукцію з буйволячого молока, а також як туристична принада, то й фермери починають займатись відродженням та розведенням буйволів. Звісно, молока з буйволів мало, це не промисловий напрям. Але поки ця продукція буде мати свого покупця, доти такі ферми існуватимуть. Буйволи стають популярними не лише в Закарпатті, де їх розводять і у Виноградівському, і в Хустському районах. Але й на Одещині, в гирлі Дунаю».
